Io non so parlar d'amore

З випуском альбому «Io non so parlar d'amore», у творчості Адріано Челентано почалася нова дуже продуктивна та успішна епоха — співпраці з композитором Джанні Белла і поетом-пісенником Моголом, протягом якої між 1999—2007 роками випущено п'ять студійних альбомів. Могол вже писав тексти до деяких пісень Челентано ще у 1960-ті роки.[2][3]

На думку італійського музичного та театрального критика, Массіміліано Бенеджі, альбом «Io non so parlar d'amore» ознаменував собою «велике повернення» Челентано на сцену після випуску «малозрозумілих» критикам альбомів. Після успіху телешоу «Fantastico» 1987 року, для Челентано почалося десятиліття труднощів, які були улюбленими темами преси: альбом «Il re degli ignoranti» 1991 року був дуже далекий від «творчого генія» співака, а наступний альбом, «Quel Punto», 1994-го, став комерційно провальним через судові позови ді-джея, що створив ремікс до нього. Альбом «Arrivano gli uomini» 1996 року також не мав комерційного успіху, незважаючи на велику рекламну компанію на телебаченні. Після випуску у 1998 році альбому «Mina Celentano» в італійської публіки «відродилася любов» до артиста, але Челентано цього було недостатньо: він хотів «дати ще більше», і не тільки в «музичному ключі», тому співпраця з Моголом і Беллою була «чудовою можливістю» для цього.[4]

Диск складався з 13 композицій, серед них була лише одна кавер-версія — раніше опублікована пісня «Mi domando», яку Джанні Белла спочатку написав у 1984 році для свого студійного альбому «G.B.2», потім її записала його сестра, Марчелла Белла, для свого альбому «Verso l'ignoto…» 1990 року.[5][2] Частина тексту пісні «Sarai uno straccio» міститься у буклеті попереднього альбому «Mina Celentano».

Альбом записувався у 1998—1999 роках на студіях «Air Studio» (Гальб'яте), «Blues Studio» (Монцуно) і «Top Studio Savio» (Равенна). Струнний оркестр, для запису альбому, був поставлений диригентом Ренато Серіо та записаний у «Forum Music Village» в Римі Лучано Торані.

Крім Белли, Могола і Челентано, у написанні пісень взяли участь й інші автори: Маттео Ді Франко, Карло Мадзоні, Марко Ваккаро і Фіо Дзанотті, який також створював аранжування до альбому.[5] Більшість цих авторів вже співпрацювала з Челентано раніше: Ваккаро брав участь у написанні пісні «Dolly» для альбому співака «Mina Celentano» (1998); Мадзоні написав пісню «Cosi come sei», а Дзанотті створив аранжування до альбому «Arrivano gli uomini» (1996). Це другий альбом Челентано, у записі якого брав участь американський гітарист Майкл Томпсон, за що співак подякував йому, вказавши на обкладинці диску слова англійською «Thank you Friend!» («Дякую тобі, Друже!»). Челентано взяв участь у написанні лише двох пісень «Una rosa pericolosa» й «Sarai uno straccio».

«Io non so parlar d'amore» видавався у форматах CD, LP і касет, також він увійшов до бокс-сету Челентано «Questa E' la Storia di Uno di Noi‎» 1999 року. Обкладинка альбому, чорно-білого кольору, спереду містила портретне зображення Челентано в окулярах, на її задній стороні співак сидів прикривши обличчя рукою (це фото також використовувалося для оформлення всіх синглів альбому).[6]

Адріано Челентано виконує пісню «Gelosia» (перший трек альбому), кадр з відеокліпу 1999 року

Основною темою пісень альбому-першої колаборації Могола-Белла, які написали більшість треків, була любов, оспівана Челентано у всіх її проявах: від згаслого кохання між зрілим чоловіком і жінкою («L'emozione non ha voce») — до любові до друга, що зник назавжди («L'arcobaleno»), та до ревнощів до коханої жінки («Gelosia», «Una rosa pericolosa», «Il sospetto»). Протягом всього альбому аранжування пісень, створене Фіо Дзанотті, виконується з різним темпом, іноді навіть з різкими перепадами, як від ритмічного в стилі рок — до спокійного з меланхолійними інтонаціями. За жанром музики — альбом був виконаний, як поп та поп-рок. «Qual'è la direzione» була єдиною піснею альбому де використовуалися звукові ефекти у вигляді нарізок діалогів з різних телепередач.

