Українська соціал-демократична робітнича партія

Винниченко Володимир Кирилович

Петлюра Симон Васильович

Наслідком поліційних переслідувань після 1908 УСДРП вела обмежену діяльність (процес групи соціал-демократів у Катеринославі), видавала газети «Праця», «Робітник», «Наш Голос» (остання видавалася у Львові). Лідерами її були: Володимир Винниченко, Володимир Дорошенко, Симон Петлюра, Дмитро Антонович, Лев Юркевич, Михайло Ткаченко, Борис Мартос, Микола Ковальський, Микола Порш. УСДРП поновила діяльність на з'їзді в Києві 17 — 18 квітня 1917 і домагалася автономії України; її органом був щоденник «Робітнича газета».

За Української Центральної Ради УСДРП взяла на себе основний тягар виконавчої влади (уряди В. Винниченка). Бувши обережнішою у земельному питанні, УСДРП втратила підтримку мас на користь Української партії соціалістів-революціонерів, хоч диспонувала найкращими політичними кадрами. Після IV Універсалу з УСДРП в уряді залишилися тільки 2 міністри. (Дмитро Антонович, Михайло Ткаченко).

За Гетьманату УСДРП була в опозиції, а її лідери (Симон Петлюра, Микола Порш й ін.) тимчасово були ув'язнені. УСДРП брала участь в Українському Національному Союзі, в підготовці перевороту і в формуванні Директорії УНР, до якої увійшли Володимир Винниченко (голова) й Симон Петлюра. Діячі УСДРП стояли на чолі уряду (Володимир Чехівський, Борис Мартос, Ісаак Мазепа) або брали участь в інших урядах.

Програма УСДРП:

1. Демократизація суспільного ладу.
2. Автономія України у складі федеративної Росії.
3. Конфіскація великих площ земельної власності.

На IV з'їзді (10 — 12 січня 1919) УСДРП розкололася на дві фракції: праву — «офіційну соціал-демократичну» і ліву — «незалежну», яка ставилася з застереженнями до централістичної політики російської комуністичної партії в Україні, але визнавала потребу організації радянської влади в Україні і встановлення «диктатури пролетаріату» та негайного миру з радянською Росією (Анатолій Пісоцький, Василь і Юрій Мазуренки, Михайло Ткаченко, Михайло Авдієнко). Проти названих виступали Микола Порш, Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Ісаак Мазепа і більшість з'їзду, обстоюючи потребу «трудової демократії», повільну соціалізацію головних галузей народного господарства та підтримку Директорії. На Трудовому Конгресі УСДРП висловилася за демократичний парламентаризм, здійснення важливих соціальних реформ, залишення верховної влади в руках Директорії, а на місцях — комісарів.

Щоб уможливити Директорії порозуміння з Антантою, соціал-демократи відкликали 7 лютого 1919 своїх міністрів з уряду, залишивши Сергію Остапенкові вільну руку для переговорів з французькими представниками в Одесі. Одночасно Петлюра вийшов з УСДРП, а Винниченко вибув зі складу Директорії, передавши свої повноваження Петлюрі (11 лютого 1919). ЦК УСДРП (Йосип Безпалко, Андрій Лівицький, Микола Шадлун, Іван Романченко), що залишився в Україні, продовжував підтримувати політику Директорії й урядів Бориса Мартоса (9.4. — 27.8.1919 та Ісаака Мазепи (27.8.1919 — травень 1920), а ті її члени, що виїхали на еміграцію (Володимир Винниченко, Борис Матюшенко, Володимир Левицький, Петро Дідушок, Микола Порш, Василь Мазуренко, Сергій Вікул), на конференції 9 — 13 вересня 1919 у Відні домагалися виходу есдеків з уряду.

«Незалежні» есдеки в січні 1920 створили Українську комуністичну партію, що стала легальною радянською партією і стояла за самостійність УРСР: 20—25 січня в Києві пройшов установчий з'їзд УСДРП (незалежних правих), затверджено програму і прийнято нову назву партії — Українська комуністична партія (УКП). Обрано ЦК УКП: голова — Антін Драгомирецький, секретар — Михайло Авдієнко, заступник голови — А. Річицький, члени — Михайло Ткаченко, Василь Мазуренко, В. Фідровський, Василь Шахрай, Л. Довбня, Ю. Яворський.

Члени Конференції УСДРП в Подєбрадах 1926 р.

На еміграції «Закордонна делегація УСДРП» (лідери: Ісаак Мазепа, П. Феденко, Олексій Козловський, Ольгерд-Іполит Бочковський, Борис Матюшенко, Володимир Старосольський, Йосип Безпалко) мала центр у Празі і належала до Соціалістичного Інтернаціоналу.

Партійні органи: «Вільна Україна» (Л.), «Соціалістична Думка» (Л, — Прага, 1922—1923) і «Соціаліст-Демократ» (Прага — Подєбради). УСДП не входила до Уряду УНР в екзилі, але лояльно ставилася до нього.

Після Другої світової війни УСДРП взяла участь у створенні Української Національної Ради, 1950 об'єдналася з іншими соціалістичними партіями в Українську Соціалістичну Партію.

5 січня 1918 (23 грудня 1917) року була створена севастопольська партійна організація. Містилась за адресою: Севастополь, Нахімовський проспект, 33, помешкання 1[1].

Українська соціал-демократична партія (1899)

• Висоцький О. Ю. Українські соціал-демократи та есери: досвід перемог і поразок. — Монографія. — К.: Основні цінності, 2004. — 272 с.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Степанюк В., Довбищенко Я . З історії українського соц.-дем. руху 1900 — 1918. X. 1918;
• Христюк П. Замітки і матеріали до історії укр. революції 1917 — 1920. т. І — IV. Відень 1921 — 22;
• Гермайзе О. Нариси з історії революційного руху на Україні. К. 1926;
• Стахів М. Українські політичні партії у соціологічнім насвітленні. Нью-Йорк — Детройт — Скрентон 1954;
• Феденко П. Український рух у 20 ст. Лондон 1959.
• Інститут історії України

• Українська соціялістична демократично-робітнича партія (УСДРП) // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1956. — 1000 екз.

1. Робітнича газета, 1917, № 216