Історія Свідків Єгови в Україні

Перший конгрес українських Дослідників Біблії в США у 1920 року

Перший конгрес Дослідників Біблії в Україні відбувся у травні 1926 року на Закарпатті в селі Великі Лучки. На ньому було присутніх із 150, — і близько 20 осіб охрестилися. У місті Львові перший конгрес Дослідників відбувся 1928 року, а з початком 1932 року відбувся і конгрес у закарпатському селі Солотвині. На останньому були присутніми близько 500 осіб; прибули і відповідальні Дослідники з Німеччини. Згодом конгреси проводились також по Галичині і Волині.

У 1937 році для поїздки делегатів великого конгресу, який мав відбутися в Празі, орендовано цілий поїзд: відправлявся він із Солотвина та проїжджав усе Закарпаття, зупиняючись на кожній станції, щоб підібрати делегатів. На вагонах висіли надписи: «Конгрес Свідків Єгови — Прага».

Еміль і Марія Зарицькі займалися перекладом літератури Свідків протягом 40 років.

У час, коли з'являлися нові групи Дослідників Біблії, виникла потреба у власних приміщеннях для поклоніння. Перший будинок для проведення зібрань збудовано у 1932 році в закарпатському селі Діброва. Згодом у сусідніх селах, Солотвино та Біла Церква, з'явилися ще два зали.

Наприкінці XIX та на початку XX сторіччя чимало українських родин емігрувало до США та Канади, і в цих країнах утворювалися україномовні групи Дослідників Біблії. Оскільки була велика потреба у перекладі публікацій Товариства українською мовою, то 1923 року запрошено займатися перекладом біблійної літератури на українську уродженця Сокаля Еміля Зарицького, який тоді вже мешкав у Канаді: зі своєю дружиною Марією він вірно виконував призначення, здійснюючи переклади для Товариства. За той час українською мовою видані всі номери журналу «Вартова башта».

1964 року наглядати за перекладацькою роботою призначено Моріса Саранчука. 1991 року Саранчук передав справу перекладу в німецький філіал Свідків Єгови, куди й запрошено перших п'ятьох україномовних Свідків з України. Згодом український перекладацький відділ переїхав у польський філіал, а по завершенні будови філіалу в Україні цей відділ перебрався в Україну, де й перебуває сьогодні.

На початку 1900-х років один зі швейцарських дослідників Біблії на прізвище Трумпі приїхав на інженерську роботу у вугледобувний район на сході України, будучи там же першим із відомих Дослідників Біблії. Завдяки його проповідницькій діяльності в 1920-х роках у селі Любимівський Пост, що поблизу Харкова, утворилася група Дослідників Біблії. У 1927 році ще один Дослідник Біблії із Західної Європи прибув на хутір Калинівка, щоб теж працювати інженером на шахті. Згодом він повернувся додому, але залишив по собі велику групу Дослідників Біблії.

У Всесвітньому центрі в Брукліні Дослідники Біблії звертали особливу увагу на розвиток подій у СРСР із метою легалізувати свій статус — і саме тому з Канади 1928 року в Україну прибув Джордж Янґ, який відвідав Харків, де й організував та провів триденну зустріч із місцевою групою Дослідників Біблії і домігся ввезення кількох сотень брошур. Протидія зі сторони органів влади змусила його залишити країну. Повернувшись додому, він писав, що групи Дослідників Біблії існували тоді ж і в Києві, і в Одесі.

У 1949 році троє старійшин Свідків Єгови з Волині: Микола Пятоха, Ілля Бабійчук та Михайло Чумак — звернулися до органів влади із проханням юридично зареєструвати діяльність релігійних громад Свідків Єгови. Посадові особи сказали їм, що реєстрація стане можливою лише при умові співпраці Свідків із органами безпеки, на що, звісна річ, Свідки не погодились. Незабаром їх усіх заарештовано та ув'язнено на 25 років.

У спеціальній записці, надісланій з Москви місцевій владі на Волині, говорилось, що релігійний «культ» Свідків Єгови є «яскраво вираженим антирадянським рухом і тому не підлягає реєстрації»[1]. Місцевому уповноваженому Ради у справах релігійних культів наказувалось стежити за Свідками Єгови і повідомляти про них органи держбезпеки.

Юрій Копос провів майже третину століття в радянських в'язницях і виправно-трудових таборах за те, що був Свідком Єгови

Вчення Свідків Єгови були несумісними з ідеологією комуністичного уряду, тому 1951 року органи влади підготували таємний план зруйнування організації Свідків Єгови: виселити залишки Свідків до Сибіру, тобто на п'ять тисяч кілометрів на схід. 8 квітня 1951 року було виселено понад 6100 Свідків Єгови з Західної України. Сталося це так: рано-вранці того дня вантажівки зупинялися біля будинків Свідків Єгови — і солдати давали кожній сім'ї лише дві години, щоб зібрати речі: брати дозволялося лише цінності та особисті речі. Виселенню підлягали всі, хто був удома: чоловіки, жінки, діти. Жодні причини, як-от похилий вік або погане здоров'я, до уваги не бралися.

