Альгеніб

Альгеніб (γ Пегаса/γ Pegasi або скорочено γ Peg)[10] — зоря в сузір'ї Пегаса, розташована в південно-східному куті астеризму, відомого як Великий Квадрат. Середня видима візуальна величина зорі +2,84[2], (четверта за яскравістю зоря в сузір'ї). Відстань до зорі виміряна методом паралаксу, приблизно 390 св. р. (120 пк) з похибкою 5 %[1].

Gamma Pegasi

Розташування γ Пегаса в сузір'ї позначено червоним колом
Дані спостереження
Епоха J2000
Сузір’я Пегас
Пряме піднесення 00г 13х 14.15123с[1]
Схилення +15° 11′ 00.9368″[1]
Видима зоряна величина (V) +2.84[2]
Характеристики
Спектральний клас B2 IV[3]
Показник кольору (B−V) –0,23[2]
Показник кольору (U−B) –0,85[2]
Тип змінності типу β Cep[4]
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) +4,1[5] км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: +1,98[1] мас/р
Схил.: –9,28[1] мас/р
Паралакс (π) 8.33 ± 0.53 мас[1]
Відстань 390 ± 20 св. р.
(120 ± 8 пк)
Абсолютна зоряна
величина (MV)		 −2,64[6]
Фізичні характеристики
Маса8,9 ± 0,1[3] M☉
Радіус4,80 ± 0,39[7] R☉
Світність5,840[8] L☉
Ефективна температура21,179 ± 237[7] K
Інші позначення
Algeneb,[джерело?] Algenib, 88 Peg, HD 886, FK5 7, HIP 1067, HR 39, SAO 91781.[9]
Посилання
SIMBADдані для gam+Peg

Назва та позначення

Позначення Баєра — γ Пегаса. Традиційна назва Альгеніб. Така назва застосовувалася також для α Персея. 2016 року Міжнародний астрономічний союз організував робочу групу щодо назв зір (англ. Working Group on Star Names, WGSN)[11]. Перший бюлетень WGSN від липня 2016 року[12] містив таблицю з перших двох партій імен, затверджених WGSN; таблиця включала і Альгеніб для цієї зорі (α Персея отримала власну назву Мірфак).

Астеризм, який складається з γ Пегаса й α Андромеди, в індуїстській астрономії має назву «Уттарбхадрапада» (санскр. उत्तरभाद्रपदा), це 26-а накшатра. Китайський астеризм «Стіна» (壁宿 (Bìxiù) також складається з γ Пегаса й α Андромеди[13], а сама γ Пегаса відома як «Перша зоря Стіни» (壁宿 一 Bìxiù yī)[14].

Характеристики

1911 року американський астроном Кейвін Бернс виявив, що радіальна швидкість γ Пегаса дещо коливається. Це було підтверджено 1953 року американським астрономом Д. Гарольдом Макнамарою, який визначив зорю як змінну типу β Цефея.[4] (Власне тоді він фактично ідентифікував її як «змінну типу β Великого Пса», але згодом тип було перевизначено як «змінні типу β Цефея».)[15] Зоря має період радіальної пульсації 0,15175 доби (3,642 години), а також демонструє поведінку повільно пульсуючої зорі спектрального класу B (SPB) із трьома додатковими пульсаційними частотами.[4] Її видима зоряна величина коливається від +2,78 до +2,89 протягом кожного циклу пульсацій.

Це зоря масою майже дев'ять M☉[3] і радіусом близьким до п'яти радіусів Сонця[7]. Зоряна класифікація В2   IV[3] припускає, що це субгігант, який виснажує водень у своєму ядрі і перебуває в процесі еволюції від головної послідовності. Вона або обертається дуже повільно і не має вимірної швидкості обертання, або розташована до нашого поля зору майже полюсом.[16] γ Пегаса має загальну світність у 5840 разів більшу Сонця[8], зовнішня атмосфера має ефективну температуру більше 21 000 К.[7] При цій температурі зірка світиться блакитно-білим відтінком.[17]

Зоря має слабке магнітне поле[18], верхня межа диполярної напруженості близько 40 Гаусів[19].

