Джанні Белла

Джанні Белла народився на Сицилії у Катанії 14 березня 1947 року. Був співаком та гітаристом декількох катанських гуртів, коли наприкінці 1960-х років переїхав до північної Італії, супроводжуючи сестру Марчеллу, яка тоді робила свої перші кроки як співачка, після того як на одному з творчих вечерів на Сицилії її помітив відомий телеведучий Майк Бонджорно.[1]

Саме для Марчелли Джанні склав свій перший успішний сингл «Hai ragione tu» разом зі співаком Італо Янне (на етикетці синглу його ім'я було скорочено, як «Дж. Белла»). У 1972 році Марчелла взяла участь у фестивалі в Сан-Ремо з піснею «Montagne verdi», написаної Джанні спільно з Джанкарло Бігацці.[2] Текст пісні був написаний Бігацці спеціально для Марчелли, який думав про ностальгію дівчини, яка переїхала у Мілан, до гір навколо Катанії. Згодом, Марчелла казала, коли брат вперше зіграв їй на гітарі цю пісню, вона була трохи розчарована. Джанні це не сподобалося, після ночі обдумувань, наступного ранку Марчелла передумала.[3]

Розпочате цього періоду художнє співробітництво Белли з композитором та текстярем Бігацці тривало протягом десятиліття. Разом вони написали для Марчелли хіти: «Sole che nasce, sole che muore» (1972), «Un sorriso e poi perdonami» (1972), «Io domani» (1973) і «Nessuno mai» (1974).

У той час коли Марчелла посіла своє місце серед найбільш успішних співаків Італії, Джанні, за допомогою того ж Бігацці, розпочав свою сольну кар'єру, і негайно отримав хороший результат на конкурсі «Un disco per l'estate» 1974 року з піснею «Più ci penso» (що лишалася в італійському «топ-10» з 3 серпня до 23 листопада 1974 року).[4] Наступного року Белла знов взяв участь у цьому конкурсі з піснею «Oh mama», яка мала менший успіх. У той же час він продовжив свою композиторську діяльність разом зі своїм братом Антоніо Беллою, з яким він написав кілька пісень з помірним успіхом («Sto piangendo», «Cara», «Soli»), які увійшли до репертуару ансамблю «Beans». У 1976 році Белла брав участь у «Фестивальбарі» з піснею «Non si può morire dentro», яка очолювала чарти (композиція залишалася у «Топ-10» італійського чарту з 12 червня по 23 жовтня 1976 року, з 10 липня вона посідала першу сходинку, протримавшись на ній протягом десяти тижнів), пізніше він включив її у свій перший довгограючий альбом на платівці у 33 оберти «Sogni di un robot».[5] У 1977 році Белла випустив свій другий альбом «Io canto e tu», а у 1978 році він повернувся на «Фестивальбар» з великим успіхом, виконавши «No», сингл, який пізніше був включений в довгограючий альбом «Toc toc»; наступним його альбомом став «Dolce uragano» 1980 року.

У 1980-х роках Белла продовжив свою діяльність як соліст, беручи участь у фестивалі в Сан-Ремо 1981 року з піснею «Questo amore non si tocca» і як автор пісень його сестри Марчелли, в результаті чого, за участю Могола, вийшов її міжнародний хіт «Nell'aria» (1983). Текст пісні був доволі сміливий і свідомо підкреслював сексуальний образ Марчелли, яка спершу відмовлялася його співати. І лише Джанні зміг заспокоїти її та переконати, що пісня завдяки її голосу може зазвучати надзвичайно проникливо.[6]

Завжди працюючи з Марчеллою, він також записує сингл «L'ultima poesia» (1985), який отримав дуже хороші відгуки і був написаний спільно з Моголом. Джуліо Рапетті (Могол), по суті, стає текстярем і продюсером Джанні (їхня співпраця триває й донині). Ця співпраця стала дуже плідним та важливим періодом для Белли, протягом якої він став композитором для великої кількості інших артистів. Серед них був Джанні Моранді (якому він склав пісню «La mia nemica amatissima», представлену співаком на фестивалі в Сан-Ремо 1983 року, написану разом з його братом Розаріо Беллою) і Орнелла Ваноні. У той же час Белла працював з британським музикантом Джеффом Вестлі, з яким він спродюсував свої подальші записи «G.b.1» (1983), «Una luce» (1986) і «Due Red Hearts of Shame» (1988).

