Supermarine Sea Otter

Супермарін Сі Оттер «Морська видра» (нім. Supermarine Sea Otter) — британський одномоторний біплан-летючий човен, розроблений авіаконструктором Р. Мітчеллом для повітряних сил Королівського флоту Британії у 1933 році. Це був останній летючий човен-біплан, розроблений Supermarine, що перебував на озброєнні Королівських Повітряних сил та Повітряних сил ВМФ Британії .

Supermarine Sea Otter
Призначення: літак-амфібія
Перший політ: 23 вересня 1938
Прийнятий на озброєння: листопад 1944
Знятий з озброєння: 1945
Період використання: 1944–1952
На озброєнні у: Повітряні сили флоту Великої Британії
Королівські ПС Великої Британії
Розробник: Supermarined
Виробник: Supermarine
Всього збудовано: 292
Модифікації: Supermarine Walrus
Екіпаж: 3-4 особи
Крейсерська швидкість: 160 км/год
Максимальна швидкість (МШ): 262 км/год
Бойовий радіус: 909–1 167 км
Дальність польоту: 1 480 км
Практична стеля: 5 200 м
Швидкопідйомність: 4,4 м/с
Довжина: 12,12 м
Висота: 4,93 м
Розмах крила: 14,02 м
Площа крила: 57 м²
Порожній: 2 937-3 087 кг
Споряджений: 4 536 кг
Двигуни: 1 × 9-циліндровий радіальний двигун поршневий двигун з повітряним охолодженням Bristol Mercury XXX
Тяга (потужність): 805 к.с. (600 кВт)
Кількість точок підвіски: 4
Підвісне озброєння: 4 × 110 кг бомби
Кулеметне озброєння: 3 × 7,7-мм авіаційні кулемети Vickers K
Схематичне зображення літака Supermarine Sea Otter

Історія

«Сі Оттер» був розроблений як вдосконалена версія «Волреса», спроможна патрулювати та проводити операції на більшій дальності, здійснювати бомбардувань шляхом пікірування та діяти з більшого числа, ніж її попередник. Через існуючі зобов'язання «Супермарін» щодо програм «Волрес» та «Спітфайр» розробка літака затягнулася. Перший політ «Сі Оттер» відбувся 23 вересня 1938 року, а угода про виробництво була досягнута лишень у 1942 році, зважаючи на нагальні потреби військової авіації Другої світової війни. В січні 1942 року Міністерство авіації видало замовлення на виробництво 592 серійних «Сі Оттер». У січні 1943 року почалися поставки серійних машин. Загальний обсяг серійного виробництва, що здійснювалося підприємствами фірми «Саро» в Іст-Коувсі і Вебріджі і завершилося в травні 1945 році (за іншими даними — в липні 1946), склав 290 одиниць.

Після введення його до строю в останні роки війни, на «Сі Оттер» в першу чергу покладали завдання з патрулювання морських просторів та проведення пошуково-рятувальних операцій в інтересах Королівських флоту та Повітряних сил. Вже після завершення Другої світової війни численні інші оператори придбали цей тип рятувального літака для власних цілей; серед них були Королівські ПС Данії, Нідерландська морська авіаційна служба та Королівські ВМС Австралії. «Супермарін» також здійснив переробку надлишкових «Сі Оттерів» на цивільні, що призвело до їхнього використання і цивільними операторами.

Країни-експлуатанти

Аналогічні літаки за епохою, призначенням та конфігурацією

Див. також

Примітки
Виноски
    Джерела

      Посилання

      Література
      • Andrews, C.F. and E.B. Morgan. Supermarine Aircraft Since 1914. London: Putnam, 1981. ISBN 0-370-10018-2.
      • Halley, James J. The Squadrons of the Royal Air Force. Tonbridge, Kent, UK: Air Britain (Historians) Ltd., 1980. ISBN 0-85130-083-9.
      • Sturtivant, Ray and Theo Ballance. The Squadrons of the Fleet Air Arm. Tonbridge, Kent, UK: Air Britain (Historians) Ltd., 1994. ISBN 0-85130-223-8.
      This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.