Єне Кальмар

Кальмар — вихованець юнацьких команд «Ференцвароша», хоча у дорослому футболі виступав у складі конкурента «Хунгарії». Перший ж сезон на високому рівні став великим успіхом для гравця. «Хунгарія» після трирічної перерви здобула титул чемпіона Угорщини, а сам гравець з 19-ма м'ячами став найкращим бомбардиром команди (а загалом третім у чемпіонаті), а також був визнаний найкращим футболістом року в Угорщині, регулярно грав у складі збірної Угорщини. На той момент Кальмару був 21 рік. Подальший злет гравця перервала важка травма — перелом ноги, отриманий восени 1929 року. Після річної перерви Кальмар зумів повернутися до гри, відвоював місце в основі «Хунгарії», повернувся до збірної, але такої ж результативності, яка у нього була в першому сезоні, більше не демонстрував.

Ще один трофей у складі «Хунгарії» додав до свого доробку Кальмар у 1932 році. «Хунгарія» перемогла у фіналі «Ференцварош» . Перший матч завершився нічиєю 1:1, а перегравання принесло перемогу команді Єне з рахунком 4:3. Посеред сезону 1933/34 Кальмар вирішив залишити команду. За шість сезонів у клубі він зіграв 69 матчів і забив 44 м'ячі у чемпіонаті. В 1928 – 1933 роках зіграв 9 матчів і забив 4 м'ячі у Кубку Мітропи, престижному міжнародному турнірі для найсильніших команд центральної Європи. Загалом у цьому турнірі на рахунку Єне 10 матчів, ще один він зіграє в 1940 році, коли знову гратиме у «Хунгарії»[1].

Кальмар перебрався до Франції, де три сезони провів у складі команди «Ексельсіор» (Рубе). В першому з цих сезонів клуб посів 5 місце, після чого опустився в середину таблиці. Наступні роки Кальмар грав у командах «Рубе» та «Реймс», після чого повернувся до «Хунгарії».

Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Кіштекст», за команду якого виступав протягом 1940—1944 років.

7 жовтня 1928 року Кальмар дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Угорщини в матчі проти Австрії. Перший гол забив у вересні 1929 року — дальнім ударом з 30-ти метрів знаменитому Франтішеку Планічці, воротарю збірної Чехословаччини. В 1930 році через травму Кальмар не грав за збірну, але знову активно викликався протягом 1931 — 1932 років. Загалом провів у формі головної команди країни 15 матчів, забивши 4 голи.

Розпочав тренерську кар'єру 1940 року в команді «Кіштекст», ще продовжуючи грати у полі. В 1944 році працював з клубом «Гамма», керував командою у двох матчах незавершеному чемпіонату 1944/45 і 11 матчів у так званому воєнному чемпіонаті 1944 року, що пройшов в одне коло і вважається неофіційним[2]. Першого успіху Кальмар досягнув з клубом «Чепель», з котрим виграв чемпіонат 1947–48. Попрацювавши в командах «Вашаш» і «Дорогі», Єне очолив у 1952 році «Гонвед». Маючи державну підтримку, клуб зумів залучити до свого складу багатьох провідних футболістів країни того часу, серед них: Ференц Пушкаш, Йожеф Божик, Шандор Кочиш, Золтан Цибор, Дьюла Грошич, Дьюла Лорант, Лайош Тіхі, Ласло Будаї. «Гонвед» став базовою командою для збірної Угорщини, так званої «золотої команди», що в 1950 — 1955 роках програла лише один матч, хоча й найважливіший — фінал чемпіонату світу 1954. Маючи такий склад, «Гонвед» вважався одним з найсильніших клубів Європи, що доводив у товариських матчах. На внутрішній арені під керівництвом Кальмара клуб тричі здобував чемпіонський титул — у 1952, 1954 і 1955 роках. В 1956 році «Гонвед» проводив товариські матчі у Іспанії. У цей час в Угорщині розпочалось повстання. Команда вирішила не повертатись на батьківщину, а продовжила проводити товариські матчі в Іспанії і Південній Америці. Клуб залишили провідні гравці, зокрема, Пушкаш, Кочиш і Цибор. Кальмар, залишившись без роботи, перебрався до Австрії, де тренував віденські «Ваккер» і «Вінер Шпорт-Клуб», а потім до Іспанії. Загалом у угорській першості Кальмар у ролі тренера провів 270 матчів (з врахуванням роботи у клубі «Гамма»)[3].

Першим іспанським клубом для тренера стала «Севілья», з якою він попрацював лише у 8 матчах[4]. Робота з клубом «Гранада» вийшла більш вдалою — вихід до фіналу Кубку Іспанії 1958—1959. У вирішальному матчі «Гранада» поступилась «Барселоні» з рахунком 1:4, а два голи у суперника забив колишній підопічний Кальмара по «Гонведу» Шандор Кочиш[5]. Наступні три роки Єне працював за межами Іспанії у клубах «Хапоель» (Тель-Авів) (перемога у Кубку Ізраїлю) і «Порту» (друге місце чемпіонату). Повернувшись до Іспанії, прийняв друголіговий «Реал Вальядолід», а за рік «Гранаду», яка на той час також встигла вилетіти з Прімери, але під керівництвом Кальмара повернулась до еліти. Недовго пробувши в шведському «Гальмстаді», Єне прийняв «Еспаньйол», з котрим завоював бронзові медалі у сезоні 1966/67. У 1970 році Кальмар вивів до Прімери клуб «Малага», з яким загалом працював три сезони. Останнім клубом для угорського тренера став «Еркулес». Загалом у вищому іспанському дивізіоні Кальмар провів у ролі тренера 167 матчів, а з врахуванням другого дивізіону і Кубку Іспанії — 316[6].

Помер Єне Кальмар 13 січня 1990 року на 82-му році життя у місті Малага.