Філіпп III Сміливий

Філіпп III Сміливий (фр. Philippe III de France; 30 квітня 1245, Пуасі 5 жовтня 1285, Перпіньян) король Франції з 1270 року до своєї смерті, десятий король із династії Капетингів.

Філіпп III Сміливий
фр. Philippe III de France
Dei Gratia Franciae Rex
Король Франції
Правління 1270-1285
Коронація 30 серпня 1271
Попередник Людовик IX Святий
Наступник Філіп IV Красивий
Біографічні дані
Релігія католицтво
Народження 30 квітня 1245(1245-04-30)
Пуассі
Смерть 5 жовтня 1285(1285-10-05) (40 років)
Перпіньян
дизентерія
Поховання
Дружина Ізабелла Арагонська
Другий шлюб Марія Брабантська
Діти Людовик I, Філіп IV, Карл, Людовик II, Бланка, Маргарита
Династія Капетинги
Батько Людовик IX Святий
Мати Маргарита Прованська
 Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Філіпп був другим сином Людовика IX Святого та Маргарити Прованської. Своє ім'я він отримав на честь свого прадіда Філіпа II Августа[1]. У 1260-му році, після смерті свого старшого брата Людовика, він став спадкоємцем престолу. Разом із батьком брав участь у Восьмому хрестовому поході до Тунісу. Його проголосили королем у 1270 році після смерті батька під час походу.

Правління

Філіпп брав участь разом з батьком в його останньому хрестовому поході і був проголошений королем в таборі на африканському березі. Негайно після повернення до Франції він упокорив декількох непокірних васалів і добився визнання своєї верховної влади архієпископом Ліонським.

На початку його правління великим впливом на державні справи користувався П'єр де ла Брос, людина незнатного походження, що була камергером при дворі; але в 1278 році він став жертвою інтриг феодальної знаті, що діяла на Філіппа через королеву Марію Брабантську. Після смерті Броса піднеслися абат монастиря Сен-Дені Матьє де Вансдом і сенешаль Етьєн Бомарше. Окрім них, на слабохарактерного Філіппа мав вплив його дядько Карл I Анжуйський, що був у той час королем Обох Сицилій. Поступаючись його наполяганням, Філіп виставив свою кандидатуру на престол Німецької імперії, але невдало; через Карла він вплутався і в іспанські справи, в яких його чекали поразка і смерть.

Втім, у Філіппа були і власні інтереси в Іспанії. 1275 року він відстояв Наварру від домагань королів Кастилії і Арагону, але його заступництво за французьку принцесу, що була заміжньою за сином Альфонса X Кастильського і позбавлена прав після смерті чоловіка (1276), не привело до бажаної мети. Більш невдалою була Арагонська експедиція, зроблена після Сицилійської вечерні, за наполяганням Карла Анжуйського. Папа Мартин IV, вірний Карлу і Філіппу, відлучив Педро Арагонського від церкви, оголосив його позбавленим влади і на його місце призначив одного з молодших синів Філіппа. Французьке військо і французький флот, споряджені для здійснення цих проектів, потерпіли повну невдачу: флот був двічі розбитий, а армія, затримана в своєму наступі фортецею Героною, стала жертвою хвороб. Філіпп, який особисто командував своїм військом, також захворів і помер під час відступу від дизентерії.[2]

За правління Філіппа, як і за правління більшості Капетингів, відбулося збільшення французької території. Він забрав виморочний лен графів тулузьких (тобто половину Південної Франції Пуату, Сентонж, Тулон, Альбіжуа, Овернь, Керсі, Ажене, Руерг, Венсенн), частина якого він, втім, віддав як відступне Англії і Папі; через шлюб спадкоємця престолу з Жанною Наваррською до Франції були приєднані Наварра, Шампань і Брі. Крім того, було підготовлено приєднання Ліона і Монпельє.

Сім'я

Дружини

Діти

Примітки

  1. Zotz T. Philipp III. der Kühne // Die französischen Könige des Mittelalters. Von Odo bis Karl VIII. — München: Verlag C.H. Beck, 2006, S. 177.
  2. Jonathan Sumption, The Hundred Years War:Trial by Battle, Vol. I, (Faber and Faber Limited, 1990), 24.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.