Інге Леманн
| Інге Леманн | |
|---|---|
| Inge Lehmann | |
 | |
| Народилася |
13 травня 1888 Копенгаген |
| Померла |
21 лютого 1993 (104 роки) Копенгаген |
| Поховання | Гьорсгольмський цвинтарd |
| Країна |
 Данія |
| Діяльність | сейсмолог, геологиня, геодезист, натураліст, геофізик |
| Alma mater | Копенгагенський університет, Кембриджський університет |
| Галузь | Геофізика, Сейсмологія |
| Заклад | Geodætisk Institutd[1] |
| Вчителі | Niels Erik Nørlundd |
| Членство | Лондонське королівське товариство[2] |
| Відома завдяки: | Відкрила внутрішнє ядро Землі |
| Батько | Alfred Lehmannd[1] |
| Брати, сестри | Harriet Lehmannd |
| Родичі | Orla Lehmannd |
| Нагороди | William Bowie Medal |
 Інге Леманн у Вікісховищі | |
Інґе Леманн (дан. Inge Lehmann; * 13 травня 1888, Копенгаген — † 21 лютого 1993, Копенгаген) — данська науковиця-геофізик, сейсмологиня, викладачка Королівського товариства в Лондоні. 1936 року вона відкрила внутрішнє ядро Землі на основі вивчення поширення сейсмічних хвиль від землетрусів у південній частині Тихого океану.
Життєпис
Інґе Леманн народилася та виросла у Копенгагені. Донька експериментального психолога Альфреда Леманна (1858–1921). Отримала початкову освіту в середній школі, яку очолювала Ганна Адлер — тітка Нільса Бора. За словами Інґе Леманн, її батько та Ганна Адлер були двома людьми, що мали найбільш істотний вплив на розвиток її інтелектуальних здібностей.
Після закінчення школи навчалася, з деякими перервами через погане здоров'я, математиці в університетах Копенгагена та Кембриджа.
Пропрацювавши кілька років у страховій галузі, 1925 року стала помічницею геодезиста Нільса Еріка Норлунда. 1928 року склала іспити з геодезії та була призначена інспекторкою і начальницею відділу сейсмології геодезичного інституту Данії, очолюваного Норлундом.
У статті під назвою «P» вперше представила власну інтерпретацію сейсмічних хвиль типу «P» і показала, що у Землі є внутрішнє ядро[3]. Це тлумачення було прийнято протягом двох-трьох років іншими сейсмологами (Бено Гутенберг, Чарльз Френсіс Ріхтер і Гарольд Джеффріс). Друга світова війна й окупація Данії німецькими військами ускладнили виконання подальших наукових досліджень Леманн.
В останні роки, до виходу на пенсію 1953 року, стосунки між нею та іншими членами спільноти геодезичного інституту погіршилися, ймовірно, тому що вона була трохи нетерпляча зі своїми колегами.
Після 1953 року, Інґе Леманн переїхала до США та протягом декількох років працювала з Морісом Юїнгом і Френком Прессом. Проводила дослідження земної кори та верхньої мантії, під час яких відкрила так званий сейсмічний розрив, який знаходився на глибині від 190 до 250 км і був названий на її честь як «Межа Леманн»[4] .
Померла на 105-му році життя. Похована на Хьорсхольмському кладовищі.
Нагороди та звання
- Інґе Леманн отримала безліч нагород за свої видатні наукові досягнення. Крім того, їй було присуджено 1964 року ступінь почесного доктора Колумбійського університету в Нью-Йорку та 1968 року почесного доктора Копенгагенського університету. Також була членом численних вчених товариств.
- 1997 року Американський геофізичний союз встановив медаль на честь Інґе Леманн «за видатний внесок у розуміння структури, складу та динаміки земної мантії і ядра».
Примітки
- Ogilvie M. B. The Biographical Dictionary of Women in Science: Pioneering Lives From Ancient Times to the Mid-20th Century — Routledge, 2003. — Vol. 2. — P. 766. — 798 p. — ISBN 978-1-135-96342-2
- https://collections.royalsociety.org/DServe.exe?dsqIni=Dserve.ini&dsqApp=Archive&dsqDb=Persons&dsqSearch=Code==%27NA5258%27&dsqCmd=Show.tcl
- Edmond A. Mathez. Inge Lehmann: Discoverer of the Earth's Inner Core. American Museum of Natural History. Архів оригіналу за 30 квітня 2008. Процитовано 12 травня 2015. (англ.)
- The thickness is 220 km. William Lowrie (1997). Fundamentals of geophysics. Cambridge University Press. с. 158. ISBN 0-521-46728-4. (англ.)