The White Stripes

Джек Вайт (Справжнє ім'я Джон Ґілліс) народився у 1975 році, в 5 років вперше сів за барабани, а у 16 почав освоювати гітару. Його перша гітара була саморобна з фанери. Після школи він планував вступити до флоту або навіть стати священиком, але врешті решт влаштувався драпіювальником у меблеву майстерню. До створення «The White Stripes» Джек також грав на гітарі у гуртах «The Go», «Goober And The Peas», «Upholsterers» (останній теж складався з 2 осіб). Джек зустрів Меґ у ресторані «Memphis Smoke» де вона працювала, а він приходив туди читати вірші. Вони одружилися 21 вересня 1996 року. Меґ ніколи не збиралась виступати на сцені. За словами Джека, одного разу він попросив її підіграти під час репетиції і це прозвучало неочікувано вдало. У 1997 році за підтримки компанії звукозапису Italy Records вони випустили 7-ми дюймовий сингл — «Let's Shake Hands», незабаром вийшов і другий — «Lafayette Blues».

У березні 1999 року White Stripes випустили сингл «The Big Three Killed My Baby», після чого вони випустили дебютний альбом «The White Stripes». Перший альбом не приніс гурту великої популярності. Через деякий час можна було сказати, що це була найжорсткіша платівка у їхній творчості. The White Stripes — дует, тому на записах відсутня бас-гітара, але натомість присутня відмінна жорстка гітара Джека та примітивні, але абсолютно доречні барабанні партії Меґ. Саме відсутність басу та спрощені барабанні партії стали візитною карткою гурту.

«Без Меґ зникне шарм White Stripes. Вона наївне дитя, але при цьому колотить по барабанам з люттю печерної людини» (З інтерв'ю Джека журналу Rolling Stone, жовтень 2005).

Значна частина альбому — жорсткі, енергійні рифові номери, серед яких «Screwdriver» (перша спільна пісня Джека та Меґ), «Astro», «Cannon», «When I Hear My Name». «The Big Three Killed My Baby» стала своєрідним «гімном» Джека.

«Я просто терпіти не можу автомобілі, я вважаю, що це найгірша діра для викидання грошей і найстрашніший механізм для вбивства за всі часи…» (З інтерв'ю Джека журналу Maximumrocknroll, кінець 2000).

«Бойовики» перемежовувалися м'якими баладами з використанням слайд-гітари — «Suzy Lee», «I Fought Piranhas». В альбомі є кавери Роберта Джонсона «Stop Breaking Down» та Боба Ділана «One More Cup Of Coffee» (слід зазначити, що і Джек, і Меґ є фанатами Боба Ділана та інколи грають на концертах інші його пісні — «Isis» та «Love Sick», а у 2004 Джек Вайт і Боб Ділан заграли блюз з альбому Elephant «Ball And Biscuit»)

White Stripes в задній кімнаті клубу Shinjuku Jam, Токіо, у їхньому першому турне по Японії.

De Stijl (з гол. «Стиль») — другий студійний альбом гурту випущений під лейблом «Sympathy for the Record Industry» 20 червня 2000 року. Назва альбому походить від назви мистецької течії в Голландії, приклад якої можна побачити на обкладинці альбому, де учасники групи стоять на фоні ліній та прямокутників червоного, чорного та білого кольорів. Альбом був присвячений дизайнеру та архітектору Герріту Рірвельду та блюз-виконавцю Сліпому Віллі Мактеллу. The White Stripes набирають популярність і їх музику транслюють на британських радіостанціях The Daily Telegraph, The Sun і навіть Radio 4's, які славляться своїми консервативними поглядами на музику. Альбом, який супроводжує сингл з жорстким блюзовим номером «Hello Operator», стає новим кроком у розвитку The White Stripes: починають активніше використовуватися студійні накладання (наприклад, гітари та піаніно у «Truth Doesn't Make A Noise» — на всіх інструментах грає Джек), стає більше блюзу («Little Bird», «Death Letter»). Репертуар групи збагачується зразково-мелодійним хітом «You're Pretty Good Looking», баладою «Apple Blossom» та однією з найкращих на той час мелодій мелодій Джека Вайта — баладою «Sister, Do You Know My Name».

«Спочатку я не міг повірити тому, що людям подобається наша музика. Однак ми не плескали в долоні від радості, а скоріш хвилювалися через велику відповідальність, яку самі взяли собі на плечі» (З інтерв'ю Джека журналу Rolling Stone, жовтень 2005).

De Stijl досяг 38 позиції у Top Independent Albums chart журналу Billboard у 2002 році. Пісня «Why Can't You Be Nicer To Me» була використана у мультсеріалі Сімпсони в епізоді «Judge Me Tender».

