Західноєвропейський театр воєнних дій Другої світової війни

Дивна війна — рання фаза Другої світової війни, яка відзначалася кількома військовими операціями у континентальній Європі впродовж кількох місяців після німецького вторгнення до Польщі і передувала битві за Францію. Хоча великі держави Європи оголосили один одному війну, жодна зі сторін не намагалася розпочати удар першим, тому було відносно мало сухопутних боїв. Це також був період, у якому Велика Британія та Франція не надали значної допомоги Польщі, незважаючи на укладений між ними союз.

У той час, коли більша частина німецької армії воювала з Польщею, решта встановлювала лінію Зігфрида — укріплену оборонну лінію на межі з Францією. На іншій стороні кордону, за лінією Мажино, стояли французькі війська, а британський експедиційний корпус із рештою французьких сил створювали оборонну лінію вздовж бельгійського кордону. Були лише невеликі бої місцевого значення. Британські королівські ВПС розкидували пропагандистські листівки над Німеччиною, канадські війська висаджувалися у Британії, а Західна Європа перебувала в стані дивного спокою протягом семи місяців.

У поспіху задля переозброєння, Британія і Франція почали закуповувати зброю у американських виробників, доповнюючи власне виробництво. Цьому сприяли нейтральні США, які надавали західним союзникам пільги щодо продажі військової техніки та постачання. Зусилля Німеччини з метою порушити трансатлантичну торгівлю на морі між союзниками дали старт битві за Атлантику.

Поки на Західному фронті було тихо, у квітні 1940 німці розпочали операцію «Везерюбунг» — вторгнення у Данію та Норвегію. При цьому німці завдали потужних ударів союзникам; союзники планували висадити десант з метою оточення Німеччини, перерізавши їй поставки сировини зі Швеції. Проте, коли союзники зробили контрвисадку у Норвезії, німці відбили їх та розгромили збройні сили Норвегії, змусивши їх йти у вигнання. Незважаючи на це, Крігсмаріне зазнав величезних втрат впродовж двомісячних боїв.

У травні 1940 року німці почали битву за Францію. Західні союзники (перш за все сухопутні війська Франції, Бельгії та Великої Британії) незабаром зазнали поразки під натиском так званої стратегії «бліцкригу». Більшість британських і частини французьких військ евакуювалися з Дюнкерка. Після завершення бойових дій німці почали обмірковувати шляхи вирішення питання про те, як далі боротися з Британією. Якщо б британці відмовилися погоджуватися на мирний договір, одним з варіантів було б вторгнення на острови. Однак Крігсмаріне нацистської Німеччини зазнала серйозних втрат в Норвегії, і для того, щоб навіть розглянути можливість висадки морського десанту, ВПС Німеччини (Люфтваффе) повинні були спочатку здобути перевагу в повітрі або його контроль.

Маршрути висадок Дня Д

6 червня 1944 року союзники почали операцію «Оверлорд» (також відому як «День Д») — довгоочікуване визволення Франції. Плани обману, операція «Фортитьюд» і операція «Бадігард», переконали німців, що вторгнення відбудеться в Па-де-Кале, в той час як справжньою ціллю була Нормандія. Після двох місяців млявих боїв в хащах живоплоту операція «Кобра» дозволила американцям прорватися в західній частині плацдарму. Незабаром після цього союзники кинулися через всю Францію. У Фалезькому котлі вони оточили близько 200 тисяч німців. Як це часто траплялося на Східному фронті, Гітлер не надавав дозволу на стратегічний відхід, аж поки не стало надто пізно. Приблизно 150 000 німців змогли втекти з Фалезького котла, але вони залишили більшу частину свого незамінного спорядження, а 50 000 німців були вбиті або взяті в полон.

Союзники ще до Дня «Д» сперечалися про те, чи наступати широким або вузьким фронтом[12]. Якщо британці прорвалися б з плацдарму в Нормандії довкола Кана, коли вони почали операцію «Гудвуд», і просунулися вздовж узбережжя, то факти на місцях могли б схилити аргумент на користь вузького фронту. Однак, оскільки прорив стався під час операції «Кобра» на західному кінці плацдарму, 21-ша група армій, в яку входили британські та канадські війська, повернула на схід і пішла в напрямку на Бельгію, Нідерланди і Північну Німеччину, в той час як 12-та група армій США просувалася на південь через східну Францію, Люксембург і Рурську область, швидко розширюючись в широкий фронт. Оскільки ця стратегія була прийнятною для Верховного головнокомандувача військами союзників генерала Дуайта Ейзенхауера і більшості американського вищого командування, вона згодом була офіційно прийнята.

