Іван Підкова (поема)

«Іван Підкова» («Виправа на Цариград») — поема Тараса Шевченка, написана орієнтовно 1839 року в Петербурзі. Уперше надруковано в «Кобзарі» 1840 р. з присвятою В. Штернбергу. У «Кобзарі» 1860 р. присвяту знято. У рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (1859) поема мала заголовок — «Виправа на Цариград», потім заголовок закреслено.

«Іван Підкова» — друга після «Тарасової ночі» поема Шевченка, присвячена історичному минулому України. У творі наявна певна ідеалізація минулого України, зумовлена як ставленням Шевченка до кріпосницької дійсності, так і впливом тогочасної української історіографії, що виникла на хвилі національного відродження і здебільшого романтизувалася. У поемі Іван Підкова — ватажок морського походу козаків. Це не відповідає історичним фактам. Історичний Іван Підкова (Іван Серпяга, Іван Вода), з походження молдаванин, до 1577 — запорозький козак, 1577—1578 — молдовський господар. Він не брав участі в морських походах, але справді воював із Османською Портою. На догоду турецькому султанові польський сейм і король Стефан Баторій засудили Івана Підкову до смертної кари, і його стратили у Львові. Аналізуючи певні неточності у зображенні Шевченком історичних фактів, український історик В. Антонович у своїй промові, виголошеній 1 березня 1881 року на урочистому засіданні Історичного товариства Нестора Літописця при Київському університеті св. Володимира, присвяченому двадцятим роковинам смерті Т. Шевченка, наголосив, що поет зумів уловити й відтворити глибше й точніше за професійних істориків сенс і дух історичних подій. Оцінка В. Антоновича, по суті, визначила критерії для сприймання Шевченкових творів історичного змісту й послужила поштовхом до подальших дискусій щодо історичності головного героя і зображених у поемі подій.

Джерелами написання поеми послужили історичні праці, усна народна творчість та художні твори на історичну тематику. Рядки «Було колись добре жити // На тій Україні» ідуть від рядків народної пісні «Добре було нашим батькам на Вкраїні жити, дак не знали наші батьки панщини робити», у якій відобразилося ідеалізоване народне уявлення про вільне життя без панщини. Джерело, яке навело Шевченка на думку про участь Івана Підкови в морських походах — дума про похід Серпяги в «Запорожской старине» (ч. 1. Х. 1833. Ч. 1. Кн. 2), у коментарі до якої І. Срезневський писав, що Серпяга й Підкова — одна особа. Загальні відомості про морські походи запорожців Шевченко міг запозичити з історичних джерел: «Історії Русів», «Історії Малої Росії» Д. Бантиша-Каменського, «Опису України» Боплана, «Запорожской старины» І. Срезневського та з народних дум про Серпягу, Самійла Кішку, Олексія Поповича, Івана Богуславця та інших. Літературну генезу «Івана Підкови» пов'язують з творами М. Чайковського, Ю. Б. Залеського, драмою М. Костомарова «Сава Чалий» та іншими. Доведеним можна вважати лише певний вплив на «Івана Підкову» (як і на «Гамалію») повістей польського письменника М. Чайковського «Виправа на Цариград» і «Скалозуб у Замку семи веж», що підтверджується не тільки подібністю окремих образів, а й заголовком поеми в одному з автографів Шевченка.

