Granatiere (1938)

«Гранатьєре» (італ. Granatiere) військовий корабель, ескадрений міноносець типу «Сольдаті» Королівських ВМС Італії за часів Другої світової війни та післявоєнний час.

«Гранатьєре»
Granatiere
Італійський ескадрений міноносець «Гранатьєре»
Служба
Тип/клас ескадрений міноносець типу «Сольдаті»
Держава прапора Королівство Італія
Належність Королівські ВМС Італії
Порт приписки Анкона
На честь гренадер
Корабельня Cantieri Navali del Tirreno e Riuniti, Палермо
Закладено 5 квітня 1937 року
Спущено на воду 24 квітня 1938 року
Введено в експлуатацію 1 лютого 1939 року
На службі 19391958 роки
Виведений зі складу флоту 1 липня 1958 року
Статус списаний на брухт у 1960 році
Бойовий досвід Середземномор'я
Мальтійські конвої
Бій біля мису Матапан
Бій біля мису Спартівенто
Операція «Грог»
Бій біля Калабрії
Битва у затоці Сидра (1941)
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 1 850 тонн (стандартна)
2 580 тонн (повна)
Довжина 106,7 м
Ширина 10,2 м
Висота 4,35 м
Технічні дані
Рухова установка 2 × парових турбіни Beluzzo
3 × парових котли Yarrow
Гвинти 2
Потужність 50 000 к.с.
Швидкість 34 вузли (63 км/год)
Дальність плавання 2 200 миль (3 540 км) на швидкості 20 вузлів
Екіпаж 215 офіцерів та матросів
Озброєння
Артилерія 4 (2 × 2) × 120-мм гармати 120/50 Ansaldo
1 × 120-мм салютна гармата 120/15 OTO
Торпедно-мінне озброєння 6 (2 × 3) × 533-мм торпедних апаратів
48 мін
Зенітне озброєння 8 × 20-мм зенітних гармат 65 калібру Breda 1935

Історія створення

«Гранатьєре» був закладений 5 квітня 1937 року на верфі компанії Cantieri Navali del Tirreno e Riuniti в Палермо. Спущений на воду 24 квітня 1938 року, 1 лютого 1939 року увійшов до складу Королівських ВМС Італії.

Історія служби

Друга світова війна

Після вступу у стрій есмінець «Гранатьєре» став флагманом XIII ескадри есмінці, куди увійшли однотипні «Берсальєре», «Фучільере» і «Альпіно».

9 липня «Гранатьєре» брав участь в бою біля Пунта Стіло. XIII ескадра есмінців діяла разом з 7-ю дивізією крейсерів і вогню не відкривала. 30 липня — 1 серпня «Гранатьєре» був у складі ескорту, який прикривав два великі конвої в Лівію.

Під час бою біля мису Спартівенто «Гранатьєре» забезпечував прикриття лінкорів «Джуліо Чезаре» і «Вітторіо Венето», відбиваючи повітряні атаки.

Під час бою біля мису Матапан «Гранатьєре» також перебував в ескорті лінкора «Вітторіо Венето»[1][2].

З 1941 року «Гранатьєре» залучався до охорони морських комунікацій. 19-21 березня, разом з есмінцями «Берсальєре», «Альпіно», крейсерами «Дука дельї Абруцці» і «Джузеппе Гарібальді» був у дальньому супроводі конвою пароплавів «Пройссен», «Спарта», «Капо Орсо», «Кастельверде», «Мотіа», танкерів «Пануко» і «Суперга». Конвой благополучно досягнув Триполі, незважаючи на атаки підводних човнів[3].

3 червня «Гранатьєре» разом з есмінцями «Берсальєре», «Альпіно», «Фучільере», крейсерами «Дука дельї Абруцці» і «Джузеппе Гарібальді» був у дальньому супроводі конвою «Аквітанія» (пароплави «Аквітанія», «Каффаро», «Нірво», «Монтелло», «Беатріче Коста», танкер «Подзаріка»). Безпосередній супровід конвою здійснювали есмінці «Дардо», «Ав'єре», «Дженьєре», «Каміча Нера» і міноносець «Міссорі». 4 червня, недалеко від Керкенни конвой був атакований ворожими літаками. Внаслідок нальоту був потоплений пароплав «Монтелло», а «Беатріче Коста» був серйозно пошкоджений і потоплений есмінцем «Каміча Нера»[4][5].

28 липня «Гранатьєре» і «Берсальєре» надавали допомогу крейсеру «Джузеппе Гарібальді», який був пошкоджений торпедою, випущеною британським підводним човном «Апхолдер»[6].

24 вересня «Гранатьєре» був у складі головних сил флоту, які безуспішно намагались перехопити британський конвой[7].

8 жовтня «Гранатьєре» вийшов в море з Неаполя, щоб разом з есмінцями «Берсальєре», «Альпіно» і «Фучільере» супроводжувати в Лівію конвой «Джулія» (транспорти «Джулія», «Баінсіцца», «Нірмо», «Дзена», «Касареджіс», танкер «Прозерпіна»), але через поломку змушений був зупинитись в Трапані. 12 жовтня конвой був атакований британськими літаками, транспорти «Дзена» і «Касареджіс» були потоплені. Наступного дня «Гранатьєре» підібрав вцілілих моряків цих транспортів.