Натовп французів вийшов на Єлисейські поля під час звільнення Парижа, 26 серпня 1944

15 серпня союзники почали операцію «Драгун» — вторгнення в Південну Францію між Тулоном і Каннами. Сьома армія США і Перша французька армія, що складали 6-ту групу армій США, швидко укріпили цей плацдарм і за два тижні звільнили південь Франції; потім вони рушили на північ по долині Рони. Їхнє просування сповільнилося лише після того, коли вони зіштовхнулися з перегрупованими і укріпленими німецькими військами у Вогезах.

Тепер німцям у Франції протистояли три потужні групи армій союзників: на півночі — британська 21-ша група армій під командуванням фельдмаршала Бернарда Монтгомері, в центрі — американська 12-та група під командуванням генерала Омара Бредлі і на півдні — 6-та група армій США під командуванням генерал-лейтенанта Джейкоба Деверса. До середини вересня 6-та група армій, що наступала з півдня, війшла в контакт зі з'єднаннями Бредлі, що наступали із заходу, і загальне управління військами Деверса перейшло від штабу союзних військ в Середземному морі, так що всі три групи армій перейшли під центральне командування Ейзенхауера, до Верховного командування Союзних експедиційних сил (SHAEF).

Західний фронт 1944 року

Під натиском як на півночі, так і на півдні Франції німецька армія відступила. 19 серпня французький опір організував загальне повстання, і 25 серпня відбулося звільнення Парижа, коли генерал Дітріх фон Хольтіц прийняв французький ультиматум і здався генералу Філіппу Леклерку де Отеклоку, командиру 2-ї бронетанкової дивізії Вільної Франції, зігнорувавши наказ Гітлера про те, що Париж повинен триматися до останнього і бути зруйнованим.

Звільнення північній Франції і країн Бенілюксу мало особливе значення для жителів Лондона і південно-східної Англії, оскільки воно позбавило німців пускових майданчиків для їх мобільної зброї відплати — Фау-1 і Фау-2.

По мірі просування союзників по Франції їхні лінії постачання розтягнулися до межі. Red Ball Express, вантажний транспорт союзників, був просто неспроможний доставити потрібну кількість вантажів з портів Нормандії до лінії фронту, яка до вересня наблизилася до німецького кордону.

Великі німецькі підрозділи на південному заході Франції, які не були задіяні в Нормандії, відступили або на схід до Ельзасу (іноді прямо на маршрут просування 6-ї групи армій США), або в порти з наміром не віддавати їх союзникам. Ці останні групи були визнані такими, що не варті великих зусиль і їх залишили «гнити», за винятком Бордо, який був звільнений в травні 1945 року французькими військами під командуванням генерала Едгара де Ларміната (операція «Венерабл»)[13].

Бойові дії на Західному фронті, здавалося, стабілізувалися, але наступ союзників застопорився перед лінією Зігфрида і південним руслом Рейну. На початку вересня американці почали повільні і кровопролитні бої через Хюртгенський ліс («Пашендейль з розірваними деревами» — Хемінгуей), щоб прорвати лінію.

4 вересня британською 11-ю танковою дивізією був звільнений порт Антверпен. Однак він знаходився в кінці довгого гирла Шельди, і тому його не можна було використовувати, поки підходи до нього не були очищені від сильно укріплених німецьких позицій. Брескенський котел на південному березі Шельди був очищений союзними військами з важкими втратами в ході операції «Світчбек» під час битви на Шельді. Згодом настала втомлива кампанія з очищення півострова, що знаходиться над гирлом річки, і, нарешті, десант на острів Валхерен в листопаді. Кампанія з очищення гирла Шельди разом з операцією «Фазан» стала вирішальною перемогою союзників, тому що дозволила значно поліпшити доставку припасів безпосередньо з Антверпена, який був набагато ближче до фронту, ніж пляжі Нормандії.

Американські війська проходять Лінію Зігфрида.

