Історія Ліберії

Ліберія — країна західної Африки, яка має свою особливу історію.

Монровія

Рання історія

Щодо доісторичного періоду історії Ліберії багато фактів немає, бо не проводилося спеціальних археологічних досліджень. Однак відомо, що вже майже вся Африка була заселена людьми в часи пізнього палеоліту та мезоліту. Сучасне корінне населення країни — народи мовних сімей манде, кру, західної атлантики заселили територію Ліберії у 12 — 16 ст. н. е. Першими з відомих європейців дісталися морського узбережжя сучасної Ліберії португальці. Згідно одних даних це були експедиції на чолі з Діогу Гомешем у 1458 р., згідно інших — Педро да Сінтра в 1461 р.[1] Португалія засновувала на узбережжі свої торгові факторії для ведення торгівлі з місцевим населенням, в тому числі займалась работоргівлею. Португальці називали узбережжя сучасної Ліберії Перцевим Берегом. Після португальців наприкінці 16 ст. на узбережжі країни з'явились голландці, французи, англійці та мореплавці з інших країн. Вони теж торгували з місцевим населенням.

Новий час
Мапа Ліберії у 1830

Територія площею 13 376 кв.км. на мисі Месурадо на узбережжі Ліберії була викуплена у місцевих племен агентами Американського колонізаційного товариства спільно з урядом США у кінці 1821 року. У 1822 році Американське Колонізаційне Товариство (American Colonization Society) стало сюди переселяти чорношкірих мешканців зі США, сповнених бажань створити вільну державу за зразком і подобою самих США.[2] Відділення товариства в різних штатах США займались переселенням звільнених з рабства колишніх темношкірих рабів африканського походження до узбережжя західної Африки. Так виникли переселенські колонії: 1822—1824 рр. — Ліберія, 1827 р. — Нова Джорджія, 1828 р. — Коннектікут в Африці, 1834 р. — Меріленд в Африці, 1832 р. — Егіна, 1832—1835 рр. — Басса-Ков, 1837 р. — Місіссіпі в Африці. У 1839 р. більшість колоній об'єднались в одну колонію Ліберія зі столицею в м.Монровія.

перший президент Ліберії Робертс Джозеф Дженкінс

У 1847 році Ліберія проголосила свою незалежність і стала республікою. Політична та соціально-економічна система Ліберії була скопійована з американської. Проблемою нової держави були стосунки з корінним африканським населенням та європейськими державами — В.Британією та Францією. Панівною етнічною групою держави Ліберія стали американо-ліберійці, рідною мовою котрих була англійська мова, переважною релігією — християнство. У той же час корінне населення країни перебувало на низькому рівні розвитку та сповідувало язичництво. 1857 р. колонія Меріленд, знесилена нападами на неї місцевих племен, увійшла до складу Ліберії. Франція і Велика Британія також відібрали у слабкої Ліберії частини земель на заході та сході. Лише 1911 р. Ліберія добилася міжнародного визнання своїх кордонів, втративши 44 % попередньої території. Розквіт країни настав у 1920-х рр., коли американська компанія «Файрстоун Раббер» забезпечила попит на натуральний каучук із Ліберії.

У 1944–1971 рр. президентом був Вільям Табмен. У 1971 році президентом Ліберії став Толберт, якого вбили під час перевороту 1980 року яким керував Самуель Дое. На цьому ера домінування американо-ліберійців завершилася. До влади почали приходити представники корінного населення. Нову конституцію було ухвалено в 1984, коли була започаткована Національна демократична партія Ліберії. У 1985 вона перемогла на загальних виборах.

Під різдво 1989 р. в Ліберію з Кот-д'Івуару вторгся загін повстанців Нацонального патріотичного фронту на чолі з Ч.Тейлором, ропочалася перша громадянська війна в Ліберії, повстанці виступали проти уряду Доу. У 1990 Дое був убитий в громадянській війні між ворогуючими фракціями. ОАЄ спрямувала у серпні 1990 в Ліберію західноафриканські миротворчі сили ЕКОВАС. Вони ввійшли в країну, коли війна все ще тривала. З їх допомогою було створено тимчасовий уряд з різних партій. Однак він контролював лише столицю, решта країни була в руках різних озброєних угрупувань. Монровія перебувала в облозі військ повстанців в 1992. Розв'язанням конфлікту стала Мирна угоду про тимчасове колективне президентство, вибори були призначені на 1994. Однак вони змогли відбутись лише 1997 р. і на них переміг лідер найбільшого угрупування повстанців Чарлз Тейлор. В серпні 2003 він утік з країни під тиском звинувачень у різних злочинах, його заступив віце-президент Мозес Бла, а потім голова тимчасового уряду Чарлз Гід Браянт. Громадянська війна в Ліберії йшла з 1989 до 2003 р. Після цього в країні була розміщена місія ООН у Ліберії, у тому числі з участю України. На президентських виборах 2005 перемогла Елен Джонсон-Серліф, а у 2017 - Джордж Веа.

Тубільні ліберійські жінки (1910)
Ліберійський президент Вільям Толберт та президент США Джиммі Картер (в машині, ліворуч) у Монровії, 1978

Джерела
  • Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник. Київ. МАПА. 2004. 608с. с.278-279.
  • Африка: энциклопедический справочник. Т.2. К-Я. Москва. Советская энциклопедия. 1987. 671с. с.52-53.

Примітки
  1. Чарльз Раймонд Бізлі. Принц Енріке Мореплавець. Київ. Темпора. 2015. 236с. с.228.
  2. Map of Liberia, West Africa. World Digital Library. 1830. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 3 червня 2013.

    Посилання

    Див. також
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.