Жук Михайло Іванович

Михайло Іванович Жук (нар. 2 жовтня 1883, Каховка — пом. 7 червня 1964, Одеса) — український графік, живописець, кераміст, поет, перекладач і педагог; член Асоціації революційного мистецтва України, Асоціації художників Червоної України у 1920-х роках та Спілки художників України з 1947 року; проректор Одеського художнього інституту.

Жук Михайло Іванович
Автопортрет (ксилографія). Чернігів.
Народження 2 жовтня 1883(1883-10-02)
Каховка, Дніпровський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія
Смерть 7 червня 1964(1964-06-07)[1] (80 років)
  Одеса, Українська РСР, СРСР
Поховання Друге християнське кладовище Одеси
Діяльність художник
Відомі учні Гончаренко Іван Іванович, Кіріазі Федір Григорович, Лапін Володимир Васильович, Сорокін Олександр Дмитрович, Голембовська Світлана Владиславівна, Густ Ніна Георгіївна, Кломбицька Галина Іванівна, Сліпченко Микола Федорович і Нарузецький Михайло Ісакович
Сайт juk.pp.ua
 Висловлювання у Вікіцитатах

Біографія

Народився 20 вересня [2 жовтня] 1883(18831002) року у місті Каховці (тепер Херсонська область, Україна) в сім'ї робітника-маляра. Рано розпочав трудове життя. З восьми років працював на сезонних роботах. У 9-річному віці його віддали «у науку» до місцевого майстра Меліхова, де він фарбував паркани, підмальовував вивіски та образи, викреслював паркети на підлогах. У 1896—1899 роках навчався у Київській малювальній школі у Олександра Мурашка; у 1899—1900 роках студіював у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури (викладачі Костянтин Коровін, Валентин Сєров). 1904 року із срібною медаллю закінчив Краківську академію мистецтв де навчався у Станіслава Виспянського, Яна Станіславського, Юзефа Мегоффера.

У 1905–1916 роках викладав у Чернігівській приватній жіночій гімназії (вчитель малювання) та у духовній семінарії (серед його учнів був Павло Тичина). З 1917 по 1919 рік жив у Києві; 1917 року був одним із професорів-фундаторів Української академії мистецтв. У 1919—1925 роках знову у Чернігові. З 1925 року в Одесі — професор, у 1925–1932 роках — керівник графічної та керамічної майстерень художнього інституту; у 1932—1955 роках, з перервами — викладач малюнку, графіки та кераміки у художньому училищі.

Помер 7 червня 1964 року в Одесі та був похований на Другому християнському кладовищі (ділянка № 14)[2].

Мистецька діяльність

Художня творчість

Працював у галузі станкового живопису, книжкової і станкової графіки (малював у техніці дереворита, офорта, ксилографії), художньої кераміки (з кінця 1930-х років), плаката, екслібриса. Створив низку графічних панно, присвячених природі, зокрема рослиннному світу. Серед робіт:

панно
  • «Гвоздика» (1908);
  • «Каштан» (1908);
  • «Лілеї» (1908);
  • «Біле та чорне» (1912—1914, вугілля, пастель);
  • «Казка» (1914, вугілля, акварель);
  • «Чорнобривці» (1929);
  • «Хризантеми» (1929);
  • «Квіти» (1929);
плакати
  • «К. Маркс» (1920);
  • «Хто здав продподаток — обмінює лишки в кооперативі на крам» (1921);
  • «Тільки серп і молот знищуть смерть і голод» (1921);
  • «Заплати загальногромадський податок на зміцнення селянського господарства» (1922);
  • «Пятый Октябрь» (1922);

Намалював портрети відомих українських діячів літератури та мистецтва:

Ілюстрував твори українських письменників. Оформив книгу «300 кращих українських пісень» (1904). У 1928 році виконав ювілеюну поштову марку на честь Коцюбинського.

Брав участь у мистецьких виставках з 1903 року (перша відбулася у Кракові). Персональні відбулися у Києві у 1904 (в залах Міського музею) і 1987 (посмертна) роках, Одесі у 1977 і 1993 роках (посмертні).

Роботи художника зберігаються в Національному художньому музеї України, Чернігівському, Харківському та Одеському художніх музеях, Вінницькому літературно-меморіальному музеї М. М. Коцюбинського.

Літературна творчість

У 1905—1906 роках писав прозу й поезію. Перші літературні твори опублікував у «Літературно-науковому вістнику»:

  • оповідання «Мені казали: ще молодий!» (1906);
  • психологічна новела «Дора» (1907);
  • поезія «Захмарилось небо» (1908).

Друкувався у часописах «Молода Україна», «Дзвін», «Шлях», «Музагет», «Шквал». Сам виконував ілюстрації до своїх літературних творів, писав критичні статті. Автор:

  • збірки «Співи Землі» (1912, Чернігів);
  • вінка сонетів (1918; опублікований у книзі Василя Чаплі «Сонет в українській поезії», Харків; Одеса, 1930);
  • п'єс (зокрема «Легенда», 1920; «Плебейка»);
  • мистецтвознавчих статей.

Переклав драму «Троянда і Хрест» Олександра Блока, окремі п'єси Оскара Вайлда. Писав твори для дітей, зокрема збірки казок і оповідань:

  • «Ох» (1908, Чернігів);
  • «Казки» (1920, Чернігів);
  • «Дрімайлики» (1923, Чернігів);
  • «Прийшла зима» (1927, Харків);
  • «Годинник: Сценка-забава» (1928, Харків).

Написав спогади про Лесю Українку, Івана Франка, Михайла Коцюбинського.

Вшанування пам'яті

2016 року в Каховці вулицю Свердлова перейменували на вулицю Михайла Жука. 2018 року, там же, відкрито меморіальну дошку на будинку, де художник провів дитячі роки (нині — клінічна лабораторія районної лікарні)[3].

24 червня 2021 року Каховська міська рада прийняла рішення про започаткування Премії з літератури, краєзнавства та мистецтв імені Михайла Жука. Встановлено розмір однієї премії — 5 тис. грн. Планується три номінації: література, краєзнавство, мистецтво[4].

Примітки
  1. Find a Grave — 1995.
  2. Участок № 14 Второго Христианского кладбища |. nekropol.ofam.od.ua (ru-RU). Процитовано 21 жовтня 2017.
  3. Національна спілка краєзнавців України.
  4. Про Премію Каховської міської ради з літератури, краєзнавства та мистецтв імені Михайла Жука — kahovka. kakhovka-rada.gov.ua. Процитовано 9 липня 2021.

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.