Іонічне море

Іоні́чне, або Іоні́йське, Йоні́йське море[1][2] (грец. Ιόνιο Πέλαγος, алб. Deti Jon (значення «Наше море»), італ. Mare Ionio) — центральна частина Середземного моря, між південно-західним берегом Балканського і південно-східним берегом Апеннінського півостровів і островами Крит і Сицилія. Площа 169 тисяч км², найбільша глибина 5 121 м (Безодня Каліпсо — найглибша точка Середземного моря).

Іонічне море
Мапа Іонічного моря
38° пн. ш. 19° сх. д.
Область Європа
Розташування Середземномор'я
Площа 169 тисяч км²
Найбільша глибина 5 121 м
Іонічне море у Вікісховищі
позначені межі Іонічного моря; жовта лінія: традиційні межі, помаранчева: межа згідно з Італійською метеорологічною службою Meteomar, червона: межа згідно Міжнародної гідрографічної організацією

Море сполучено на півночі протокою Отранто з Адріатичним морем, на заході Мессінською протокою з Тірренським морем.

Дно має форму улоговини, вкрите відкладеннями — переважно мулом, а ближче до берегів  — мулистий пісок, пісок і черепашник.

Найбільші затоки: Патраїкос, Коринф, Таранто. На сході Іонічні острови. Температура води від 14°C в лютому до 25,5 °C в серпні. Солоність понад 38 ‰. Припливи подобові (до 0,4 м). Розвинене рибальство (скумбрія, червоний тунець, камбала, кефаль).

Головні порти:

Межі

Міжнародна гідрографічна організація встановила межі Іонічного моря[3]:

  • На півночі: Лінія прямує від гирла річки Бутрінті (39°44'N) Албанія до мису Караголь, Корфу (39°45'N), уздовж північного узбережжя острова Корфу до мису Кефалі (39°45'N) і звідти до мису Санта-Марія-ді-Леука, Італія.
  • На сході: Від гирла річки Бутрінті в Албанії вздовж узбережжя материка до мису Матапан
  • На півдні: лінія від мису Тенарон до мису Пассеро, південної точки Сицилії.
  • На заході: Східним узбережжям Сицилії та південно-східним узбережжям Італії до мису Санта-Марія-ді-Леука.

Клімат

Акваторія моря лежить в середземноморській області північного субтропічного кліматичного поясу[4]. Влітку переважають тропічні повітряні маси, взимку — помірні. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів. Влітку жарко, ясна і тиха погода; взимку відносно тепло, похмура вітряна погода і дощить[5].

Біологія

Акваторія моря відноситься до окремого екорегіону Іонічного моря бореальної північноатлантичної зоогеографічні провінції[6]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до середземноморської провінції, перехідної зони між бореальною та субтропічною зонами[7].

Назва в українських джерелах

Хоча офіційно прийнята нині форма назви цього моря — Іонічне, цілий ряд джерел згадує його як море Іонійське. Саме так воно назване у статті «Пелопоннеська війна» в УРЕ[8]. Академік М. Грушевський називав це море Іонійським у своїх працях «Історія України-Руси» (т. 1, 1898) і «Історія української літератури» (т. 1, 1923)[9][10]. Адмірал М. Аркас у своїй праці «Історія України-Русі» (1908 і 1912) згадує це море як Іонійське[11]. У «Літературно-науковому віснику» НТШ ім. Шевченка 1913 року натрапляємо на назву Іонійське море. Академік А. Кримський використав назву Іонійське море в кінці 20-х років минулого століття у праці «Історія Туреччини»[12]. Академік І. Крип'якевич згадує це море саме як Іонійське у своїй праці «Всесвітня історія», над якою працював десь на час початку 1-ї світової війни[13][14]. Сміливо можна зробити висновок, що в кінці ХІХ  — на початку ХХ століття серед українських науковців і дослідників існувала традиція передавати назву Ιόνιο Πέλαγος як Іонійське море.

Варто зазначити, що і в радянський період чимало авторів використовували саме назву Іонійське море. У виданні «Легенди і міфи стародавньої Греції» (К. : Рад. шк., 1967) перекладач О. М. Іванченко використовує назву «Іонійське море»[15]. У коментарі до літописних географічних назв з «Повісті врем'яних літ» В. В. Яременко використовує назву Іонійське море[16]. У виданні «Вергілій. Енеїда» (К.: Дніпро, 1972) перекладач М. Білик використовує назву Іонійське море[17]. У збірці творів П. Мисника, виданій 1987 року видавництвом «Дніпро», теж читаємо про Іонійське море.

Примітки
  1. Ніковський, А. (1927 р.). Словник українсько-російський.
  2. Грінченко, Б.; Єфремов, С.; Ніковський, А. (1927-1928 рр.). Словник української мови (вид. 3-тє).
  3. Limits of Oceans and Seas, 3rd edition. International Hydrographic Organization. 1953. Архів оригіналу за 8 жовтня 2011. Процитовано 7 лютого 2010.
  4. Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
  5. (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  6. (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
  7. (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.
  8. Пелопоннеська війна / Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  9. М. Грушевський. Історія України-Руси.
  10. М. Грушевський. Історія України-Руси. PDF-файл.
  11. М. Аркас. Історія України-Руси. PDF-файл.
  12. А. Кримський. Історія Туреччини. DjVu-файл.
  13. І. Крип'якевич. Всесвітня історія.
  14. І. Крип'якевич. Всесвітня історія. Т. 1. PDF-файл.
  15. М. А. Кун. Легенди і міфи стародавньої Греції. К. : Рад. шк., 1967.
  16. Повість врем'яних літ: Літопис (за Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка.— К.: Рад. письменник, 1990. — 558 с.
  17. Вергілій. Енеїда. К.: Дніпро, 1972.

Література
  • Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 190(рос.)

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.