Ізабела Арагонська (Свята)

Ізабела народилася 4 січня 1271 року в Сарагосі, Арагонському королівстві в родині інфанта Педро (згодом — арагонський король Педро ІІІ) і його дружини, сицилійської принцеси Констанси[4][5]. Вона була сестрою майбутніх арагонських королів Альфонсо II, Хайме II і сицилійського короля Фернандо ІІІ.

Дівчинку назвали на честь прабаби святої Єлизавети Угорської[6]. З дитинства Ізабела була дуже побожною — щоденно бувала на літургії, дотримувалася постів.

Ізабела на Алвалдеському полі зупиняє кровопролиття.

Дінішу було лише 17 років, коли він зійшов на престол. При розмірковуванні про шлюб, який на той час був складною дипломатичною подією, він зупинив свій вибір на Ізабелі Арагонській. Перші переговори відбулись в Тулузі за посередництвом французького короля Філіппа III Сміливого. Згодом, в листопаді 1280 року безпосередньо до Педро III Арагонського було відправлене посольство в складі Жуана Велью, Жуана Мартінса та Васко Піреса. В Арагоні посольство зустрілось з посланцями королів Франції та Англії, які також сватали своїх принців за Ізабелу. Король Арагону вважав за краще обрати того, хто вже на момент сватання був королем, незважаючи на розбіжності Дініша з його зведеним братом і претендентом на престол Афонсо Португальським, сеньйором Порталегре. 11 лютого 1281 року, ледве досягнувши 10-річного віку, Ізабела заочно була одружена з королем Португалії Дінішом у каплиці Святої Агати у Королівському палаці Барселони. Приблизно через місяць Педро III Арагонський відправив у Португалію послів — служителя Кафедрального собору Таррагони Бертрана де Віллафранка та адмірала королівського флоту Коррадо Ланчіа, для ратифікації шлюбного договору[7][8]. Посли також передали Королю Португалії запрошення відвідати Барселону, яке було проігноровано.

Того ж року Дініш дарував Ізабелі містечка Обідуш, Абрантеш, Аленкер, і Порту-де-Мош.

Ізабела відправилась до долини Ебро по старій дорозі Віа Августа (Via Augusta), потім до Теруеля, Дароки, Калатаюду, а звідти слідуючи коридором долини річки Дору до Самори. [9] Вона в'їхала до Португалії через Брагансу. Весілля відсвяткували в Транкозу, 26 червня 1282 року. Згодом після весілля Дініш передав королеві Ізабелі дохід від замків Віла-Вісоза, Монфорте, Сінтра, Орен, Фейра, Гайя, Ламозу, Портел, Монталегре та інших[9].

Ставши королевою-консортом Португалії, вона вела благочинний спосіб життя, постійно допомагаючи бідним і хворим[6]. Її побожність та терплячість вражали навіть самого Дініша. У шлюбі з ним Ізабела народила доньку Конштансу, що згодом вийшла заміж за кастильського короля Фернандо IV, та сина Афонсу IV, майбутнього португальського короля.

Ізабела брала активну участь у політичному житті Португалії. Зокрема, вона була одним із португальських радників під час підписання Альканісеського договору 1297 року з Кастильською Короною про міждержавний кордон. 1304 року королева, разом із чоловіком, виступили арбітрами у суперечці між кастильським королем Фернандо IV і арагонським королем Хайме II.

Ізабела відіграла важливу миротворчу роль під час міжусобної війни 1322—1324 років, що велася між Дінішем та його сином-спадкоємцем Афонсу IV. Саме за її втручання король не зміг убити свого первістка в Аленкері. За легендою, 1323 року Ізабела завадила кровопролиттю на Алвалдеському полі, виїхавши на нього на мулі між двома ворожими арміями[6]. Війна закінчилася 1324 року присягою вірності сина королю.

Гробниця Ізабели (Новий монастир святої Клари, Коїмбра).

Після смерті Дініша в 1325 році та інтронізації Афонсу IV, Ізабела відійшла від активної політики й оселилася в Коїмбрському монастирі святої Клари[6], який сама заснувала 1314 року. Королева-матір вступила до Третього ордену святого Франциска й присвятила решту свого життя справам милосердя. Королева була скромною в побуті й розмовах, але дуже щедрою у вчинках — вона сплачувала за навчання дітей бідної шляхти, дарувала незаможнім дівчатам майно на посаг, а під час великого голоду 1329 року роздавала хліб зі своїх комор мешканцям Коїмбри. Коштом Ізабели були споруджені численні шпиталі в Коїмбрі, Сантарені та Лейрі, а також християнські центри — Лісабонський монастир Трійці, каплиці в Лейрі та Обідуші, клуатр Алкобаського монастиря тощо[10].

1336 року Ізабела знову виступила в ролі посередника під час військового конфлікту між її сином, португальським королем Афонсу IV та її онуком, кастильським королем Альфонсо XI. Незважаючи на похилий вік і слабке здоров'я, вона поспішила до Ештремоша, де стояли обидва війська. Там Ізабела змогла переконати сторони, що ворогували, зупинитися і укласти мир. За свою діяльність вона дістала прізвисько миротвориці[6].

Тривала поїздка до Ештремоша дуже виснажила королеву. Вона захворіла і померла 4 липня 1336 року в Ештремошському замку. Її поховали у Коїмбрському старому монастирі святої Клари. У XVIІ столітті, через часті повені, спричинені розливом річки Мондегу, тіло Ізабели перенесли до Нового монастиря святої Клари в Коїмбірі й помістили до срібного саркофага в центральній каплиці обителі[4].