Ізотов Микита Олексійович

Народився 9 лютого (27 січня) 1902 року в селі Мала Драгунка (нині село Орловської області РФ) в селянській родині. Трудову діяльність розпочав наймитом у заможних селян, працював хлопчиком у буфеті на пароплаві.

Від 1914 року мешкав у місті Горлівка на Донбасі, де працював на брикетній фабриці. Потім працював робітником шахти «Кочегарка». У 1918—1920 роках — у Червоній армії, учасник Громадянської війни в Росії.

З 1922 року працював вибійником на шахті № 1 «Кочегарка».

У 1924—1926 роках — у Червоній армії: навідник, слухач військової школи у Москві, старшина артилерійської батареї. Потім знову повернувся до Горлівки, де працював на 19-й дільниці шахти «Кочегарка».

1932 року застосував пневматичний відбійний молоток, виступив з ініціативою передачі досвіду молодим робітникам. 1933 року організував на шахті ділянку-школу («ізотовську школу») підвищення кваліфікації молодих вибійників шляхом виробітку інструктажу на робочому місці. У вересні 1935 році підтримав почин О. Стаханова і видобув за 6 годин 240 т вугілля (понад 30 змінних норм).

У лютому 1936 року встановив світовий рекорд — 607 т вугілля за 6-годинну зміну. Впродовж 1935–1937 років навчався у Промисловій академії. Член ВКП(б) з 1936 року.

З 1937 року на керівній роботі у вугільній промисловості — керуючий тресту «Шахтантрацит» міста Шахти Ростовської області РРФСР.

У 1938—1939 роках — начальник комбінату «Сталінвугілля» Сталінської області УРСР.

Під час німецько-радянської війни служив у Червоній армії, у 1942—1943 роках працював у Черемховському вугільному басейні Уралу та Східного Сибіру.

У 1945—1946 роках — керуючий Хацапетівського шахтоуправління комбінату «Артемвугілля» Сталінської області. З 1946 року — начальник шахтоуправління № 2 тресту «Орджонікідзевугілля» в місті Єнакієве Сталінської області.

Помер 14 січня 1951 у місті Єнакієве, тепер Донецька область.

Автор книги «Моє життя. Моя робота» (Харків, 1934)

• два ордени Леніна
• орден Трудового Червоного Прапора
• орден «Знак Пошани»

• В. І. Прилуцький. Ізотов Микита (Никифор) Олександрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 424. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
• Ж. П. Крижна. Ізотов Микита // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Сенин Г. Никита Изотов (1902—1951). 1951.

• В. І. Прилуцький. Інститут історії України НАН України
• Володимир Литвин. Володимира Литвин^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Євген Лавриненко. Ізотов Микита Олексійович^{[недоступне посилання з червня 2019]}