Александар Драгович

Батьки Драговича родом з містечка Гроцка у передмісті Белграда, але переїхали до Австрії ще до народження сина. Свого біологічного батька Александар ніколи не бачив, і жив з вітчимом, що працював кухарем. Але найбільше вихованням Александра займався його дідусь, коли батьки хлопця на три роки поїхали працювати на Нідерландські Антильські острови. Саме дід відправив п'ятирічного Александара у футбольну школу місцевої «Аустрії». Кілька років Драгович займався і навчанням, і тренуваннями, але клубна академія була занадто далеко від будинку, і внаслідок підліток вирішив сконцентруватися на футболі.

Драгович пройшов усі сходинки навчання в академії віденського клубу, після чого був зарахований до складу аматорської команди «Аустрії».

Александар Драгович під час виступів за «Аустрію». 22 квітня 2009 року

Потрапивши 6 травня 2008 року у віці 17 років до заявки на матч «Аустрії-2», яка виступала в Ерсте-лізі проти «Граткорну», молодий півзахисник заключні два матчі сезону 2007/08 провів уже в основному складі, зазнавши разом із товаришами по команді домашньої поразки від «Карнтена» — 0:1, а потім здобувши виїзну перемогу над «Шваненштадтом» — 2:0, заробивши при цьому на 50-й хвилині свою першу на професійному рівні жовту картку.

Дебют Драговича, який підписав із «Аустрією» річний контракт, стався в австрійській Бундеслізі 13 травня 2008 року у грі другого туру проти «Капфенберга» (2:2). Драгович провів на полі останні 15 хвилин матчу, вийшовши на заміну замість Маріо Базіни. У своєму першому сезоні він взяв участь у чемпіонаті в 17 матчах, провівши загалом 1202 хвилини. Проте, головним досягненням для Александра в цьому сезоні стала остаточна перекваліфікація його головним тренером команди Карлом Даксбахером у центральні захисники, де його наставником на полі став досвідчений польський ветеран Яцек Бонк. Крім цього в тому сезоні Александар виграв свій трофей, перемігши разом із партнерами по команді у фіналі Кубка Австрії «Адміру Ваккер» — 3:1.

Сезон 2009/10 Драгович уже розпочав вже як основний центрбек, зігравши в австрійській першості 32 матчі й відставши лише на кілька очок від кількох очок від зальцбурзького «Ред Булла», що виграв чемпіонат.

Після цього Драгович провів ще першу половину сезону 2010/11 за віденців, де також був основним центральним захисником команди, зігравши ще 18 матчів за збірну і забивши свій дебютний гол в чемпіонатах.

На початку 2011 року приєднався до швейцарського «Базеля». Потрапивши до команди Торстена Фінка, він, пропустивши першу гру другої половини сезону проти «Туна», дебютував 12 лютого в грі проти «Санкт-Галлена», яку його нова команда завершила впевненою перемогою з рахунком 3-0. Після цього новачок без замін відіграв у всіх наступних 16 матчах до кінця чемпіонату, зробивши істотний внесок до здобутого своїм новим клубом звання чемпіонів Швейцарії, причому в останніх сімох вирішальних матчах Суперліги оборона базельців пропустила лише чотири голи.

Наступний сезон для Александара виявився ще більш вдалим. Поряд з перемогою в Чемпіонаті та Кубку Швейцарії, клуб несподівано вдало виступив виступу в груповому етапі Ліги чемпіонів, де «Базель» вже під керівництвом нового тренера Хайко Фогеля вибив «Манчестер Юнайтед» Алекса Фергюсона і вийшов в плей-оф. В першому раунді плей-оф швейцарцям довелося грати проти німецької «Баварії». Після перемоги «Базеля» вдома 1:0 німецька преса розтиражувала слова Драговича про те, що «Баварії» не надто варто сподіватися на свого головного забивалу Маріо Гомеса. «Він форвард так собі. Забиває, зазвичай, лише на добиванні, з пари метрів. Ми його легко прикриємо! Це не суперфорвард»[1]. Проте на виїзді Драгович з партнерами поступився німецькій команді з рахунком 7:0, а Маріо Гомес забив чотири голи.

