E-40

Після талант-шоу в Ґремблінзькому державному університеті репер та його двоюрідний брат B-Legit вирішили зайнятися музичною кар'єрою. Згодом гурт переїхав назад до Вальєхо, де вони об'єдналися з D-Shot, братом E-40, щоб сформувати групу MVP (Most Valuable Players). Дядько E-40, Сейнт Чарльз, який співав ґоспел, допоміг їм з випуском платівки.[2] Пізніше до гурту увійшла Suga-T, сестра E-40, і колектив змінив назву на The Click. Дебют E-40 відбувся в 1990 р. на міні-альбомі Let's Side своєї групи. Співпродюсери релізу: Майк Мослі та Ел Ітон. Міні-альбом вийшов на Sick Wid It Records, незалежному лейблі, засновником якого став E-40. У 1992 р. гурт видав дебютну платівку Down and Dirty, а в 1993 р. з'явився дебютний сольний альбом E-40. Federal, 9-трекову платівку/14-трековий CD спродюсував Studio Ton і видали лейбли Sick Wid' It Records та реґіональний дистрибутор SMG (Solar Music Group).

Подібно до репу району Затоки, E-40 отримав реґіональне, а згодом й національне визнання через своє химерне флоу та свій підприємницький дух, втілений його власним лейблом Sick Wid' It Records, який багато зробив для розвитку реп-сцени сходу району затоки Сан-Франциско, в таких населених пунктах як Окленд і Вальєхо. Разом з Too Short, Spice 1 та Ентом Бенксом, E-40 став одним з перших реперів Західного узбережжя, хто підписав контракт з мейджор-лейблом, уклавши угоду з Jive Records у 1994 р., після кількох років кар'єри незалежного артиста. Альбом In a Major Way гарно сприйняли слухачі, він містив пісні за участі Тупака, Mac Mall та Droop-E, сина E-40.

Хоча репер мав велику фанбазу на Західному узбережжі, E-40 не був дуже популярним серед широкого загалу, тому лише дві композиції з платівки, 1-Luv та Things'll Never Change, потрапили до чарту Billboard Hot 100.[3]

У 2003 р. E-40 почав вести E-Feezy Radio, щотижневу передачу на санфранцизькій хіп-хоп радіостанції KMEL, в якій висвітлювався хіп-хоп району Затоки.[4] KMEL регулярно транслювала програму до 2008 р. Після закінчення контракту з Jive Records він підписав його з Warner Bros. Records та BME Recordings, лейблом Ліл Джона. Сингл Tell Me When to Go, записаний за участі оклендського репера Keak Da Sneak, став популярним у США, через це E-40 з'явився на каналах MTV (Direct Effect) та BET (106 & Park). 14 березня 2006 р. його альбом My Ghetto Report Card дебютував на 1-му місці чарту Top R&B/Hip-Hop Albums та 3-ій сходинці чарту Billboard Hot 100.[5]

30 березня 2010 р. E-40 видав два студійних альбоми Revenue Retrievin': Day Shift та Revenue Retrievin': Night Shift в один день.[6] 29 березня 2011 р. він випустив таким же чином два альбоми Revenue Retrievin': Overtime Shift та Revenue Retrievin': Graveyard Shift.

У грудні 2011 р. E-40 знявся у відеокліпі Дрейка The Motto.

26 березня 2012 р. E-40 видав 3 студійні платівки The Block Brochure: Welcome to the Soil 1, The Block Brochure: Welcome to the Soil 2 та The Block Brochure: Welcome to the Soil 3 в один день. Виконавець також планує випустити спільний альбом, записаний з репером Too Short.[7]