8 листопада, під час бою за конвой «Дуїсбург» «Гранатьєре» разомз іншими есмінцями XII ескадри був в ескорті 3-ї дивізії крейсерів. Вранці 9 листопада саме ці есмінці врятували більшість вцілілих членів екіпажів потоплених кораблів.

21 листопада, при проводці чергового конвою, «Гранатьєре» супроводжував крейсери 7-ї дивізії крейсерів, відбиваючи численні атаки ворожої авіації.

17 грудня «Гранатьєре» брав участь в битві в затоці Сидра. Під час повернення о 6:00 наступного дня «Гранатьєре» зіткнувся з есмінцем «Кораццьєре» і отримав серйозні пошкодження. Носова частина корабля, включаючи 120-мм гарматну установку, була відірвана та затонула. 3 людини загинули, 20 отримали поранення. Корабель відбуксирували в Наваріно. Після тимчасового ремонту есмінець був відбуксирований в Таранто[8]. Ремонт тривав до 30 серпня 1942 року.

На початку 1943 року «Гранатьєре» здійснив один похід в Туніс, доставивши підкріплення.

22 березня «Гранатьєре», перебуваючи в Таранто, потрапив під масований наліт авіації союзників. Поряд з есмінцем вибухнули два транспорти з боєприпасами. Осколки від вибухів завдали серйозних пошкоджень есмінцю: були зруйновані надбудови, командно-далекомірний пост, артилерійські установки. Загинули 42 члени екіпажу, ще 24 отримали важкі поранення[9].

Після невеликого ремонту на місці 13 квітня корабель перейшов у Мессіну, а за два дні в Таранто, де залишався аж до укладення перемир'я. Остаточно роботи були завершені 15 жовтня, післяремонтні роботи тривали до листопада.

У складі флоту союзників

У складі флоту союзників «Гранатьєре» супроводжував 15 конвоїв, доставляв вантажі в Північну Африку, здійснював походи в Червоне море.

27-28 грудня 1944 року «Гранатьєре» в Сицилійській протоці брав участь в порятунку югославського пароплава «Куманов».

Післявоєнна служба

Після закінчення війни «Гранатьєре» пройшов тривалий річний капітальний ремонт, і в 1947 році, разом з вцілілими есмінцями «Карабіньєре» і «Грекале» увійшов до складу 1-го дивізіону есмінців.

З 1950 по 1952 роки «Гранатьєре» пройшов серйозну модернізацію, після чого був перекласифікований у швидкісний фрегат (бортовий номер «D 550»). Він ніс службу до кінця 1955 року.

На початку 1956 року корабель був виведений в резерв. 1 липня 1958 року його виключили зі складу флоту і у 1960 році здали на злам.

Див. також

Примітки

  1. Giorgio Giorgerini, La guerra italiana sul mare. La marina tra vittoria e sconfitta 1940—1943, pp. da 172 a 189
  2. Naval Events, 1-14 July 1940
  3. 1 May, Thursday Архівовано 2011-08-23 у Wayback Machine.
  4. 1 June, Sunday
  5. Giorgio Giorgerini, La guerra italiana sul mare. La Marina tra vittoria e sconfitta 1940—1943, pp. 469—470
  6. Giorgio Giorgerini, La guerra italiana sul mare. La Marina tra vittoria e sconfitta 1940—1943, p. 475
  7. 1 September, Monday
  8. Gianni Rocca, Fucilate gli ammiragli. La tragedia della Marina italiana nella seconda guerra mondiale, p. 219
  9. Caduti in mare di Massa-Carrara

Посилання

Література

  • Giuseppe Fioravanzo, La Marina Italiana nella Seconda Guerra Mondiale. Vol. IV: La Guerra nel Mediterraneo — Le azioni navali: dal 10 giugno 1940 al 31 marzo 1941, Roma, Ufficio Storico della Marina Militare, 1959.
  • Giuseppe Fioravanzo, La Marina dall'8 settembre alla fine del conflitto, Roma, Ufficio Storico della Marina Militare, 1971.
  • Pier Paolo Bergamini, Le forze navali da battaglia e l'armistizio in supplemento «Rivista Marittima», nº 1, gennaio 2002. ISSN 0035-6984.
  • Giuseppe Fioravanzo, La Marina Italiana nella Seconda Guerra Mondiale. Vol. V: La Guerra nel Mediterraneo — Le azioni navali: dal 1º aprile 1941 all'8 settembre 1943, Roma, USMM, 1960.
  • Gianni Rocca, Fucilate gli ammiragli. La tragedia della Marina italiana nella Seconda guerra mondiale, Milano, Mondadori, 1987.
  • Aldo Cocchia, Convogli. Un marinaio in guerra 1940—1942, Milano, Mursia, 2004. ISBN 88-425-3309-2
  • Giuseppe Fioravanzo, La Marina Italiana nella Seconda Guerra Mondiale. Vol. VIII: La Guerra nel Mediterraneo — La difesa del Traffico coll'Africa Settentrionale: dal 1º ottobre 1942 alla caduta della Tunisia, Roma, USMM, 1964.
  • Giorgio Giorgerini, La battaglia dei convogli in Mediterraneo, Milano, Mursia, 1977.
  • Luis de la Sierra, La guerra navale nel Mediterraneo: 1940—1943, Milano, Mursia, 1998. ISBN 88-425-2377-1
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.