Органи влади не розшукували тих, кого не застали вдома. Свідки, що залишилися, зверталися до посадових осіб з проханням об'єднатися зі своїми виселеними родинами, — та на такі прохання відповідей не було, як і не було повідомлено, куди саме виселено родичів. І самих виселенців не було повідомлено, куди їх везуть, адже виселення вважалось довічним. Згідно з планом уряду, Свідкам Єгови було ніколи не повернутися з Сибіру: їм було наказано регулярно з'являтися у місцевих органах влади для реєстрації, хоч вони й не були формально ув'язненими. Прибувши на місце призначення, Свідків Єгови просто залишали в лісі та давали в руки сокири для побудування житла; проте вони якось влаштовувалися й виживали: щоб перезимувати перші зими, Свідки часто викопували землянки та накривали їх дерном.

У середині 1950-х років органи КДБ припинили масові арешти активних та відповідальних Свідків Єгови, однак почали за ними шпигувати: обіцяли їм гроші й кар'єру, якщо вони погодяться співпрацювати з органами. Тих, хто відмовлявся, чекало ув'язнення та приниження. А втім, декілька осіб пішли на компроміс через страх або пожадливість: формально вони залишалися в організації, проте інформували органи держбезпеки про діяльність Свідків Єгови.

Через недобропорядну поведінку таких агентів всередині організації, яка діяла в умовах глибокого підпілля, з'явилися сумніви щодо тих, хто брав на себе керівництво в громаді, нібито вони співпрацюють із органами КДБ. Прямим наслідком було те, що більше аніж половина Свідків Єгови перестали подавати звіти діяльності через канали, що мали зв'язок із Керівним органом Свідків Єгови у США. Хоч сам розкол не мав негативного впливу на доктринальне вчення організації, він таки призвів до певного замішання стосовно керування нею.

Начальник управління КДБ у доповідній записці написав своєму шефові: «Нами ведеться робота для припинення ворожої діяльності єговістських ватажків, для компрометації їх в очах одновірців, створення в їхньому середовищі атмосфери недовіри з метою посилення розколу, що існує в секті. Проведені органами КДБ заходи дозволили розколоти цю секту на два ворожі угрупування: одне з них об'єднує послідовників ватажка єговістів Зятека, який тепер відбуває покарання, а друге складається з прихильників так званої 'опозиції'. Ця обставина створила сприятливі умови для внесення ідейного розброду в середовище рядових учасників і для подальшого розкладення організаційних єговістських ланок». Далі говорилось: «Найреакційніша частина єговістських ватажків вживає кроки для протидії нашим заходам, намагається усіляко зміцнити організаційні єговістські ланки»[2].

Отже, Керівний орган із Всесвітнього центру Свідків Єгови в США надіслав спеціального листа до громад Свідків в СРСР, датований 18 травня 1962 року. Цей лист, а також факт, що відповідальний Свідок, довкола якого сіялися сумніви, був засуджений до десяти років ув'язнення, допомогли об'єднати Свідків Єгови в СРСР. Відтак, у 1971 році президент Товариства Свідків Єгови, Нейтан Норр, надіслав ще одного листа до Свідків в СРСР, в якому пересвідчувалось, що є лише одна лінія зв'язку зі Всесвітнім центром. Ці листи зробили багато доброго для об'єднання Свідків.

Районний конгрес Свідків Єгови

У червні 1965 року Верховний суд України постановив, що література Свідків Єгови не є антирадянською, а носить релігійний характер. Тоді органами влади були припинені арешти людей за читання цієї літератури, проте влада і надалі ув'язнювала Свідків Єгови за проповідницьку діяльність.

Того ж року відбулася ще одна важлива зміна: уряд СРСР видав указ, за яким усі Свідки Єгови, виселені до Сибіру 1951 року, одержали свободу: вони отримали можливість вільно пересуватися в межах Радянського Союзу, але їм не повертали будинки, худобу та інше майно, конфісковане до виселення. І хоча вищезгадані зміни дещо покращили становище Свідків Єгови, однак КДБ не змінив свого ставлення до них. Багатьом довелося кілька десятиріч терпіти постійний тиск.

Особисте вивчення Біблії

1982 року, після зміни політичного керівництва в СРСР, в Україні прокотилася ще одна хвиля переслідування, яка тривало два роки. У 1983–1984 роках на сході України пройшло кілька групових судових процесів, унаслідок яких Свідків Єгови позбавили волі на 4-5 років. Однак покарання відбувалися цього разу вже не в Сибіру чи Казахстані, а в Україні[3].

У другій половині 1980-х років тиск на Свідків Єгови дещо ослаб. У місцевих зборах почала зростати кількість членів; вони отримували більше літератури. 1987 року влада почала звільняти ув'язнених Свідків. Наступного року певна кількість Свідків спробувала відвідати конгрес у сусідній Польщі, і на їхнє здивування, влада дозволила їм виїхати за кордон.

У кінці 1990 року юридичні установи реабілітували деяких Свідків Єгови, повернувши їм усі права та привілеї. У той самий час Комітет країни (Керівний комітет Свідків Єгови в Україні) сформував групу, що представляла Свідків Єгови на зустрічах з урядовцями. Головою цієї групи був Віллі Поль з німецького філіалу.