Давньоновгородський діалект

Давньоно́вгородський діалект  – це східнослов'янський говір, що був поширений на теренах Новгородської республіки до XV століття. Суттєво відрізнявся від мови, розповсюдженої в давньому Києві, та від інших слов'янських мов. Вважається, що давньоновгородський говір міг розвинутися в четверту східнослов'янську мову нарівні з українською, російською та білоруською.

Найпримітніша риса давньоновгородської фонетики – відсутність другої палаталізації (у коренях — кѣле «цілий» (дав.-рус. цѣлъ), хѣде «сідий» ('сивий', дав.-рус. сѣдъ), гвѣзда «звізда» (дав.-рус. звѣзда), перед закінченнями — ногѣ «нозі» (дав.-рус. нозѣ), рукѣ «руці» (дав.-рус. руцѣ); в деяких коренях так само нема третьої палаталізації (прим. основа 'весь' мала вигляд вьх- (дав.-рус. вьс-). Фонеми /ц/ і /ч/ збігалися (ноць 'ніч' (дав.-рус. ночь) (так зване цокання). Сполуки *tl, *dl могли розвинутися у кл, гл: клещь 'лящ', привегле 'привів' (дав.-рус. привелъ з праслов'янського *privedlъ). Деякі давньоновгородські діалекти мали рефлекси *ol, *or, що здійснювалися подібно до польського: злото «золото» (дав.-рус. золото, пол. złoto).

Примітна риса в морфології – називний відмінок однини чоловічого роду на -е замість давньоруського (київського) -ъ (Иване 'Іван' (дав.-рус. Иванъ), старе «старий» (дав.-рус. старъ), кето «хто» (дав.-рус. къто; перед цим -е не набуло першої палаталізації: замъке 'замок', а не *замъче). Родовий відмінок однини жіночого роду мав закінчення -ѣ замість давньоруського -ы (у женѣ замість у жены).

Давньоновгородський говір зник після того як Новгородщину завоювало Московське царство 1478 року. Деякі специфічні риси збереглися на новгородських землях і надалі (цокання, ять замість ы у родовому відмінку та ін.).

Новгородський говір перш за все відомий за берестяними грамотами, що зазвичай писались чистим говором, та тільки іноді з впливом київських норм. Деякі говірні риси, ніби помилки, проникали в пам'ятки писемності.