Єврейське кладовище

Євре́йське кладовище (івр. בית עלמין‎ «бейт альмін» або «бейт кварот») — некрополь, на якому поховано євреїв згідно з єврейською традицією. Земля на цвинтарі вважається святою. Створення цвинтарю є одним із перших пріоритетів для нової єврейської общини.

Єврейське кладовище на Оливковій горі — одному з історичних пагорбів Єрусалима, листопад 2008 року

Основна відмінність між християнськими, і єврейськими кладовищами полягає у відмінному трактування могил. Християнське розуміння дозволяє порушувати існуючі поховання після певного часу для виконання нових. Християнське кладовище, яке не використовується протягом тривалого часу, може бути ліквідованим. Згідно з принципами юдаїзму кожен надгробок і ціле кладовище є недоторканними, до того часу, допоки відомо про його місце знаходження. До винятків належать випадки, коли виконується ексгумація для перенесення останків на Святу Землю або до родинної могили, для перенесення з неєврейського кладовища, або коли некрополю загрожують профанація чи підмивання водою.

Історія

Ранні єврейські кладовища були розташовані за межами міст[1]. Надгробки здебільшого мають написи на івриті. У діаспорі є традиція ховати ногами в бік Єрусалима.

Найбільші єврейські кладовища в Європі в Будапешті, Лодзі, Празі, Варшаві та Берліні. Під час Другої світової війни зруйновано багато єврейських кладовищ у багатьох регіонах Європи.

На теренах Польщі, а у подальшому - захоплених Польщею земель України, Євреї вперше отримали привілеї, які гарантували непорушність і охорону їхніх кладовищ згідно з Каліським статутом (пол. Statut kaliski), виданим Болеславом Побожним (пол. Bolesław Pobożny) у 1264 році.

Назви
Окописько в місті Турка

В івриті для означення єврейського кладовища застосовуються такі евфемізми:

  • בית עולם бейт олам — «дім світу» або «дім вдячності»
  • בית חיים бейт хаїм — «дім життя»
  • בית קברות бейт кварот — «дім гробів»
  • בית עלמין бейт альмін — «дім вічності» (вираз запозичений з арамейської мови).

У Галичині українці й поляки вживали назву кіркут (пол. kirkut, kierkow, kierchol, kirchol, від нім. Kirchhof — «церковний двір для поховання померлих»), а також окописько, окопище, оскільки місце зазвичай усіх сторін оточувався ровами й земляним валом. Носії мови ідиш застосовували назви, похідні від івриту: бейсойлем, бейсакворес.

Див. також

Примітки
  1. Святослав Півторак, Віктор Уніят, Богдан Хаварівський. Євреї на Тернопільщині. — Тернопіль : Терно-граф, 2012. — С. 104. — ISBN 9789664570876.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.