Sturer Emil

12,8 cm PaK 40 L/61 Henschel Selbstfahrlafette auf VK-3001(Н) Sturer Emil (нім. Sturer Emil (Впертий Еміль)) — німецька важка самохідна артилерійська установка періоду Другої світової війни класу винищувач танків.

Sturer Emil
Тип Важкий винищувач танків
12,8 cm Panzer Selbstfahrlafette V L/61 «Sturer Emil»
Історія використання
На озброєнні 1942-1943
Оператори Третій Рейх
Війни Друга світова війна
Історія виробництва
Виробник Третій Рейх
Виготовлення 1942
Виготовлена
кількість		 2
Характеристики
Вага 35,0
Довжина 9700
Ширина 3160
Висота 2700
Обслуга 5
Калібр Rheinmetall 128 mm Pak 40 L/61
Підвищення −14/+10°
Траверс −14/+14°
Приціл телескопічний приціл Sfl ZF
Головне
озброєння
 боєкомплект: 15
Другорядне
озброєння
 7,92-мм MG-34
Двигун V-подібний 6-циліндровий карбюраторний рідинного охолодження Maybach HL 116
300
Питома потужність 8,57
Швидкість шосе: 18
бездоріжжя: 15
Sturer Emil у Вікісховищі

Історія створення

Історія цієї важкої самохідної гармати німецьких панцерваффе розпочалася 25 травня 1941 року, коли на нараді було ухвалено побудувати експериментально по дві 105-мм і 128-мм самоходки для боротьби з британськими важкими танками при запланованій висадці на Британських островах. Але від плану вторгнення відмовились і проєкт закрили.

Але проєкт цей розгорнули знову, після зустрічі з радянськими танками Т-34 і КВ. Терміново була потрібна зброя, здатна боротися з радянськими середніми і важкими танками[1].

В середині 1941 року фірмам «Henshel und Sonh» і «Rheinmetall AG» видали замовлення на розробку самохідного лафета для 105-мм і 128-мм протитанкових гармат. Для 105-мм гармати використали шасі Pz.Kpfw.IV ausf.D—так з'явилась самохідна 105-мм гармата Dicker Max. Але для 128-мм гармати K-44, вага якого становила 7 тон, шасі Pz.Kpfw.IV не годилося — воно просто не витримала б її ваги. Було використане шасі експериментального танка VK-3001(H) фірми «Хеншель»—танка, який міг би стати основним танком Рейху, якби не Pz.Kpfw.IV.

Пізніше на фронті за САУ закріпилася назва Sturer Emil (Впертий Еміль) за часті поломки. Разом з 2-ма САУ Dicker Max один експериментальний зразок був відправлений на Східний фронт у складі 521-го батальйону самохідних винищувачів танків, озброєних легкими САУ Panzerjaeger 1.

Опис конструкції

Основним озброєнням була 128-мм гармата PaK 40 L/61, яка в 1939 році була створена на базі 128-мм зенітної гармати FlaK 40. Боєкомплект для гармати становив 15 пострілів. Шасі залишилось від скасованого VK-3001, але корпус був подовжений і було додано додаткове колесо. Велика рубка з великим верхом була побудована замість башти[2].

Оцінка проєкту
Sturer Emil в бронетанковому музеї в Кубинці

За своїми характеристиками машина виявилась неоднозначною — з одного боку, її 128-мм гармата могла пробити будь-який радянський танк (всього за час служби екіпаж САУ знищив 31 танк), а з другого — шасі було перевантажене, велику проблему становив ремонт двигуна, оскільки він розміщувався просто під гарматою, машина було повільна, гармата мала обмежені кути розвороту, боєкомплект становив 15 пострілів.

З цих причин самоходка в серію не пішла. Саме через складність ремонту машину кинули взимку 1942—1943 років у ході кампанії під Сталінградом, ця самоходка була знайдена радянськими військами і нині експонується в танковому музеї в Кубинці.

Примітки
  1. Холявский, Л.Г. (1998). Энциклопедия танков. Полная энциклопедия танков мира 1915-2000 гг (російська). Харвест. с. 656. ISBN 985-13-0035-7.
  2. Doyle, Hilary (1999). Encyclopedia Of German Tanks Of World War Two: The Complete Illustrated Dictionary of German Battle Tanks,Armoured Cars, Self-Propelled Guns and Semi-Track (Англійська). Arms and Armour Press. с. 272. ISBN 1854095188.

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.