Іванченко Петро Михайлович

Петро Михайлович Іванченко народився 23 вересня 1908 року в селі Андріяшівка, Лохвицького повіту, Полтавської губернії (нині Сумська область) в родині хліборобів Михайла та Феодори Іванченків. Із шести дітей родини Іванченків лише двоє Павло та Петро. Обидва проявляли здібності до творчості та гончарної справи. Петро закінчив Андрияшівську початкову школу, навчався малювання у місцевого маляра, а потім з 1924 року в Глинської профшколі, що знаходилася недалеко від рідного села. Крім технологічних предметів у профшколі вивчали малюнок, ліплення, історію мистецтв, природознавство.

В 1928 році Петро, отримавши атестат техніка-технолога керамічної промисловості, поступив на навчання у Межигірський художньо-керамічний технікум, який через рік був реорганізований в художньо-керамічний інститут, але провчився лише до початку третього курсу, так як інститут у 1931 році перевели в Київ і перейменували в Український інститут силікатів. Зміна профілю навчання у цьому навчальному закладі змусило Петра Михайловича поїхати в Одесу і вступити на вечірні курси в Одеський художній інститут на факультет художньої кераміки (в даний час Одеське художньо-театральне училище ім. М. Б. Грекова). Ввечері навчався в художньому інституті, а вдень працював, спочатку лаборантом-теплотехніком в дослідному інституті будматеріалів, а через два роки — лаборантом в художньому інституті. У 1935 році отримав диплом художника-скульптора керамічної промисловості. Так як останні два роки проходив виробничу практику на Полонському порцеляновому заводі, то і місцем призначення на роботу вибрав цей завод.

Після закінчення інституту у 1935 році влаштовується на Полонський порцеляновий завод де працює на посаді художника. У 1936 році на завод приїздить і його дружина Моїсеєва Антоніна Олексіївна (Ковель, 4 серпня 1909 — Полонне, 18 травня 1981), також випускниця Одеського художнього інституту. П. М. Іванченко починає активно працювати та виконувати нові зразки порцелянових виробів. В газетах і журналах 1937 року з'явилися статті про молодого та перспективного кераміста Петра Іванченко, а фото з двох його ваз було розміщено у відривному календарі за 1939 рік. В цей же час в художній гончарної лабораторії Києва на базі міського художнього музею проводив творчі експерименти його брат Павло, в результаті чого в друкованих виданнях почали плутати факти з життя і творчості братів Іванченків. В кінці 1930-х років художник постійно посилає на республіканські виставки свої вази з портретами політичних діячів, письменників, перших Героїв Радянського Союзу. Тихе, мирне життя обриває війна і 12 Липня 1941 року Петро Михайлович Іванченко йде на фронт. Пройшовши всю війну, з двома пораненнями і ще більшою жагою до життя і творчої праці, Петро Іванченко повернувся в Полонне. За бойові заслуги на фронтах Другої світової війни, нагороджений двома орденами «Червоної Зірки», медаллю «За бойові заслуги», медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»". З 1 грудня 1945 року Петро Іванченко — знову головний художник цеху художнього оформлення на Полонському порцеляновому заводі. Після ВВВ створює сервізи «Полонський — 1» і «Полонський — 2», а також окремі вироби, успішно впроваджені у виробництво.1947-м роком датована одна з перших повоєнних монументальних ваз Петра Іванченко, яка зберігається в музеї заводу. Вона присвячена перемозі Радянського Союзу над нацистською Німеччиною. Форма вази «Перемога» створена в класичному стилі, складається з 5-ти частин і досягає висоти 183 см. Ця надскладна робота виконана завдяки доброму знанню художником технології порцеляни. В оформленні вази з портретом Сталіна та медаллю "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941— на лицьовій стороні, використані сюжети батальних сцен років війни. Загальний фон вази вишневого кольору, прикрашена стилізованим рослинним орнаментом і зображенням Георгіївської стрічки. В декорі, а також в обробці великих фігурних декоративних ручок використано багато позолоти, яка надає виробу урочистого звучання. Багато виробів Петра Іванченка післявоєнних років зберігаються у музеях Києва, Канева, Вінниці, Полонного та інших.

