Ізмайлович Дмитро Васильович

Дмитро́ Васи́льович Ізмайло́вич (рос. Дмитрий Васильевич Измайлович; порт. Dimitri Ismailovitch; нар. 1890, містечко Сатанів, Проскурівський повіт, Подільська губернія, Російська імперія (нині смт Городоцький район, Хмельницька область — пом. 15 жовтня 1976, Ріо-де-Жанейро, Бразилія) — бразильський живописець українського походження.

Дмитро Ізмайлович
Ім'я при народженні Дмитро Васильович Ізмайлович
Народився 1890[1]
Сатанів, Проскурівський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер 15 жовтня 1976(1976-10-15)
Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Країна  Бразилія
 Російська імперія
Діяльність художник
Alma mater Павловське військове училище
Знання мов португальська

Життєпис

Народився 1890 року в містечку Сатанів у сім'ї офіцера прикордонної служби. 1907 року закінчив кадетський корпус у Сумах і продовжив навчання в Павловському військовому училищі в Санкт-Петербурзі.

Був офіцером російської лейб-гвардії[2]. 1911 року Ізмайлович ще з двома офіцерами, посланими на маневри від лейб-гвардії Кексгольмського полку, відвідав Францію. Під час Першої світової війни був на фронті. Служив кулеметником, пізніше отримав призначення в штаб дивізії, корпусу, згодом — армії генерала Олексія Брусилова. Революційні події 1917 року застали Ізмайловича в Києві. Покинувши військову службу, Дмитро Васильович вступив до Української академії мистецтв (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), де в 1918—1919 роках навчався в Михайла Жука. Провів у Києві персональну виставку.

У 1920—1927 роках жив у Константинополі, де вивчав візантійське та перське мистецтво[3][4]. Писав пейзажі, архітектурні краєвиди, інтер'єри, портрети, натюрморти. Брав участь у виставках Союзу російських художників у Константинополі. На прохання візантолога Віктора Лазарєва написав доповідь, присвячену стану настінного живопису в храмі Кахріє-Джамі.

1926 року майстерню Ізмайловича відвідала вдова президента США Вудро Вільсона. Вона купила картини митця та запросила його до США. Того ж року турецька влада поставила перед російськими емігрантами умову: або прийняти турецьке громадянство, або російське. Це змусило Ізмайловича навесні 1927 року покинути Константинополь.

1927 року через Афіни, Лондон і США художник потрапив у Бразилію, де і залишився. Викладав живопис у Ріо-де-Жанейро, його учнем, зокрема, був австралійський художник-модерніст Данило Васильєв[5].

Творчість

Ізмайлович був відомим портретистом. У портретах застосовував елементи іконописної техніки[6]. В останній період життя писав в основному пейзажі та натюрморти. 1968 року у фоє муніципалітету Ріо-де-Жанейро відбулася персональна виставка, присвячена 50-річчю творчої діяльності Ізмайловича[2].

Дві картини художника представлено в постійній експозиції Національного музею образотворчого мистецтва в Ріо-де-Жанейро. Ізмайлович також виконав дві ікони для греко-католицької церкви в Сан-Паулу[7] (1954).

Відбулося вісім посмертних персональних виставок робіт художника, всі в Бразилії[4].

Примітки
  1. Національна бібліотека Португалії — 1796.
  2. Хисамутдинов А. А. Русские в Бразилии // Латинская Америка. — 2005. — № 9.
  3. Universidade Federal do Rio Grande do Sul[недоступне посилання з лютого 2019]
  4. Enciclopedia Itau Cultural de Artes Visuais
  5. Australian Dictionary of Biography
  6. MF virtual gallery. Архів оригіналу за 3 серпня 2016. Процитовано 18 березня 2010.
  7. Релігійні діячі російського зарубіжжя(рос.)

Література


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.