Джанні Белла на конкурсі «Canzonissima» (1974)

У 1990 році Белла вдруге брав участь у фестивалі в Сан-Ремо в парі зі своєю сестрою Марчеллою, отримавши хороший відгук з піснею «Verso l'ignoto», записаної в Лондоні, знову ж за участю Джеффа Вестлі. У 1991 році Белла знову з'явився в Сан-Ремо з піснею «La fila degli oleandri», взятої з однойменного альбому, спродюсованого Моголом. У наступному альбомі «Vocalist» 1994 року, записаним в Лос-Анджелесі, Белла співпрацював з такими всесвітньо відомим музикантами, як Френк Гамбале, Енцо Тодеско і Грегг Біссонетт. У 1998 році композитор записав у США з Марчеллою кілька пісень, «È un miracolo» і «Ama la vita», які відхилила відбіркова комісія фестивалю в Сан-Ремо, після чого вони були включені в альбом під назвою «Нарешті разом» («Finalmente insieme»), що інтерпретувалось, як: «нарешті брат та сестра разом».

Наприкінці 1990-х років Белла створив один з найбільших хітів в кар'єрі Адріано Челентано: «L'emozione non ha voce», завдяки цій пісні альбом співака «Io non so parlar d'amore» два роки входив у «Топ-50» італійського чарту.[7] У постійному дуеті з Моголом, Белла склав більшість пісень альбомів Челентано: «Esco di rado e parlo ancora meno» (2000), «Per sempre» (2002), «C'è sempre un motivo» (2004) і «Dormi amore, la situazione non è buona» (2007).

Композиторська діяльність Джанні Белли у 2000-х роках також торкалася телебачення. Фактично, він був автором саундтреків до таких телевізійних драм, як «Uno bianca» (2001) і «Il testimone» (2001), а також деяких фільмів, таких як «Коротка ніч» (2006).

У 2001 році Белла взяв участь у фестивалі в Сан-Ремо з піснею «Il profumo del mare», а у 2007 році, виступив разом з сестрою Марчеллою, з синглом «Forever per sempre», що мав високі продажі. Пізніше вийшов однойменний «Forever per sempre», який став другим спільним альбом Джанні та Марчелли.

15 січня 2010 року з артистом трапився інсульт, і його було поміщено до лікарні Сан-Джорджо у Феррарі, спеціалізованого реабілітаційного центру. У «Facebook» було створено спеціальну сторінку, на якій за декілька годин зареєструвалося майже 4.000 учасників, що свідчить про незмінну любов та повагу до кантауторе з боку його публіки.

Після перебування у лікарні протягом семи місяців, Беллу було виписано у зв'язку зі значним покращенням стану здоров'я, і він негайно приступив до праці, щоб, спільно зі своїм другом Моголом та з британським піаністом, аранжувальником та продюсором Джеффом Вестлі, закінчити театральну постановку «Storia di una capinera», за однойменним романом Джованні Верги, ця праця була розпочата у 2006 році.[2][8]

У 2011 році пісня Белли «Rinascimento», написана разом з Моголом незадовго до його проблем зі здоров'ям, була виконана Джанні Моранді на фестивалі в Сан-Ремо в знак поваги до нього.[9][10][11]

У 2014 році, одужавши, Белла написав першу автобіографічну пісню. Текст пісні, складений Стефано П'єроні, опосередковано торкався не лише історії життя композитора але й епізоду його хвороби. Пісня була представлена сестрою композитора Марчеллою ​​для фестивалю в Сан-Ремо 2015 року, але відбіркова комісія її відхилила.

8 березня 2015 року в міланському театрі «Dal Verme» відбувся вечірній захід, організований Марчеллою Беллою, на честь її брата Джанні. У концерті під назвою «Прекрасний вечір … для тебе, Джанні» («Una serata Bella… Per te Gianni») взяли участь артисти, які довгий час були близькі для Марчелли та Джанні, такі як Лоредана Берте, Умберто Тоцці, Маріо Біонді, Маріо Лавецці, а також деякі «нові голоси» італійської сцені, такі як Анналіза і Дебора Юрате. Метою заходу було продемонструвати публіці, починаючи з найперших композицій, кар'єру Джанні Белли, враховуючи при цьому про пісні, написані для інших артистів, які принесли їм успіх, в першу чергу Адріано Челентано; та безліч дуетів, які Марчелла виконувала протягом життя разом з іншими артистами. 9 червня 2015 року концерт транслювався у прайм-тайм телеканалу «Rete 4», зібравши глядацьку аудиторію вище загальносередньої по мережі.[12][13]