Ісраель Ґалілі (державний діяч)

Родина Ґалілі емігрувала до Палестини в 1914 році і оселилася в Тель-Авіві. Там же він навчався в школі. Паралельно освоїв професію друкаря.

Військову кар'єру розпочав у 1927 році, вступивши до «Хагани». У 1941 році Ґалілі одним із трьох представників Гістадрута увійшов до складу командування «Хагани», був одним з головних організаторів збройного підпілля, опікувався придбанням зброї. Під час Другої світової війни він брав участь у підготовці боротьби з очікуваним вторгненням Німеччини до Палестини. У 1946 році був призначений начальником штабу Хагани і прослужив на цій посаді до її розпуску Давидом Бен-Гуріоном у 1948 році, вже після створення держави Ізраїль. Відіграв важливу роль у Війні за Незалежність[4] у 1947-1949 роках.

Ґалілі був також засновником молодіжної групи «Ханоар хаовед» («Робітнича молодь»), а також кібуцу Наан, де він проживав до смерті. Був обраний до першого та наступних семи складах кнесету з 1949 по 1951 рік, а потім з 1955 по 1977 роки, від партій МАПАМ, «Маарах» і «Авода».

Призначався міністром інформації та міністром без портфеля в кількох урядах[5]. Був одним з головних радників прем'єр-міністра Голди Меїр та членів її кабінету, входив до складу вузького кабінету міністрів («мітбахон»), на засіданнях якого приймали найважливіші рішення з питань національної безпеки, включаючи засідання вузького кабінету в період до війни Судного дня, на початку якої проблемою стала тактична непідготовленість Ізраїлю[4]. Обирався членом комісій із закордонних справ і безпеки» та «з освіти та культури» кнесету.

Автор книг[4]:

• «Ришоним тамид. Пиркей маво ле-сефер ха-Палмах» («Завжди перші. Вступні глави до книге „Палмах“», 1953);
• «Та‘ам ха-ма‘араха» («Смак битви», 1987); «Бе-мокдей асия ве-хахра‘а» («У місцях вирішальних дій», 1987).