Brachycerus

Жуки середніх та великих розмірів (6.5-20 мм у довжину). Тіло овальне або майже округле. Забарвлення верхньої частини тіла — чорних, сірих, коричневих, інколи жовтих тонів, часто-густо із візерунком з червоних або жовтогарячих крапочок, світлих лусочок або волосків. Тіло зверху та з боків має численні рельєфні вирости у вигляді зубців, загострених шипів, ребер, кілів, валиків, горбочків тощо. Така зовнішність пояснює латинську назву: brachycerus можна перекласти як «плечистий рогач».

Основні ознаки[2]:

• головотрубка зверху коротка, широка і пласка, з прямовисними боками, ві борозенки дугоподібно заходять на її нижній бік;
• 1-й членик вусиків не довший або максимум удвічі довший, ніж 2-й;
• передньоспинка зверху і посередині густо вкрита крапочками або зморшками і великими ізольоіваними крапками або ямками;
• крил не мають;
• міжряддя надкрил сильно опуклі, мають вигляд звивистих валіків, кілів, ребер або рядів бугрів;
• ноги з товстими щетинками, що стирчать; лапки вузькі, з однаковими за розмірами члениками, із китицеподібними пучками довгих щетинок; кігтики у довжину такі самі або трохи менші за лапки.

Загострені шипи надають брахіцерусам чудернацького вигляду

Усі брахіцеруси рослинноїдні, хоча кормові рослини достовірно відомі лише для 10-15 видів. Місця мешкання цих комах пов'язані з рослинами, якими вони харчуються — травами з родини лілійних, амарилісових, ароїдних та орхідних[3]. У посушливих регіонах (степи, пустелі) це ефемероїди, тому активні дорослі жуки зустрічаються тут на початку теплої пори року із достаньої кількістю опадів (на півдні Європи — навесні). Вони харчуються надземними частинами рослин, личинки гризуть цибулини ззовні чи зсередини. У несприятливі (спекотливі, холодні) сезони жуки неактивні (діапауза). Прив'язанність до життєвого циклу дикорослих ефемероїдів робить брахіцерусів вразливими до діяльності людини — розорення степів, піскоукріплювальні роботи у пустелях та ін.

Ареал роду охоплює територію від Півдня Європи до Південної Африки (включно з Канарами та Мадагаскаром, Близький Схід, Малу, Передню й Середню Азію[1]. Переважна більшість видів все ж таки входить до афротропічної фауни. Вірогідно, група виникла саме у межах цієї області і згодом розселювалась суходолом, утворюючи вторинні осередки формоутворення[2]. В Україні мешкає ймовірно три види брахіцерид (дивись нижче).

В екосистемах брахіцеруси є однією з численних ланок кругообігу речовин та енергії, в першу чергу як фітофаги — споживачі рослинної органіки. Не виключено, що вони важливі також як їжа для зоофагів та паразитів. Відома інформація, що коли-не-коли окремі види завдають шкоди культивованим лілійним — цибулі, часнику, декоративним квітам — амарилісам, гладіолусам, тюльпанам, каллам, гіацинтам, нарцисам та ін.[3]. Проте через нечисленність та локальне поширення більшість видів у цьому відношенні є нейтральними.

Декілька південноафриканських видів є потенційними гербіфагами для пригнічення бур'янів-аспарагусів[4].

Один вид брахіцерид — брахіцерус зморшкуватий (Brachycerus sinuatus Ol.) — занесений до Червоної книги України[5].

Описано понад 500 рецентних видів роду Brachycerus. Нижче наведено перелік тих з них, що мешкають у межах Палеарктики[6]. Види української фауни виділено кольором.

Південна Африка. Чи наздожене «велікан» «ліліпута»?

Один з найбільших представників роду — Brachycerus bufo Boh. Довжина його тіла сягає 20 мм

Brachycerus undatus F. — мешканець Центральної Італії

• Brachycerus aegyptiacus Olivier, 1807
• Brachycerus albidentatus Gyllenhal, 1840
• Brachycerus argillaceus Reiche & Saulcy, 1858
• Brachycerus balearicus Bedel, 1874
• Brachycerus barbarus Linnaeus, 1758
• Brachycerus chevrolati Fâhraeus, 1840
• Brachycerus cinereus Olivier, 1807
• Brachycerus pulverulentus Olivier, 1807
• Brachycerus cribrarius Olivier, 1807
• Brachycerus fimbriates Desbrochers des Loges, 1871
• Brachycerus ornatus Reiche & Saulcy, 1858
• Brachycerus crispatus Fabricius, 1792
• Brachycerus clathratus Desbrochers des Loges, 1871
• Brachycerus rectecostatus Desbrochers des Loges, 1871
• Brachycerus cylindripes Bedel, 1874
• Brachycerus desertus A. Hoffmann, 1950
• Brachycerus foveicollis Gyllenhal, 1833
• Brachycerus foveifrons Bedel, 1874
• Brachycerus gibbosus Haaf, 1957
• Brachycerus graecus Zumpt, 1937
• Brachycerus hustachei Zumpt, 1937
• Brachycerus junix Lichtenstein, 1796
• Brachycerus kabylianus Desbrochers des Loges, 1871
• Brachycerus kubanicus Arzanov, 2005
• Brachycerus lutulentus Gyllenhal, 1833
• Brachycerus lutosus Gyllenhal, 1833
• Brachycerus mlokosevitschi Arzanov, 2005
• Brachycerus muricatus Olivier, 1790
• Brachycerus normandi Desbrochers des Loges, 1898
• Brachycerus orbipennis Reiche & Saulcy, 1858
• Brachycerus perlatus A. Solari & F. Solari, 1922
• Brachycerus persicus Zumpt, 1937b: 357
• Brachycerus plicatus Gyllenhal, 1833
• Brachycerus pradieri atlasicus A. Hoffmann, 1962
• Brachycerus pradieripradieri Fairmaire, 1857
• Brachycerus quadrisulcatus Fischer von Waldheim, 1830
• Brachycerus repertus Roudier, 1958
• Brachycerus riguus Erichson, 1841
• Brachycerus rotundicollis Escalera, 1918
• Brachycerus rufipes Zumpt, 1937
• Brachycerus schatzmayri Zumpt, 1937
• Brachycerus scutellaris P. H. Lucas, 1847
• Brachycerus similaris Zumpt, 1937b
• Brachycerus sinuatus Olivier, 1807
• Brachycerus spinicollis Bedel, 1874
• Brachycerus transversus Olivier, 1807
• Brachycerus turkmenicus Arzanov, 2005
• Brachycerus undatus Brachycerus undatus, 1798
• Brachycerus zaninii F. Solari, 1949