Ільменські словени

Ільменські́ словени, Ільменські слов'яни, Ільменські словіни — східнослов'янське плем'я (чи племінний союз), що заселяло з 6 століття північні території поблизу озера Ільмень, від якого й походить його назва.

Східнословянські племена у VIII—IX ст.

Академік Валентин Сєдов пов'язує ільменських словінів із відгалуженням венедських слов'ян, що залишили Вісленський край і оселилися в V—VI століттях у північній частині Східно-Європейської рівнини серед прибалтійсько-фінського населення (племенами водь; весь; іжора, що належали до фінно-угорської мовної групи та частково племенами балтської групи) й поступово їх асимілювали[1]. Цей процес тривав кілька сторіч і завершився слов'янізацією балтів та фінномовних мешканців. До раннього середньовіччя в Ільменському краї належить культура новгородських сопок. Унаслідок цього утворилася своєрідна етнографічна група — літописні словени зі своїм племінним центром Новгородом (уперше згадується в літописі під 859 р.).

Науці відомий четвертий східнослов'янський етнос — псково-новгородці, що постали з ільменських словен, але у XV—XVI ст. були асимільовані росіянами в процесі експансії Московського князівства на захід.[2][3]

Протягом IX—X ст. словени поширилися на північний захід і північний схід, досягнувши ярославського й костромського Поволжя, а також на південь — до Волго-Окського межиріччя. Разом з кривичами та іншими східнослов'янськими племенами ільменські словени брали участь в освоєнні ярославського й костромського Поволжя та Волго-Клязьминського межиріччя (територія майбутньої Ростово-Суздальської землі), асимілюючи місцеві фінно-угорські племена^{[джерело?]}.

Згадки про ільменських словен містяться у давньоруських літописах («Повість временних літ») та іноземних хроніках.

В арабських джерелах, зокрема, згадується про існування в цей період трьох таких великих політичних центрів: Куяби (Куявії), Славії та Артанії. Славію, як правило, бачать у землі ільменських словенів, головним містом яких у Х ст. став Новгород.