Eriophorum triste

Eriophorum triste відрізняється від E. angustifolium тим що найбільш верхня листова піхва лійкоподібна проти циліндричної; квітоніжка дугоподібна, шорстка, до 2 см завдовжки в порівнянні з пониклою, в основному гладкою, довжиною до 5–10 см; квітучі колоски від яйцеподібної до майже сферичної форми проти довгасто-яйцеподібної або довгасто-еліптичної; плодові голови оберненояйцевиді проти колоколовидих або вузько дзвонових; луски червонувато і без білуватих країв проти коричнювато-сірих, сіруватих, червонуватих або іржавих з білими краями; пиляки (1.8)2.5–2.8(3) мм проти (2.5)3–4(5) мм; сім'янки широко оберненояйцеподібні, 2–2.5 мм проти довгасто-оберненояйцевидих або довгасто-еліптичних, (2.5)2.8–3(3.5) мм завдовжки; і число хромосом 2n= 60 проти 2n=58.

Це багаторічна трав'яниста рослини, яка формує килими, завдяки великій горизонтальній системі довгих, розгалужених кореневищ з червонувато-коричневого кольору лускатим листям. Кореневищні гілки довжиною 4–10 см між повітряними пагонами. Стебла до 30 см. Суцвіття: великі луски 1–3 см; квітоніжки 5–20 мм, зазвичай шорсткі. Луски від сірого до чорного кольору, як правило, з блідими краями. Кожна квітка в колоску виробляє горішок.

Статеве розмноження насінням; ефективне локальне вегетативне розмноження за допомогою кореневищ, які можуть фрагментуватися. Вітрозапильний вид. Горіхи не дозрівають щороку. Горіхи ефективно поширюється вітром. Поширення фрагментів кореневищ птахами або водою можливе.

Цей арктичний вид поширений в Алясці, Канаді, пн. Ґренландії, архіпелазі Шпіцберген, північно-східній Азії.

Населяє тундру, снігопокривні місця, луки.

• The Flora of Svalbard (англ.)
• Pan-arctic flora (англ.)
• eMonocot 1.0.5^{[недоступне посилання з червня 2019]} (англ.)