З січня 1950 по березень 1953 року Петро Іванченко — головний художник заводу. Під його безпосереднім керівництвом була сформована бригада художників, що з роками стала основою колективу художньої лабораторії заводу, який з 1953 року очолила випускниця Одеського художнього училища М. О. Осипова. З 20 березня 1953 року Петра Іванченко призначено на посаду головного інженера. Директором заводу був С. С. Сазонов. Тісна співпраця художників і технологів, яким керував Петро Іванченко, забезпечило значне підвищення якості та художнього рівня виробів Полонського порцелянового заводу. Покращився і розширився асортимент. Крім чайних та кавових сервізів, з'явилися різноманітні набори, шкатулки, вази, цукерниці, а також, анімалістична та жанрова скульптура. Фахівці технологічної лабораторії освоїли випуск тонкостінного посуду. Авторами нових форм і малюнків порцелянових виробів стали художники: В. Н. Горолюк, А. О. Мойсеєва, В. І. Овчаренко, І. Ф. Щербицька (Голембієвська), К. І. Гапонюк (Кравченко), Т. С. Потравна (Герасименко).

З 23 грудня 1963 року П. Іванченко вже на посаді директора. Під його керівництвом з 1964 по 1971 рік проводиться капітальна реконструкція заводу і переклад підприємства переважно на випуск дешевих виробів, виготовлених механізованим способом. На місці старих пристосованих приміщень виросли нові, більш сучасні і світлі корпуси з сучасним обладнанням. Полонський порцеляновий завод став одним з найбільших виробників чайно-кавового асортименту на території Радянського Союзу. Подвижницька діяльність Петра Іванченко була відзначена високими урядовими нагородами: орденами Жовтневої революції, Дружби народів, Знак Пошани, званням «Заслужений працівник легкої промисловості УРСР».

Коли завод був зведений, Петро Іванченко як людина, яка втілила свою мрію в життя, створивши підприємство високого рівня, з 27 лютого 1972 року перейшов на творчу роботу, звільнившись від посади директора. Всі ідеї та задуми, які повинен був довгі роки тримати в голові, плекаючи надію на затишну творчість, знову почав реалізовувати. Роками зібрана колекція зразків порцелянових виробів, нарешті, з 1972 року розміщується в новому просторому приміщенні музею в будівлі адміністративного корпусу. В 1974—1975 роках П. Іванченко повертається до теми перемоги у Другій світовій війні, і до її 30-річного ювілею, виготовляє ряд окремих творів, які разом з вазою «Перемога» (саме тоді в оздобленні цієї вази з'являється позолота) складають унікальний ансамбль: скульптурну групу «Вишивальниці», шість тематичних тарелей, дві вази і три рельєфних пласта, один з яких відтворює орден Перемоги.

Творчості російського письменника П. П. Бажова присвячено три скульптури, дві з них «Господиня Мідної гори» і «Данило-майстер», що з'явилися в 1976 році, і ваза «Господиня Мідної гори» — виготовлена в 1979 році. Скульптурна група «Слухаючи кобзаря», складається з трьох фігур: «Кобзар», «Кармелюк», «Солдат», в 1976 році стала експонатом музею Полонського порцелянового заводу, а з 2013 р. знаходиться у експозиції полонського фарфору в історичному музеї Полонного.

У 1979 році П. Іванченко відгукується на святкування 325-річчя союзу України з Росією, створивши дві великі яскраві вази-куманці «Переяславська рада» і «325-річчя союзу України з Росією».

Наступною складною багатопредметної композицією стала робота, яка присвячена 1500-річчю Києва. Домінантою ансамблю стали чотири скульптурні фігури, що уособлюють засновників Києва Кия, Щека, Хорива і Либеді. На п'яти вазах відтворені історичні місця столиці України. З 1960-х років П. Іванченко також долучається і до створення керамічних панно, якими прикрашені фасади заводських будівель, міста Полонного, Будинку культури Новополонного, інтер'єрів місцевих медичних установ. Найбільш значущим є ансамбль-меморіал на місцевій площі Слави, де він виступає і в ролі архітектора. Петро Іванченко був удостоєний звання почесного громадянина міста Полонного. Ветеран праці Петро Іванченко, загальний виробничий стаж якого дорівнював 62 років, до останнього дня ходив на роботу. Його життя і творчість назавжди пов'язана з історією Полонського порцелянового заводу…

Помер Петро Михайлович Іванченко 28 квітня 1997 року у віці 88 років. Похований у місті Полонному на міському кладовищі.

• Школьна О. В., Козак М. І. «СОЦРЕАЛІСТИЧНИЙ ДЕКАДАНС» ПЕТРА ІВАНЧЕНКА В СВІТЛІ СТИЛЬОВИХ.http://www.nbuv.gov.ua (українська). Процитовано 11.07.2016.
• Иванченко Петр Михайлович — Форум для коллекционеров антиквариата. www.antique-salon.ru. Процитовано 2016-07-11.