Іванов Борис Володимирович

Іванов Борис Володимирович
Народився	28 лютого 1920; Одеса, УРСР
Помер	2 грудня 2002 (82 роки); Москва, Росія
Поховання	Ваганьковське кладовище
Громадянство	СРСР; Росія
Діяльність	актор, кіноактор
Заклад	Театр імені Моссовєта
Роки діяльності	з з 1944
IMDb	nm0412032
	Нагороди та премії
	;

Борис Володимирович Іванов (1920—2002) — радянський і російський актор театру та кіно. Народний артист РРФСР (1981).

Біографія

Борис Іванов народився 28 лютого 1920 року в Одесі. Батько слюсар Володимир Григорович, мати — домогосподарка Євдокія Романівна. В дитинстві часто відвідував Одеський оперний театр, в 14 років влаштувався туди статистом. У 1937—1941 роках навчався на акторському факультеті театрального училища; перший педагог — Михайло Яремович Тількер.

7 липня 1941 року призваний до лав Радянської армії. Пройшов курси перепідготовки начскладу в Військової академії тилу і транспорту імені Молотова в Харкові. Як лейтенант інтендантської служби був відправлений на Північно-Західний фронт. Пройшов перепідготовку в Рибінську. Як стройовий командир служив у штабі Північно-Західного фронту. Був старшим ад'ютантом батальйону (фактично начальник штабу батальйону) в 14-му гвардійському стрілецькому полку 7-ї гвардійської стрілецької дивізії 10-ї гвардійської армії. 8 квітня 1942 року в бою біля села Михайлівка у районі Личково, будучи у званні старшого лейтенанта, був важко поранений і до вересня лежав у шпиталях з загрозою ампутації руки.

Після виписки Борис Володимирович поїхав до Рибінська, але в дорозі у нього вкрали гроші і документи. Він був змушений залишитися в місті, де працював у місцевому драматичному театрі.

З 1944 року понад півстоліття Борис Іванов грав у Театрі імені Моссовєта. Дружина — актриса Театру імені Моссовєта Богданова Наталія Сергіївна.

З 1961 року знімався в кіно.

Помер Борис Іванов 2 грудня 2002 року. Похований на Ваганьковському кладовищі, ділянка № 19.

Творчість

Театральні ролі

Доблмен («Крадіжка», 1954)
Наполеон I («Катрін Лефевр», 1956)
Форд («Віндзорські насмішниці», 1957)
Пан («Бунт жінок», 1962)
Потин («Цезар і Клеопатра», 1964)
Звездич (« Маскарад», 1967)
Левицький («Далі — тиша», 1969)
Порфирій Петрович («Петербурзькі сновидіння», 1969)
Лепле (« Едіт Піаф», 1970)
Лавр Міронич («Остання жертва», 1973)
Тайні («На півдорозі до вершини», 1976)
Карло Гоцці (« Царське полювання», 1977)
Павич (« Єгор Буличов та інші», 1982)
Римлянин («Мати Ісуса», 1988)
Сорін (« Чайка», 1989)
Понтій Пілат («Ісус Христос - суперзірка», 1990)
Грегорі Соломон («Ціна», 1994)
Харт Кестель («Помилки однієї ночі», 1994)
Фон Штратт (« Біла гвардія»)
Бахчеєв («Фома Опискин»)
Ларош Матьє («Милий друг»)
Карло Фігурелло («Утішитель вдів»)
Віллі Кларк («Коміки», 2002)
Фірс («Вишневий сад», 2002)

Радіо

«У країні літературних героїв» — Архип Архипович
«Пікнік на узбіччі» (радіоспектакль) — Річард Герберт Нунан
«Алмаз Раджі» (радіоспектакль) — Пендрегон
«Кумедний випадок» (радіоспектакль) — Поручик

