Авдієнко Михайло Оверкович

Миха́йло Ове́ркович Авдіє́нко (* 1892(1892), Воскресенка, Запорізька область — † 8 вересня 1937, спецкомбінат НКВС СССР в карельському урочищі Сандармох[1]) — український революціонер лівого спрямування. Член Центральної Ради та ЦК УСДРП, у часи совєцької окупації України — член ЦК УКП, редактор статистичного видання УСРР, очолював Центральне статистичне управління, був членом ВУЦВК[2].

Авдієнко Михайло Оверкович
Народився 1892
Воскресенка, Воскресенська волость (Олександрівський повіт), Олександрівський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Помер 8 вересня 1937(1937-09-08)
Сандармох, Повенецьке міське поселенняd, Медвеж'єгорський районd, Карельська АРСР, РРФСР, СРСР
·вогнепальне поранення
Поховання Сандармох
Країна  Російська імперія
 СРСР
Діяльність військовослужбовець
Партія Українська соціал-демократична робітнича партія і Українська комуністична партія

Убитий групою НКВС в урочищі Сандармох.

Життєпис

Народився в Олександрійському повіті Катеринославської губернії в заможній селянській сім'ї. Закінчив народну школу. Воював на фронтах Першої світової війни, служив солдатом у Петрограді. Активний учасник революційних подій 1917 року в Петрограді (депутат Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів) і Києві — від ЦК УСДРП. Працював гласним міської думи; згодом став членом Всеукраїнської ради військових депутатів, ЦР і ЦК УСДРП[2]. Входив до складу Української Центральної Ради 3-го скликання.

У 1918 році — член групи «незалежників». Після відбуття Директорії до Білої Церкви 15 листопада 1918 року — у складі створеного при ЦК УСДРП Українського військово-революційного комітету, що керував антигетьманським повстанням у Києві[2]. 1919 разом з цією групою увійшов до Всеукраїнського ревкому для збройної боротьби проти російсько-большовицького уряду Раковського. Разом з А. Річицьким налагодив видання газети «Червоний прапор» і фактично став її редактором. Писав невеликі статті на актуальні теми[2]. Від 1920 року — член Центрального Комітету Української комуністичної партії, від неї входив до колегії Наркомату внутрішніх справ УСРР. Засуджений 12.11.1924 Особливою нарадою при Колегії ОГПУ до 3 років заслання, але 06.02.1925 вирок скасовано, а справу припинено. Після саморозпуску УКП в березні 1925-го вступив до КП(б)У, очолював Центральне статистичне управління, був членом ВУЦВК. Автор спогадів «Лютнева революція в Петрограді і УСДРП»[2]. Був редактором видання «Радянський статистик».

Засуджений 26.02.1934 «трійкою» при ГПУ УСРР до 10 років ув'язнення, відправлений до біломорських концтаборів ГУЛАГ. Був на каторжних роботах у Біломорсько-Балтійському таборі, працював там у хутрорадгоспі. Рішенням трійки НКВД Карельської АССР від 26 серпня 1937 розстріляний 8 вересня 1937 року в урочищі Сандармох (нині в Медвеж'єгорському районі, Карелія).

Реабілітований самими комуністами 9 квітня (за інш. даними — 15 квітня[2]) 1966 року.

Примітки

  1. Поминальные списки Карелии, 1937—1938: Уничтоженная Карелия
  2. В. І. Головченко, Д. В. Вєдєнєєв. АВДІЄ́НКО Михайло Оверкович. esu.com.ua. Процитовано 28 квітня 2016.

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.