Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво

Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (англ. The Asia-Pacific Economic Cooperation, скорочено АТЕС, англ. APEC) — форум економік Тихоокеанського узбережжя. Заснований у 1989 році з метою сприяння тіснішій економічній співпраці та вільній торгівлі держав Азійсько-Тихоокеанського регіону. Аналог таких утворень як Європейський Союз та Північноамериканської зони вільної торгівлі, що існують в інших регіонах світу. Наразі до кооперації входять 21 економіка. Частка держав-членів становить 40,5 % планетарного населення, 54,2 % ВВП та 43,7 % міжнародної торгівлі.[1]

Азійсько-Тихоокеанське
економічне співробітництво
АТЕС, англ. APEC
Члени 21
Заснована 1989
Штаб-квартира  Сінгапур
Вебсайт http://www.apec.org

Члени АТЕС'у помічені зеленим.

Щорічно відбувається форум держав-членів на рівні глав урядів, місце зустрічі чергується поміж всіма державами. Специфічною особливістю є дрес-код — національні костюми держави господаря.

Економіки-учасниці

До АТЕС входить 21 член, це більшість з-поміж держав, що омиваються Тихим океаном. Організація є однією із небагатьох куди входить Тайвань (хоча й під кострубатою назвою Китайський Тайпей), при цьому за цілковитої згоди материкового Китаю. Та на догоду Піднебесній щодо членів використовується термін «економіки-учасниці» замість звичнішого «держави-учасниці».

Економіка-член рік
вступу
 Австралія 1989
 Бруней 1989
 Індонезія 1989
 Канада 1989
 Малайзія 1989
 Нова Зеландія 1989
 Південна Корея 1989
 Сінгапур 1989
 США 1989
 Таїланд 1989
 Філіппіни 1989
Японія 1989
 Гонконг, КНР 1991
 КНР 1991
 Китайський Тайбей (Тайвань) 1991
 Мексика 1993
 Папуа Нова Гвінея 1993
 Чилі 1994
 В'єтнам 1998
Перу 1998
 Росія 1998

Індія, попри те що не омивається Тихим океаном також робила запит щодо членства в організації. Попервах її заявку підтримали США, Японія та Австралія. Але з низки причин її не прийняли до організації, та було оголошено про мораторій на прийняття нових членів до кінця 2010 року.

Окрім Індії, ще з десяток держав висловили бажання приєднатися. Зокрема: Монголія, Пакистан, Лаос, Бангладеш, Коста-Рика, Колумбія, Еквадор. Також Гуам, за прикладом Гонконгу та Китаю намагається стати повноправним членом окремим від США.

Принципи діяльності
  • Рівноправне партнерство;
  • Схильність до відкритого діалогу й досягнення консенсусу у обговоренні найважливіших проблем;
  • Взаємовигода економічного співробітництва з урахуванням країн, що розвиваються.

Організаційна структура
  • Зустрічі на вищому рівні
  • Міністерські зустрічі
  • Зустрічі старших посадових осіб
  • Група видатних діячів
  • Тихоокеанський діловий форум
  • Комітет торгівлі та інвестицій
  • Бюджетно-адміністративний комітет
  • Робочі групи
  • Секретаріат
  • Економічний комітет

Саміти

Щорічні[2] зустрічі на високому рівні лідерів держав АТЕС:

  • 1989 (Канберра, Австралія)
  • 1993 (Блок-Айленд, США)
  • 1994 (Богор, Індонезія)
  • 1995 (Осака, Японія)
  • 1996 (Маніла, Філіппіни)
  • 1997 (Ванкувер, Канада)
  • 1998 (Куала-Лумпур, Малайзія)
  • 1999 (Окленд, Нова Зеландія)
  • 2000 (Бандар-Сери-Бегаван, Бруней-Даруссалам)
  • 2001 (Шанхай, КНР)
  • 2002 (Лос-Кабос, Мексика)
  • 2003 (Бангкок, Таїланд)
  • 2004 (Сантьяго, Чилі)
  • 2005 (Пусан, Корея)
  • 2006 (Ханой, В'єтнам)
  • 2007 (Сідней, Австралія)
  • 2008 (Ліма, Перу)
  • 2009 (Сінгапур}
  • 2011 (Гонолулу, США)
  • 2012 (Владивосток, Росія)
  • 2013 (Балі, Індонезія)
  • 2014 (Пекін, КНР)
  • 2015 (Маніла, Філіппіни)
  • 2016 (Ліма, Перу)
  • 2017 (Дананг, В'єтнам)
  • 2018 (Папуа — Нова Гвінея)
  • 2019 (Чилі)
  • 2020 (Веллінгтон, Нова Зеландія)[3]

Див. також

Примітки
  1. стаття "Про АТЕК", на офіційному сайті організації ((англ.)). Архів оригіналу за 19 листопада 2010. Процитовано 17 жовтня 2010.
  2. APEC/History
  3. APEC Symposium to Focus on Reigniting Growth and Planning for Recovery. APEC (англ.). Процитовано 25 квітня 2021.

Література
  • А. М. Копистира. Азійсько-тихоокеанське економічне співробітництво // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004. — Т. 1. — 760 с. — ISBN 966-316-039-Х

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.