Фільмографія

1961 — Нічний пасажир — Жорж Прадо
1962 — Гусарська балада — генерал Дюсьер
1964 — Аптекарка — доктор
1964 — Все для Вас — Пирожков
1966 — Не найвдаліший день
1969 — Кінець «Чорних лицарів» — Хогарт, радянський розвідник
1970 — Кінець отамана — Іона
1971 — Все королівське військо — Дафі
1971 — Передчасна людина
1971 — Слідство ведуть ЗнаТоКі. Чорний маклер — Шахов
1972 — Сутичка
1972 — На розі Арбата і вулиці Бубулінас — Бося
1973 — Багато галасу з нічого
1974 — Шпак і Ліра — барон фон Лямпе
1974 — Чисто англійське вбивство — сер Джуліус Ворбек
1974 — Агонія — доктор Лазоверт
1974 — Вибір мети — Лео Сціллард
1975 — Мій будинок — театр
1975 — Полковник у відставці
1975 — Приголомшливий Берендеєв — директор Папаханов
1975 — Від зорі до зорі
1976 — Шалене золото — сер Ратленд Джильберт
1976 — Мене це не стосується — Дроздов
1976 — Життя і смерть Фердинанда Люса — Хаксман
1977 — Кільця Альманзора — інтрига
1977 — Рахунок людський
1978 — Отець Сергій
1978 — Версія полковника Зоріна — Козирец
1978 — Далі — тиша ... (телеспектакль) — Левицький
1978 — Гравці (телеспектакль) — Глов
1978 — Особливих прикмет немає — міністр В'ячеслав Плеве
1978 — Підозрілий
1978 — Слід на землі
1979 — Повернення доктора (новела в к / а «Молодість»)
1980 — Історія кавалера Де Гріє і Манон Леско (телеспектакль) — Пан банкір
1980 — Коней на переправі не міняють
1980 — Скандальна подія в Брікміллі — Клінтон
1980 — Таємничий старий — Сожіч
1981 — Великий самоїд
1981 — Ленін в Парижі — Житомирський
1981 — Смерть Пазухина (телеспектакль)
1982 — Росія молода — Лекарь Лофтус
1982 — Повернення резидента — Дон
1982 — Грибний дощ
1982 — Людина, яка закрила місто
1983 — Міраж — Джипо
1983 — Вічний поклик — білогвардійський генерал
1983 — Місячна веселка
1984 — Берег його життя
1984 — Час бажань — Андрій Сергійович, епізодична роль
1984 — Шанс — Микита Савич
1984 — Букет мімози й інші квіти — Павло, акомпаніатор
1984 — Весела вдова — барон Зетта
1985 — Не ходіть, дівчата, заміж — Борис Олександрович, міністр
1985 — Тев'є-молочник — Лейзер-Волф
1986 — Кінець операції «Резидент» — Дон
1986 — Обличчям до обличчя
1986 — Суд над суддями
1987 — Кінець Вічності
1987 — Раз на раз не випадає — директор комбінату
1989 — Пряма трансляція
1990 — Людина з чорної «Волги» — Бігунов
1991 — Плащаниця Олександра Невського — Кирило Борисович
1992 — Жінка з квітами і шампанським
1992 — Московські красуні
1993 — Давайте без фокусів!
1993 — Бажання любові
1997 — Полуничка
1997 — Графиня де Монсоро — Де Бріссак
1998 — Ле Хаїм
1999 — Послухай, чи не йде дощ
1999 — Фома Опискин

Озвучування фільмів

1959 — У джазі тільки дівчата — Джері / Дафна
1966 — Привид замку Моррісвілль — Мануель Діаз
1972 — Високий блондин у чорному черевику — Перраш
1973 — Двоє в місті
1976 — Іграшка — мільйонер Рамбаль-Коші

Озвучування мультфільмів

1965 — Наргіс — Бамбур
1985 — Контракт — представник фірми

Нагороди та звання

Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (15 серпня 1998) — за багаторічну плідну діяльність у галузі театрального мистецтва[1]
Орден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Вітчизняної війни II ступеня
Медалі
Почесний Знак ветерана 7-ї гвардійської дивізії[2]
Народний артист РРФСР (1981)
Заслужений артист РРФСР (1969)
Лауреат премії російських ділових кіл «Кумир» (1999, спеціальний приз за театральні роботи)

Документальні фільми про актора

2010 — Очарованный жизнью. Борис Иванов (режисер О. Нікітан)

Примітки

Указ Президента РФ от 15.08.1998 N 974 «О награждении государственными наградами Российской Федерации работников Московского государственного академического театра имени Моссовета» ^{[недоступне посилання з Июнь 2018]}
Борис Иванов

Посилання

Иванов Борис Владимирович // Кто есть кто в современной культуре: В 2 вып. / Гл. ред. С. М. Семёнов, авт. и сост. Н. И. Шадрина, Р. В. Пигарев и др. — М.: МК-Периодика, 2006—2007. — ISBN 5-93696-007-3, 5-93696-010-2. (рос.)
Peoples.Ru (рос.)
Актёры советского и российского кино (рос.)

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] Указ Президента РФ от 15.08.1998 N 974 «О награждении государственными наградами Российской Федерации работников Московского государственного академического театра имени Моссовета» ^{[недоступне посилання з Июнь 2018]}

[2] Борис Иванов