Навесні 2012 року «Базель» виграв Кубок Швейцарії. Трофей переможцям вручав Улі Маурер — відомий політичний діяч, Член Федеральної ради Швейцарії, тоді ще віце-президент країни, з 2013 року — її президент. Драгович, який стояв позаду, ляснув долонею Улі по голові, після чого відвернувся. Без уваги цей епізод не залишився. Виступали з цього приводу навіть депутати та міністри. Говорили про недозволену поведінку по відношенню до представника влади, про санкції. Виступив і сам Маурер, який сказав, що це не застосування фізичної сили, а звичайна зарозумілість молодої людини, що проявилася на тлі емоцій. Офіційні вибачення приніс «Базель», вибачився сам Драгович, який списав все на емоції, що поглинули його. В підсумку австрійця на два матчі дискваліфікували «за неналежну, образливу поведінку та порушення етичних норм», а клуб серйозно оштрафували[2].

Сезон 2012/13 ознаменувався спадом у грі команди. Із 11 стартових поєдинків чинні чемпіони Швейцарії змогли виграти лише чотири, й Фогеля було відправлено у відставку, а його місце зайняв харизматичний Мурат Якін, який за часів ігрової кар'єри також був захисником. Отримавши вотум довіри від нового наставника, Драгович провів свій найкращий сезон у кар'єрі. Загалом він зіграв 55 матчів, включаючи єврокубки, виграв учергове титул чемпіона Швейцарії та дістався з командою півфіналу Ліги Європи. Крім того у грудні 2012 року Драговича було визнано найкращим захисником швейцарської Суперліги[3]. А за підсумками сезону Александар був визнаний найкращим захисником першості Швейцарії. За версією офіційного сайту УЄФА увійшов до символічної збірної групового турніру Ліги Європи (разом з іншим майбутнім «динамівцем» Бенуа Тремулінасом, а також Євгеном Коноплянкою та тодішнім харків'янином Тайсоном)[4].

Протягом усього сезону центральний захисник «Базеля» був об'єктом пильного інтересу цілої низки клубів англійської Прем'єр-ліги й не тільки. Проте основним кандидатом на придбання австрійського футболіста виступив міланський «Інтер». Селекціонери «Інтера» пильно спостерігали за Драговичем в те міжсезоння, зокрема під час товариського матчу «Базеля» та «Фортуни» з Дюссельдорфа, який з рахунком 3:0 "Базель виграв, після чого вибір на користь Драговича зробив головний тренер міланців Вальтер Маццаррі. Фінансові умови майбутнього контракту були майже вирішені. «Базель» мав отримати 8 мільйонів євро плюс можливі бонуси, а сам гравець отримав би 1,1 млн євро за сезон. Проте в останній момент в переговорах виникла тривала та напружена пауза, яка викликала нерозуміння та досаду у керівництва «Базеля», яке вирішило що «Інтер» поводиться з ними не як з рівноцінним партнером. Саме в цей момент київське «Динамо» виклало клубу і гравцю конкретну пропозицію, проте Драгович спочатку відмовився і навіть провів матч чемпіонату в рамках нового сезону проти «Грассгоппера»[5], але вже незабаром погодився переїхати до України, ставши найдорожчим Австрійським футболістом в історії.

Александр Драгович під час виступів за «Динамо» перед фіналом Кубка України 2014

26 липня 2013 року підписав п'ятирічний контракт з київським «Динамо»[6] і став першим австрійцем в історії команди та другим в усьому чемпіонаті (після Маркуса Бергера). За «біло-синіх» дебютував 11 серпня в домашньому матчі 5-го туру чемпіонату проти одеського «Чорноморця», провівши на полі увесь матч і заробивши жовту картку[7]. Александар відразу став основним захисником киян, утворивши пару центральних захисників з Євгеном Хачеріді, і провів за перший сезон 21 матч у чемпіонаті, а також зіграв в усіх п'яти матчах на кубок, допомігши команді здобути цей трофей. У матчі Ліги чемпіонів УЄФА, проти «Челсі», забив два м'ячі. Один у свої ворота, другий у ворота суперників.

Наприкінці серпня 2016 року став гравцем німецького клубу «Баєр 04»[8].

31 серпня 2017 року був на рік орендований клубом англійської Прем'єр-ліги «Лестер Сіті»[9]. Гравцем основи у сезоні 2017—2018 в англійському клубі не став, підміняючи когось із пари основних центральних захисників Вес Морган-Гаррі Магуайр.