У жовтні американці вирішили, що вони не можуть просто оточити Аахен і дозволити йому впасти в повільній облозі, оскільки він створював загрозу флангам 9-ї армії США. Так як це було перше велике німецьке місто, якому загрожувало захоплення, Гітлер наказав утримати місто за будь-яку ціну. В результаті битви місто було взято ціною 5000 жертв з обох сторін, і ще 5600 німецьких полонених.

На південь від Арденн американські війська вели бойові дії з вересня до середини грудня, щоб витіснити німців з Лотарингії і через лінію Зігфрида. Переправа через річку Мозель і захоплення фортеці Мец виявилися важкими для американських військ перед обличчям німецьких підкріплень, браку постачання і несприятливої ​​погоди. У вересні і жовтні 6-та група армій союзників (7-ма армія США і 1-ша французька армія) провела складну кампанію через Вогези, яка характеризувалася впертим опором німців і повільним просуванням вперед. Однак у листопаді німецький фронт під тиском прорвався, що призвело до раптових успіхів союзників, які звільнили Бельфор, Мюлуз і Страсбург і розмістили війська союзників вздовж річки Рейн. Німцям вдалося утримати великий плацдарм (Кольмарський котел) на західному березі Рейну з центром навколо міста Кольмар. 16 листопада союзники почали великомасштабний осінній наступ під назвою Операція «Квін». З основним напрямом через Хюртгенський ліс наступ привів союзників до річки Рур, але не зміг досягти своїх основних цілей — захоплення гребель через Рур і прокладення шляху до Рейну. За операціями союзників настав німецький наступ в Арденнах.

Голландці святкують звільнення Ейндговена

Порт Антверпен був звільнений 4 вересня британською 11-ю танковою дивізією. Фельдмаршал Бернард Монтгомері, командувач англо-канадською 21-ю групою армій, переконав верховне командування союзників почати сміливий наступ — операцію «Маркет-Гарден», яка, як він сподівався, дозволить союзникам переправитися через Рейн і створити вузький фронт, ідею якого він підтримував. Повітрянодесантні війська повинні були вилетіти із Великої Британії і захопити мости через головні річки окупованих німцями Нідерландів в трьох головних містах: Ейндговені, Неймегені і Арнемі. Британський XXX корпус повинен був прорватися через німецькі лінії уздовж каналу Маас-Шельда і з'єднатися з повітряно-десантними військами 101-ї повітрянодесантної дивізії США в Ейндговені, 82-й повітрянодесантній дивізії США в Неймегені і британської 1-ї повітрянодесантної дивізії в Арнемі. Якби все пішло добре, XXX корпус просунувся б у Німеччину без будь-яких серйозних перешкод. XXX корпус зміг просунутися за шість із семи мостів, утримуваних десантниками, але не зміг з'єднатися з військами біля мосту через Рейн в Арнемі. У результаті британська 1-ша повітрянодесантна дивізія була практично знищена під час битви за Арнем, втративши майже 8000 чоловік. Наступ закінчився тим, що Арнем залишився в руках німців, а союзники утримували великий виступ від бельгійського кордону до району між Неймегеном і Арнемом.

Американські солдати займають оборонні позиції в Арденнах

З моменту прориву союзників з Нормандії німці готували масовану контратаку. План під назвою Wacht am Rhein («Вахта на Рейні») передбачав напад через Арденни та просування на північ до Антверпена, щоб розділити американську і британську армії. Наступ почався 16 грудня. Арденни захищали війська Першої армії США. Початкові успіхи завдяки поганій погоді, яка забезпечила їм прикриття від авіації союзників, привели до проникнення німців на відстань понад 80 км до менш ніж 16 км від річки Мьоз. Захоплені зненацька, союзники перегрупувалися, і німці були зупинені комбінованою повітряною і наземною контратакою, яка в кінцевому підсумку до 25 січня 1945 року відкинула їх до вихідних позицій.

1 січня 1945 року німці почали другий, менший наступ («Нордвінд») на Ельзас. Прагнучи відбити Страсбург, німці атакували 6-ту групу армій в декількох точках. Оскільки лінії союзників були сильно розтягнуті у зв'язку з кризою в Арденнах, стримування і відбиття наступу «Нордвінду» стало дорогою справою, яка тривала майже чотири тижні. Кульмінацією контрнаступів союзників стало відновлення лінії фронту в районі німецького кордону і ліквідація Кольмарського котла.