Особливістю альбому стала пісня «L'arcobaleno» («Веселка»), присвячена знаменитому італійському музикантові Лучіо Баттісті, другу Адріано Челентано і Могола, який помер у віці 55 років, 9 вересня 1998 року, приблизно за чотири місяці до виходу альбому. Текст пісні — це, по суті, розповідь від першої особи, адресована померлою людиною її другу («Я пішов так раптово, що не встиг привітатися»). Челентано, під враженням від прослуховування пісні «L'arcobaleno», отриманної від Могола та Белли, записав її у себе вдома пізно вночі і вирішив включити її в альбом, не перезаписуючи потім.[7] Пронизлива і меланхолійна за складовою пісня «L'arcobaleno» також багато в чому сприяла успіху альбому Челентано. Веселка, головний предмет пісні, була обрана тим, що вона символізує дружбу і інтимну прихильність, а також є символічним союзом між потойбічним життям і земним світом.[2]

Назвою альбому послужив перший рядок другої пісні альбому,«L'emozione non ha voce», який перекладається, як «Я не вмію говорити про любов». Цей рядок був обраний для назви альбому після того як успіх пісні став очевидним для Челентано. Спочатку Челентано ставився скептично та критично до всіх творів, які йому запропонували Могол та Белла, але коли йому дали послухати пісні, втрутилась Клаудія Морі: «Якщо ти їх не приймеш, ти божевільний!», після чого він погодився записати їх.[8]

Випущений лише через рік після дуже успішного альбому Челентано «Mina Celentano», «Io non so parlar d'amore» став одним з найуспішніших дисків в кар'єрі співака, він посідав 1 сходинку італійського чарту 11 тижнів і входив у його «топ-50», згідно класифікації FIMI, протягом 101 тижня поспіль. З 6 січня 2000 року (35 тиждень у рейтингу FIMI) до 14 вересня 2000 року (71 тиждень) він входив до топ-20.[9][10] «Io non so parlar d'amore» став найпродаванішим альбомом Італії за період з другої половини 1999 року й до кінця 2001 року. Було заздалегідь замовлено 150.000 екземплярів й продано 2.200.000 копій. Вподальшому, згідно рейтингу IFPI, в Італії він став тричі «діамантовим» (продано більше 1.8 копій) і «платиновим» за європейською класифікацією (продано більше 1 мільйона копій).[11][12] У 2009 році альбом став «золотим» в Італії, згідно класифікації FIMI (продажі склали більше 25 000 копій).[13] Успіх альбому також зміцнила телевізійна програма «Francamente me ne infischio», яка ознаменувала повернення Челентано, як ведучого, на телеканал Rai 1.

Враховуючи великий успіх, альбом кілька разів перевидавався на CD (каталог 997 4 97368 2 і CLN 20452) і піддавався ремастерингу в 2010 році (CLN 2076-CCC Mondadori edition) і в 2011 році (CLN 2045).

Альбом отримав високі оцінки від італійських критиків. Сайт «AllMusic» дав альбому чотири зірки з п'яти.[1]

У 2019 році італійський музичний критик та блогер Ніко Донвіто назвав альбом «одним з безперечних шедеврів Адріано Челентано». Пісню «L'emozione non ha voce» він назвав «маніфестом челентанівської поетики», а також «однією з найбільш надихаючих пісень останніх двадцяти років», а «L'arcobaleno» — «чудовою баладою». Продовжуючи далі, розглядаючи пісні «Una rosa pericolosa», «Senza amore», «Il sospetto» й «Mi domando», він відмітив, що «у центрі оповідання, як і в найкращих традиціях — стоїть любов, як головний герой». Серед найбільш вдалих творів Донвіто також назвав пісні «Angel», «Le pesche d'inverno» і «Sarai uno straccio», які, за його словами, «дивним і психоделічним чином завершують альбом, гідно представляючи його інтерпретатора». Відзначив він й аранжування альбому, створені Фіо Дзанотті, назвавши їх «чудовими» та «моментами абсолютної досконалості». Свій огляд Донвіто підсумував словами: «Ми можемо дискутувати з Адріано, та він і сам хотів би цього: але краса цього диску, який сьогодні відзначає своє двадцятиріччя, робить нас ще більш ностальгічними до музики, яку сьогодні було би дуже складно повторити. Пройшло стільки часу, Італія загубилася у стількох монологах і урядах, ставала ще корумпованішою, тож альбом про кохання (а Адріано чудово вміє говорити про любов своїм голосом) є, можливо, єдиним способом знову вдихнути це повітря надії та оптимізму, яке здається сьогодні втраченим».[14]