White Blood Cells — третій студійний альбом випущений 3 липня 2001 року на CD та 12-дюймових платівках. Серед критиків він справив свого роду ефект бомби, що вибухнула. Чимало фанатів, не дивлячись на те, що справжній успіх прийшов до The White Stripes з альбомом «Elephant», вважають роботу 2001 року найкращою. Музика стала ще різноманітніше, у платівці поєднуються та зливаються багато різних стилів: від звичайного для The White Stripes енергійного блюз-року да кантрі («Hotel Yorba»), ліричного фолку («We're Gonna Be Friends»), і навіть пост-панку («The Union Forever»). Головними хітами альбому стали «Dead Leaves and the Dirty Ground» і «Fell in Love with a Girl»

«Єдине, що важливо, ми не хочемо аби всі пісні звучали однаково та аби новий альбом не був схожий на попередній. Не бути ж все життя двохакордовою гараж-роковою групою» (З інтерв'ю Джека liveDaily, 2001).

Альбом був номінований на премію журналу NME, як найкраща платівка року, а журнал Q додав їх до списку «50 груп які треба побачити перед смертю». Альбом зайняв 61 позицію у рейтингу Billboard 200.

The White Stripes дають імпровізований виступ для шанувальників в автобусі в Вінніпезі, 2007 рік

Четвертий альбом групи, «Elephant», вийшов у 2003 році на CD та вінілі. Критики вважають цю роботу найкращою за всю історію групи. Альбом став двічі платиновим у Британії та платиновим у США. Пісня «Seven Nation Army» стала суперхітом і група нарешті стала відома широким прошаркам населення. Альбом був записаний за два тижні й 6 тисяч фунтів стерлінгів на студії Toe Rag Studios, де відсутні інструменти молодші 1963 року, що придає їм особливе звучання. Заради збереження «рок-н-рольного духу» Джек принципово не користувався цифровою обробкою звуку. Музика стала ще різноманітнішою, ніж на «White Blood Cells». У піснях Seven Nation Army та The Hardest Button To Button була використана педаль ефектів Digitech Whammy для створення звучання бас-гітари; окрім них хітами стали кавер-версія пісні Берта Бакарака «I Just Don't Know To Do With Myself» та вокальній дебют Меґ — акустична балада «In The Cold Cold Night». В комічному кантрі-діалозі «It's True That We Love One Another», що завершує альбом, взяла участь одна з улюблених кантрі-співачок Джека Холлі Голайтлі.

Get Behind Me Satan — п'ятий альбом групи. Несподіваний та незрозумілий багатьма, він вважається однією з найбільш недооцінених та потребуючих уваги платівок групи. Get Behind Me Satan применшує вплив панк-музики, гаражного року і блюзу, які раніше домінували в альбомах The White Stripes. Граючи на інструментах, що відрізняються від попередніх альбомів, фронтмен групи, Джек Уайт замінює електрогітару на фортепіано, мандоліну і акустичну гітару майже у всіх піснях. Починаючись рифовим хітом «Blue Orchid», альбом продовжується піснею «The Nurse», кантрі-номерами «Little Ghost» і «I'm Lonely», хітовими «My Doorbell» і «Denial Twist» і вокальним номером Меґ «Passive Manipulation», який став найкоротшою піснею групи (37 секунд). За підсумком опитування читачів журналу NME, «Blue Orchid» стала першою піснею року, «My Doorbell» — п'ятнадцятою.

Icky Thump — шостий і останній альбом гурту, що вийшов 15 червня 2007 року під лейблом Warner Bros. Records. Він був записаний за три тижні у Blackbird Studio у Нешвіллі, штат Теннессі. Альбом зайняв перше місце у чартах Великої Британії та друге у США. Альбом характеризується певним стильовим різноманіттям. Окрім відносно типових для групи жорстких гітарних номерів і блюзових балад, на альбомі є кавер-версія фламенко-пісні Коркі Роббінс «Conquest» та дві пісні у стилі ірландського фолку, у яких звучать волинки. У 2008 році композиція «Icky Thump» отримала нагороду Греммі в номінації Найкраще вокальне рок-виконання дуетом чи групою.

2 лютого 2011 року дует The White Stripes заявив про свій розпад. Відповідне повідомлення з'явилося на головній сторінці офіційного сайту групи. Як йдеться у зверненні, учасники групи Меґ і Джек Вайт прийняли рішення про завершення спільної творчості не через будь-яких розбіжностей або відсутності ентузіазму, а також не через проблеми зі здоров'ям. Учасники дуету хочуть, щоб група припинила своє існування, поки знаходиться на піку своєї форми. Тим самим Меґ і Джек сподіваються зберегти те, що робить їх групу «такою особливою». Хоча The White Stripes більше не будуть записувати спільних композицій або виступати разом, лейбл «Third Man Records», заснований Джеком Вайтом, продовжить випускати поки не видані записи групи.

• The White Stripes (1999)
• De Stijl (2000)
• White Blood Cells (2001)
• Elephant (2003)
• Get Behind Me Satan (2005)
• Icky Thump (2007)