Примітки
  1. van Leeuwen, F. (November 2007). Validation of the new Hipparcos reduction. Astronomy and Astrophysics 474 (2): 653–664. Bibcode:2007A&A...474..653V. arXiv:0708.1752. doi:10.1051/0004-6361:20078357.
  2. Crawford, D. L.; Barnes, J. V.; Golson, J. C. (1971). Four-color, H-beta, and UBV photometry for bright B-type stars in the northern hemisphere. The Astronomical Journal 76: 1058. Bibcode:1971AJ.....76.1058C. doi:10.1086/111220.
  3. Tetzlaff, N.; Neuhäuser, R.; Hohle, M. M. (January 2011). A catalogue of young runaway Hipparcos stars within 3 kpc from the Sun. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 410 (1): 190–200. Bibcode:2011MNRAS.410..190T. arXiv:1007.4883. doi:10.1111/j.1365-2966.2010.17434.x.
  4. Walczak, P.; Daszyńska-Daszkiewicz, J. (December 2010). Complex asteroseismology of the hybrid B-type pulsator γ Pegasi: A test of stellar opacities. Astronomische Nachrichten 331 (9/10): 1057–1060. Bibcode:2010AN....331.1057W. arXiv:1004.2366. doi:10.1002/asna.201011456.
  5. Wilson, Ralph Elmer (1953). General Catalogue of Stellar Radial Velocities. Washington: Carnegie Institution of Washington. Bibcode:1953GCRV..C......0W.
  6. Huang, W. та ін. (2012). A catalogue of Paschen-line profiles in standard stars. Astronomy & Astrophysics 547: A62. Bibcode:2012A&A...547A..62H. arXiv:1210.7893. doi:10.1051/0004-6361/201219804.
  7. Fitzpatrick, E. L.; Massa, D. (March 2005). Determining the Physical Properties of the B Stars. II. Calibration of Synthetic Photometry. The Astronomical Journal 129 (3): 1642–1662. Bibcode:2005AJ....129.1642F. arXiv:astro-ph/0412542. doi:10.1086/427855.
  8. Hohle, M. M.; Neuhäuser, R.; Schutz, B. F. (April 2010). Masses and luminosities of O- and B-type stars and red supergiants. Astronomische Nachrichten 331 (4): 349. Bibcode:2010AN....331..349H. arXiv:1003.2335. doi:10.1002/asna.200911355.
  9. Gamma Pegasi. SIMBAD. Процитовано 9 січня 2019.
  10. IAU Catalog of Star Names. Процитовано 28 липня 2016.
  11. IAU Working Group on Star Names (WGSN). Процитовано 22 травня 2016.
  12. Bulletin of the IAU Working Group on Star Names, No. 1. Процитовано 28 липня 2016.
  13. (кит.) p. 170, 中國星座神話, written by 陳久金. Published by 台灣書房出版有限公司, 2005, ISBN 978-986-7332-25-7.
  14. (кит.) 香港太空館 — 研究資源 — 亮星中英對照表 Архівовано 25 жовтня 2008 у Wayback Machine., Hong Kong Space Museum. Accessed on line November 23, 2010.
  15. McNamara, D. H. (June 1953). Gamma Pegasi: A Beta Canis Majoris Star of Small Velocity Amplitude. Publications of the Astronomical Society of the Pacific 65 (384): 144. Bibcode:1953PASP...65..144M. doi:10.1086/126561.
  16. Abt, Helmut A.; Levato, Hugo; Grosso, Monica (July 2002). Rotational Velocities of B Stars. The Astrophysical Journal 573 (1): 359–365. Bibcode:2002ApJ...573..359A. doi:10.1086/340590.. The zero value is for v sin i, so v and/or i must be small.
  17. The Colour of Stars. Australia Telescope, Outreach and Education (Commonwealth Scientific and Industrial Research Organisation). 21 грудня 2004. Архів оригіналу за 10 березня 2012. Процитовано 16 січня 2012.
  18. Butkovskaya V.V., Plachinda S.I. (Jul 2007). A study of the β Cephei star γ Pegasi: binarity, magnetic field, rotation, and pulsations. Astronomy and Astrophysics 469 (3): 1069–1076. doi:10.1051/0004-6361:20065563. «We have detected the presence of a weak magnetic field on the star. The longitudinal component of the field varies from -10 G to 30 G with the stellar rotation.»
  19. Neiner, C. та ін. (February 2014). γ Pegasi: testing Vega-like magnetic fields in B stars. Astronomy & Astrophysics 562: 8. Bibcode:2014A&A...562A..59N. arXiv:1312.3521. doi:10.1051/0004-6361/201323093. A59.

Посилання
  • Kaler, James B. ALGENIB (Gamma Pegasi). Stars (University of Illinois). Процитовано 24 лютого 2012.

Див. також
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.