У поемі «Іван Підкова», як і в поемі «Гамалія» зображено морську експедицію запорожців до Туреччини, з метою визволення бранців. В «Івані Підкові» зображено початок походу. Перша частина поеми являє собою медитативний вступ, у якому автор-розповідач з високою емоційною напругою запрошує оживити спогад про ті часи, коли запорожці «добували / І славу, і волю». Зачинна формула «Було колись», що повторюється чотири рази, наближає авторську мову до стилістики й пафосу народних дум, що оспівували козацьку славу, яка «не вмре, не поляже». Шевченко ідеалізує козацьку вольницю, як її ідеалізував народ, що цілком природне як протиставлення кріпосницькому гнітові: «Було колись добре жити // На тій Україні…// А згадаймо! може, серце // Хоч трохи спочине». У тій козацькій вольниці поет бачить добу великих своєю життєвою силою й вірою людських постатей у часи панування козацької України. Авторський задум і пов'язаний з ним комплекс ідей поеми набувають художнього втілення завдяки постійним народнопоетичним образам: «могила», «слава», «воля», «запорожці», «отамани», «панове молодці». Таким чином, постає часопростір України, у якому минуле і сучасне щільно взаємопов'язані, а водночас контрастно протилежні, бо означують кардинально відмінні стани національного буття — дух свободи, героїку боротьби й настрої вимушеного змирення з поразкою. У протиставленні минулого і сучасного не тільки закладено ідеологічний смисл — це композиційний принцип твору. Принцип контрастування з метою особливого акцентування образу давньої козацької України та емоційна оцінна позиція автора поширюються на всю першу частину поеми. У поемі могили «про волю нишком в полі // З вітрами говорять». Високі могили, у яких спочивають полеглі в боях козаки, символізують пам'ять нації про тих, хто здобував волю. Контрастним до образу високих могил, «Де лягло спочити // Козацькеє біле тіло, // В китайку повите», постає образ нащадків: «А внук кóсу несе в рóсу, // За ними співає». Спогад про золотий вік України («Було колись добре жити // На тій Україні…»), мотив суму за часами козацької героїки трансформують візію минулого в бажаний ідеал майбутнього, бо «внук» хоча вже й упустив козацьку зброю, але ще перебуває в просторі живої історичної пам'яті, ще здатний почути розмову могил із вітром, ще відгукується на ту пісню — «за ними співає». Завершальний, графічно виділений, фрагмент першої частини, емоційне ядро якого — мотив надії, проєктується на картини славного минулого, відтворені у другій частині поеми, де в максимально стислій, динамічній і експресивній формі зображено морський похід козаків на Царгород. Стисло окресливши атмосферу козацького походу, його історично-просторові координати (Дніпро, лиман, Синоп, Царгород), що увиразнюються асоціаціями з контекстом відомих історичних пісень і дум, Шевченко фокусує увагу на образі козацького отамана. Як і в народній поезії, головний герой — легендарна особа, проте на відміну від фольклорних образів, постать козацького отамана Івана Підкови зображена в суто романтичній манері з характерними для цього стилю елементами ідеалізації чеснот героя — акцентовано його розум, волю, рішучість, відвагу, турботу про козацьку громаду, підкреслено його авторитет серед вояків. Заклик ватажка негайно трансформується у дію: "Висипали запорожці — // Лиман човни вкрили. // «Грай же, море!ˮ — заспівали, //Запінились хвилі». Сюжет розгортається в окремих картинах, завдяки яким окреслюється ідеальний, але психологічно правдивий образ козацького лицарства, властивий отаманові й козакам дух взаємоповаги й порозуміння демонструють здатність вояків триматися мужньо в найнебезпечніших ситуаціях: «Кругом хвилі, як ті гори: // Ні землі, ні неба. // Серце мліє, а козакам // Того тілько й треба. // Пливуть собі та співають; // Рибалка літає… // А попереду отаман // Веде, куди знає. // Походжає вздовж байдака, // Гасне люлька в роті; // Поглядає сюди-туди — // Де-то буть роботі?». Образ Івана Підкови подано широким планом. Романтичні картини козацької морської експедиції — яскравий зразок раннього Шевченкового стилю, йому, як і загалом романтизмові, властива гіперболізація, прагнення творити ідеалізовані постаті. Тут ішлося не про художнє дослідження минувшини, а про її міфологізацію — вираження національного духу, створення українського національного міфу заради пробудження національної самоповаги або хоча б національної туги за минулим. Героїзм української історії сприймався Шевченком як запорука майбутнього відродження України. Національна туга, зумовлена опозицією минуле/сучасне, мала ідеологічний характер, заперечуючи сьогодення як занепад нації та відчуженість особистості ворожому соціально несправедливому суспільству. Шевченків образ історичного минулого ґрунтувався на народних уявленнях про Запорозьку Січ і козацтво, як вони склалися в народній пам'яті, переказах, піснях і думах, і відповідав настанові поета звеличити героїчну боротьбу народу за волю. Саме для майбутнього потрібен був героїчний образ України, й не тієї, що вже ніколи не вернеться, а тієї, яка ще відродиться в душах її синів, витіснивши в непам'ять ганебний дух покори.

«Досить було йому прочитати думу про морський похід отамана Івана Серпяги, що його Срезневський неслушно ототожнював із історичним «сухопутним» Іваном Підковою, щоб уява його утворила один із найдинамічніших у нашій поезії образів — образ національного вождя-психолога і сміливої дисциплінованої військової громади»

Павло Зайцев

• Музику до поеми писали М. В. Лисенко, Ф. Колесса, Я. Степовий, П. Сениця та інші.
• Поему ілюстрували М. Башилов, М. Микешин, С. Караффа-Корбут[1] (1963), В. Гордійчук (1987), О. Сластіон[2] та інші.

• Шевченківська енциклопедія: в 6 т. — Т. 3: I–Л / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. — К., 2013. — С. 799—802.
• Дзюба І. «Кобзар» // Тарас Шевченко. Життя і творчість. — К., 2008. — С. 98—99.
• Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. — Нью-Йорк — Париж — Мюнхен, 1955. — С. 82—85.
• Івакін Юрій Олексійович. «Іван Підкова» // Шевченківський словник. Том перший. — К., 1976. — С. 247—248.
• Івакін Ю. О., Смілянська В. Л. Тарас Шевченко // Історія української літератури. XIX століття: У 3 кн. Кн. 2 : Навч. посібник/ За ред. М. Т. Яценка. — К. : Либідь, 1996. — С. 103—109.
• Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка. Поезії до заслання. — К., 1964.
• Івакін Ю. Образний світ // Творчий метод і поетика Т. Г. Шевченка. — К., 1980. — С. 98.
• Коцюбинська М. Поетика Шевченка і український романтизм // Збірник праць шостої наукової шевченківської конференції. — К., 1958. — С. 52.
• Романець О. Шевченків «Іван Підкова» у літературній традиції // Збірник праць п'ятнадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1968.
• Дзира Я. Невідомі джерела Шевченкової поеми «Іван Підкова» // Тарас Шевченко і національно-визвольні змагання українського народу: Зб. матеріалів міжнародної наукової конференції. — К., 1998. — С. 130—138.

• «Іван Підкова» // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. — Т.3: І—Л : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2013. — С. 50-54.
• Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1976. — Т. 1.