Авто на воді

У вересні 1935 р. Чарльз Гаррет (Charles H. Garrett), як повідомляла Dallas Morning News[8], буцімто продемонстрував «протягом кількох хвилин» роботу «водяного авто». Як видно з патенту Гаррета, оформленого в цьому ж році[9], для продукування водню застосовувався електроліз. Патент містить креслення, де зображений карбюратор, схожий на звичайний поплавцевий, але в нижній частині розміщувалися електроди, а поплавець регулював рівень води. У патенті Гаррета відсутнє визначення нового джерела енергії.

Вже принаймні з 1980 р. Стенлі Мейер запевняв, що побудував багі, що їздить на воді замість бензину[10], хоча давав суперечливі пояснення щодо режиму його роботи. В деяких випадках він стверджував, що замінив свічки запалювання «водними сплітерами», в інших — що використовує «паливний елемент», в якому за рахунок електричного резонансу(англ.) утворювався гримучий газ, що спалювався потім у звичайному двигуні внутрішнього згоряння для отримання чистої енергії. Ствердження Мейера не отримали незалежного підтвердження, і суд штату Огайо визнав його винним у «зухвалому шахрайстві»[1].

Мейер помер від аневризми у 1998 г., однак прибічники теорії заколоту(англ.) продовжують стверджувати, що він був отруєний.

У 2002 р. фірма Hydrogen Technology Applications запатентувала конструкцію електролізеру і зробила своєю торговельною маркою назву «Аквіген» («Aquygen»), якою позначала газову суміш водню та кисню, продуковану цим пристроєм[11]. Розроблений спочатку як альтернатива ацетиленовому зварюванню, апарат, за ствердженням компанії, здатний забезпечувати автомобіль паливом виключно за рахунок води, продукуючи «Аквіген». Для пояснення своїх результатів вони притягали поняття «магнегазу» — невідомого науці стану речовини, ґрунтуючись на маргінальній теорії магнекул Ругеро Сантілі(англ.)[12]. Засновник компанії Денніс Клейн стверджував, що веде переговори з провідними американськими виробниками автомобілів і що уряд США хоче випускати «Хамери» з використанням його технології[13].

Зараз компанія вже не стверджує, що може забезпечити роботу автомобіля лише за рахунок води. Натомість вона продає устаткування для виробництва «Аквігену» як пристрої для збільшення паливної ефективності[14].

У 2002 р. Genesis World Energy анонсувала готовий до просування на ринок пристрій, який видобував би енергію з води шляхом її розділення на водень та кисень[15]. У 2003 р. компанія оголосила, що технологія адаптована для застосування на автомобілях[16]. Компанія зібрала більш ніж 2,5 млн доларів інвестицій, але жоден пристрій на ринок так і не надійшов. У 2006 р. Патрік Келлі, власник GWE, був засуджений у Нью-Джерсі до 5 років ув'язнення за крадіжку і виплати відшкодувань у розмірі 400 тис. доларів[2].

У липні 2008 р. японська компанія Genepax представила автомобіль, здатний, за їх ствердженнями, їздити на самих лише воді та повітрі[17], і в багатьох випусках новин машину охрестили «водяним авто» "[18]. Компанія заявляла, що «поки не може розкривати ключові деталі винаходу»[19], однак відкрила, що система використовує бортовий генератор енергії («збірку мембранних електродів») для отримання водню за «механізмом, схожим на метод, за яким водень утворюється в реакції гідриду металу з водою»[20]. Водень потім використовується як джерело енергії для автомобіля. Це призвело до припущень, що в процесі споживається гідрид металу, який є початковим джерелом енергії, і мова йде скоріше про машину на водневому паливі, ніж про «водяне авто»[21][22]. На сайті компанії пояснення щодо джерела енергії обмежувалися словами «хімічна реакція». Журнал «Популярна механіка» описує ствердження компанії Genepax як «нісенітницю»[5]. Автомобіль, продемонстрований пресі у 2008 р. виявився електромобілем REVAi, який виробляється в Індії і продається у Великій Британії під назвою G-Wiz.

На початку 2009 р. компанія Genepax оголосила про закриття сайту, посилаючись на великі витрати на розробку[23].

Також у 2008 р. служби новин Шрі-Ланки повідомили про деякого Тушара Приямал Эдиризинге (Thushara Priyamal Edirisinghe), який заявляв, що проїхав близько 300 км на «водяному авто», витративши 3 літри води[4][24]. Як і в інших буцімто існуючих «водяних авто», вода мала розкладатися на водень і кисень шляхом електролізу, а отримані гази спалюватися у двигуні. Ташара продемонстрував свою технологію прем'єр-міністру Ратнасірі Вікреманьяке, який «пообіцяв всебічну підтримку з боку уряду його зусиль по просуванню водяного автомобіля на ринок Шрі-Ланки»[24].

Кілька місяців потому Тушара був заарештований за звинуваченням у шахрайстві[4].

Деніел Дінгел(англ.), філіппінський винахідник, з 1969 р. заявляв, що розробив технологію, яка дозволяє використовувати воду як паливо. У 2000 р. Дінгел став бізнес-партнером компанії Formosa Plastics Group(англ.) з метою подальшого розвитку технології. У 2008 р. компанія подала на винахідника позов за шахрайство, і 82-річний Дінгел був засуджений до 20 років у в'язниці[3].

У грудні 2011 р. пакистанський доктор Гулам Сарвар (Ghulam Sarwar) заявив, що створює автомобіль, що працюватиме на воді[25]. За ствердженням винахідника, машина потребує 60% води і 40% дизельного палива, але він наполегливо працює над тим, щоб перейти на саму воду, плануючи закінчити роботу до кінця липня 2012 р. В подальшому він заявив, що автомобіль «виділяє кисень, а не вуглець, як звичайні машини»[26].

Громадянин Пакистану Ага Вакар Ахмад (Agha Waqar Ahmad) заявив у 2012 р. про винахід «водяного пристрою», придатного для установки на всі типи автомобілів[27][28]. Пристрій складається з циліндричної посудини, яка містить воду, барботера та трубки, що веде до двигуна. Ахмад стверджував, що пристрій використовує електроліз для перетворення води на «HHO», який використовується як паливо. Для роботи пристрою необхідна дистильована вода[29]. За ствердженням винахідника, він досяг значно більшого виходу газу у порівнянні з іншими, посилаючись на «приховані обчислення» "[30]. Ахмад запатентував свою конструкцію в Пакистані. Деякі пакистанські вчені заявили, що його «винахід» — ні що інше, як шахрайство, оскільки суперечить другому закону термодинаміки[31][32].