Інший італійський музичний критик, Массіміліано Бенеджі, також у 2019 році, зробив доволі детальний огляд всього альбому, починаючи з першого треку, він дав йому дуже високу оцінку. Пісню «Gelosia» він описав словами: «динамічний ритм, влучні слова, які описують бажання звільнення та важливість співучасті, автентичну багатонаціональність аранжування, приспів, який легко запам'ятовується, і, звичайно, його голос: тут було все, щоб ця пісня могла стати головним шлягером літа, і це в той рік, коли з'явилися такі пісні, як "Supercafone", "Me cago nell'amor", "Rewind", "Mi piaci", "Il mio corpo che cambia", "Per te", "Troppo bella", які утворили певний простір для того, щоб "Gelosia", народжена для того, щоб задовольнити певну публіку, стати піснею, яку співають різні покоління. Але це ще було не найкраще». Продовжуючи далі, він дав високу оцінку пісні «L'emozione non ha voce», якій, на його думку, «просто не вистачило часу стати піснею 20-го століття на тлі дюжини інших, які вийшли набато раніше та писалися зі схожими планами». Пісню «L'arcobaleno» Бенеджі назвав «сміливою та романтичною, згадкою про Баттісті в популярній культурі, яка містить вірші, звернені до рано померлого друга, що заторкують душу, і в кожного слухача від них стискається горло». Пісню «Senza amore» він назвав «неймовірно успішним синглом». Наступні пісні («Una rosa pericolosa», «Qual è la direzione», «L'uomo di cartone», «Le pesche d’inverno», «Sarai uno straccio», «Il sospetto», «Angel» і «Mi domando») він назвав «ласощами, відомими лише тим, хто купив альбом». Особливо критик відокремив пісню «Angel», нававши її «більш делікатною, можливо, менш безпосередньою, але несказанно поетичною». Свій огляд Бенеджі підсумував словами: «На відстані двадцяти років "Я не вмію говорити про любов" є диском універсальної мови, який демонструє великий талант Челентано, який завжди ставав все досконалішим у роботі над новими записами. Можливо, саме цей диск зробив його легендою італійської поп-музики, після якого з'явилися менш переконливі твори, хоча й пов'язані з цим альбомом, який ми можемо спокійно зарахувати до великого класичного репертуару національної популярної музики [...] Ми можемо посперечатися з Адріано, він сам цього хоче: але краса того запису, якому сьогодні виповнюється 20 років, змушує нас ще більше відчувати ностальгію по музиці, яку сьогодні здається дуже важко відтворити. Минуло багато часу, Італія загубилася у безлічі монологів, урядів, стаючи все більш корумпованою: любовний альбом (Адріано прекрасно знає, що він вміє говорити про любов своїм голосом), можливо, єдиний спосіб повернутися, щоб дихати тією атмосферою надії і оптимізму, яка в протилежному випадку здавалася втраченою».[4]

Презентацією альбому послужило телешоу у 4 епізодах під назвою «Francamente me ne infischio» («Сказати по правді — мені начхати»), яке транслювалося на телеканалі Rai 1 в жовтні 1999 року. Протягом телешоу Адріано Челентано виконав 16 пісень, з них 5 пісень з нового альбому: «Gelosia», «L'emozione non ha voce», «‎L'arcobaleno», «Angel» і «Senza amore».[15] Челентано, спільно з акторкою Франческою Нері, були ведучими телешоу, гостями якого були такі знаменитості, як Джанні Моранді, Лучано Ліґабуе, Девід Бові, Ману Чао, Компай Сегундо, гурт «Jamiroquai», Горан Брегович й багато інших. Крім музичної складової Челентано вставив і соціальну, демонструючи шокуючі відеокадри різних проблем недосконалості людства, наприклад: виконання смертної кари, жорстокості над тваринами, педофілії тощо. Таким чином, співак, відчуваючи себе не зовсім «затишно» на тлі лише схвальних відгуків щодо його альбому, хотів не тільки привернути увагу суспільства до цих проблем, але й викликати хоч-якусь критику на свою адресу.[4]

Окладинка альбому «Io non so parlar d'amore» ззаду

У 1999 році в Італії вийшло п'ять синглів до альбому: «Gelosia», «L'Arcobaleno», «Senza Amore», «Le Pesche D'inverno» і «L'Emozione Non Ha Voce», що випускалися як на CD, так і на 7-дюймових LP.[16][17] Хоча альбом «Io non so parlar d'amore» і очолив італійський чарт — немає жодних данних щодо потрапляння синглів з нього у «топ-100» італійського чарту.[18] У 2009 році сингл «L'Emozione Non Ha Voce» отримав «платинову» сертифікацію від FIMI, тому що його продажі на той момент склали більше 2 мільйонів копій.[19]

Були зняті відеокліпи до таких пісень альбому, як: «L'emozione non ha voce» (містить нарізку кадрів з концерту Челентано у Мілані 1994 року і телепередачі «Francamente me ne infischio»), «Gelosia» (складається з відеонарізок з фільму «Безумство Джеппо», концертних та студійних виступів Челентано) й «L'arcobaleno» (з використанням яскравокольорової анімації).[20][21][22]