SMS Arminius

Ілюстрація однієї з 4-х гармат Армінія

Корабель був побудований корабельнею Samuda Brothers в Лондоні в якості спекулятивного проекту, можливо, для продажу флоту Конфедерації. [4] Корабель був закладений в 1863 році і спущений на воду 20 серпня 1864. [5] Пруссія придбала корабель 20 серпня 1864, ввела до складу флоту 22 квітня 1865 року , як Arminius. [4] Постачання корабля було затримане урядом Британії. Британці співчували Данії, яка тоді брала участь у війні з Пруссією та Австрією. [6] Таким чином, корабель було доставлено тільки по завершенню бойових дій. Вартість броненосця, яка склала близько 1887 тисяч золотих марок, частково зібраних за рахунок публічних пожертв. [5] "Арміній "служив кораблем берегової оборони протягом шести років, до 1871 року. [7] Разом з броненосним тараном "Принц Адальберт" "Арміній" був першим броньованим військовим кораблем, придбаним Прусським флотом. [8]

На початку Австро-прусської війни у 1866, Arminius був мобілізований разом з Prinz Adalbert, єдиним іншим прусським броненосцем. Кораблі спочатку базувалися у Кілі, але у перші дні війни, Arminius вирушив до Гамбургу через Скаггеррак та Каттегат, пройшовши дистанцію у 940 морських миль (1740 кілометрів) за сто годин - серйозне досягнення для ранніх броненосців.[9] За відсутності морської загрози з боку Австрії, флот Пруссії сконцентрував зусилля проти Королівства Ганновер. До закінчення війни, Arminius діяв з Бременгафена, під командуванням Рейнхольда Вермера (Reinhold Werner). Вже одна поява Arminius змусила здатися кілька берегових батарей Ганновера.[10] 15 червня, Arminius та два канонерські човни, Tiger and Cyclop, прикривали переправу через Ельбу 13 з половиною тисяч солдатів генерала by Едвіна фон Мантефеля (Edwin von Manteuffel) для штурму міста Ганновер.[10][11] До кінця місяця прусська армія здобула вирішальну перемогу над Австрією при Садовій, завершивши війну.[10] 3 жовтня 1866, корабельзмагався на швидкість з монітором ВМС США USS Miantonomoh у Kілі. Arminius виявиввся на два вузли швидшим за американський корабель.[6] У 1870, з корабля зняли вітрильне оснащення.[12]

На початку Франко-прусської війни 1870–1871, Прусський флот сконцентрував броненосці, включаючи Arminius та броненосні фрегати Kronprinz, Friedrich Carl, та König Wilhelm у Північному морі на базі у Вільгельмсгаффені.[13] Arminius знаходився у Кілі на початку війни, але зумів прорватися через французьку блокаду, притискаючись до узбережжя Швеції, що дозволяла його невелика осадка.[14] Попри велику перевагу французького флоту, у франції не було розроблено ефективних планів атак військово-морських об'єктів Прусії, та вважалося, що така атака можлива виключно за підтримки Данії, яка не була надана.[13] Чотири німецьких броненосці під командуванням віце-адмірала Яхтмана (Jachmann), здійснили кілька вилазок на початку серпня 1870 до Доггер-банки, водночас не зустріли французьких кораблів. Три броненосних фрегати після цього страждали від хронічних проблем з машинами, через що Arminius залишився єдиним доступним кораблем для операцій.[15]

Під час війни кораблем командував капітан Отто Лівоніус (Otto Livonius). Під час бойових дій корабель здійснив більше 40 вилазок. Жодна з них не привела до бою з вирішальними результатами, хоч час від часу броненосець обмінювався пострілами з французькими кораблями, які блокували узбережжя.[16] Основну частину війни Arminius перебув у гирлі Ельби разом з броненосним тараном Prinz Adalbert та трьома невеликими канонерськими човнами.[17] До 11 серпня три броненосні фрегати були знову готові до дій та приєдналися до Arminius для ще одної операції. Втім і цього разу вони не зустріли французьких кораблів, оскільки до того часу французька ескадра повернулася до Франції.[15]

Після того, як броненосець був виведений зі складу бойового флоту в 1872 році, він був використана в якості навчального корабля для військово-морських механіків. [3] Корабель був виведений з експлуатації в 1875 році і поміщений в резерв. [7] Його носовий таран уможливив використання корабля в якості криголама в Кілі в 1880 році. У 1882 році корабель став тендер для навчального корабля SMS Blücher. Корабель був перебудований в 1888 році. Під час ремонту двигун замінений на німецьке обладнання і встановлено два прожектори. Корабель, зрештою, був вилучений з військово-морського реєстру 2 березня 1901 року і продано на злам за 72,000   золоті марки. Наступного року його розібрали на металобрухт. [3]

1. Gröner, с. 1.
2. Sondhaus Naval Warfare, с. 80.
3. Gröner, с. 2.
4. Sullivan, с. 17.
5. Gröner, с. 1–2.
6. Greene & Massignani, с. 199.
7. Sullivan, с. 18.
8. Sondhaus Naval Warfare, с. 93.
9. Sondhaus Weltpolitik, с. 83–84.
10. Sondhaus Weltpolitik, с. 84.
11. Greene & Massignani, с. 219.
12. Gardiner, с. 242.
13. Sondhaus Naval Warfare, с. 101.
14. Wilson, с. 277.
15. Sondhaus Naval Warfare, с. 102.
16. Sondhaus Weltpolitik, с. 95.
17. Wilson, с. 278.

• Gardiner, Robert, ред. (1979). Conway's All the World's Fighting Ships 1860–1905. Greenwich: Conway Maritime Press. ISBN 978-0-8317-0302-8.
• Greene, Jack; Massignani, Alessandro (1998). Ironclads at War: The Origin and Development of the Armored Warship, 1854–1891. Pennsylvania: Combined Publishing. ISBN 978-0-938289-58-6.
• Gröner, Erich (1990). German Warships: 1815–1945. Annapolis: Naval Institute Press. ISBN 978-0-87021-790-6. OCLC 22101769.
• Sondhaus, Lawrence (2001). Naval Warfare, 1815–1914. London: Routledge. ISBN 978-0-415-21478-0.
• Sondhaus, Lawrence (1997). Preparing for Weltpolitik: German Sea Power Before the Tirpitz Era. Annapolis: Naval Institute Press. ISBN 978-1-55750-745-7.
• Sullivan, David M. (1987). "Phantom Fleet: The Confederacy's Unclaimed European Warships". Warship International. Toledo, Ohio: Naval Records Club. 24 (1): 13–32.
• Wilson, Herbert Wrigley (1896). Ironclads in Action: A Sketch of Naval Warfare from 1855 to 1895. London: S. Low, Marston and company.