Альфонс де Невіль
Альфонс де Невіль , повне ім'я Альфонс Марі Адольф де Невіль (фр. Alphonse-Marie-Adolphe de Neuville 31 травня 1836, Мент Омер — 19 травня 1885, Париж) — французький художник 19 ст. Створював картини переважно батального жанру. В картинах батального жанру чимало побутових ситуацій і деталей, що зробило твори художника надзвичайно достовірними.
Альфонс де Невіль | ||||
---|---|---|---|---|
Alphonse-Marie-Adolphe de Neuville | ||||
|
||||
фото бл. 1880 року. | ||||
При народженні | Alphonse-Marie-Adolphe de Neuville | |||
Народження |
31 травня 1836 Мент Омер | |||
Смерть | 19 травня 1885 (48 років) | |||
Париж | ||||
Поховання | Цвинтар Монмартр | |||
Національність | француз | |||
Країна | Франція | |||
Жанр | батальні і побутові картини | |||
Навчання | в Ежена Делакруа | |||
Діяльність | художник, письменник | |||
Напрямок | реалізм | |||
Роки творчості | 1854—1885 | |||
Вчитель | Франсуа Піко | |||
Твори | «Несподівана атака в сутінках», «Автопортрет в майстерні», «Вояки Франції в Бурже», «Останні патрони», «Двобій на кладовищі Сент Пріво», «Обстріл ворога з даху» | |||
У шлюбі з | Mimi Maréchald[1] | |||
| ||||
Альфонс де Невіль у Вікісховищі |
Життєпис
Походить з багатої родини юриста. Відрізнявся наполегливістю та самостійністю в рішеннях з молодих років, зажадав стати офіцером або військовим інженером. Проти волі батьків (у 1852 р.) влаштувався у військово-морське училище в місті Лор'яні, Бретань. Під час навчання у військово-морському училищі виявив художні здібності. Через один рік навчання батько примусив сина покинути училище і почати вивчати юриспруденцію. Прибув у Париж, де вивчав право і навчався в військовій школі на Марсовому полі.
Художню майстерність почав опановувати в ательє художника Франсуа-Эдуара Піко (1786—1868), запізнілого представника класицизму. Але в майстерні Піко залишався недовго, багато малював сам, розробляючи військову тематику. Брав уроки у художника Ежена Делакруа, художня манера котрого абсолютно відрізнялась від академічної манери Піко.
Серед перших батальних творів Альфонса де Невіля — «П'ятий єгерський батальйон». Самостійно виконав композицію «Захоплення Неаполя вояками Гарібальді» 1860 року, котру подав на виставку в Салон 1861 року.
Почав працювати батальним художником. Серед тем, що розробляв — війна в Криму, англо—бурська війна в Південній Африці, мексиканська військова експедиція європейських держав.
Твори художника помилково відносять до стилістики академізму, хоча він використовував стилістику академізму досить обмежено і лише на початковому етапі (ескіз «Знущання над Брунгільдою, королевою Франції»).
Побутовий жанр у Альфонса де Невіля мало відрізнявся від пересічних творів низки другорядних чи мало обдарованих французьких митців («Вуличка старого міста», «Діти на сходинках», «Пані верхи в костюмі амазонки», «Пригощання вином командира»). Художник був непоганим пейзажистом, що доводять його численні пейзажі-ескізи до батальних сцен («Село Монфалькон біля Безансона» 1871, «Ферма біля Седана» 1872, «Дахи поруйнованого Шампіньї» 1882). Його зображення вояків на межі жанрів між портретом і ескізом для батальної сцени («Зуав», «Вояк з конем», «Французький військовий інженер», «Гусар верхи»).
Епізоди франко-прусської війни
Справжнє натхнення зійшло на художника при створені картин на теми франко-прусської війни 1870—1871 років. Він брав участь у військових операціях як підпоручик, а потім як молодший офіцер і кур'єр при штабі генерала Кайє (). Кур'єрські доручення дозволили спостерігати за різними етапами військових дій на різних ділянках.
У художника мало батальних панорам, це «Атака дагун при Гравелоті» та «Баталія при Шампіньї», остання створена разом із художником Детайлем (1848—1912). Більшість картин митця — окремі епізоди, але це запеклі сутички з ворогом, котрого Альфонс де Невіль подає реалістично, поважно, без зверхньості і карикатурності. В картинах він постійно на боці французьких вояків, незважаючи на програну більшість боїв і зданий прусським воякам Париж. 1881 року власну позицію Альфонс де Невіль пояснював у листі до мистецтвознавця так :
Розповідаючи про наші поразки, я намагався довести, що навіть вони були почесними для французів. Це був приклад (мужності) для наших вояків і офіцерів, приклад для майбутнього. Щоб там не говорили, ми були переможені при виявах героїзму, і показати це — цілком варто.
Натхнення, поєднане з власним військовим досвідом і новим баченням війни як хаосу і постійної небезпеки породило нову якість його творів. Батальний живопис Альфонса де Невіля поданий з позицій французького офіцера і патріота, що здатен аналізувати скрутні ситуації, навчатися на поразках і радіти кожному вияву героїзму простих вояків. Його живопис позбавлений офіційного пафосу і легковажності, таких розповсюджених в картинах інших художників-баталістів 19 ст., починаючи з Ораса Верне (1789—1863). За це Альфонсу де Невілю дорікав навіть його маршан Адольф Гупіль, котрий зменшував за це платню за його картини.
Альфонс де Невіль не приховував на картинах, а подавав поранених і убитих людей і тварин («Рятування гармати і оборона брами під Буженвілем 21 жовтня 1870» (1879 р.), негаразди військового побуту навіть між боями (« В траншеї взимку»), необхідність вести бої з церковної нави, з поруйнованого даху будинку, відбивати атаку в сутінках (" Несподівана атака вранці "). Трагічні події війни позбавили на картинах Альфонса де Невіля спокою як живих, так і мертвих («Двобій на кладовищі Сент Пріво»). Не дивно, що цей новий показ страшного обличчя війни знайшов відгук в душах багатьох відвідувачів Паризьких Салонів. Художник швидко отримав визнання і фінансовий успіх. Одна з картин майстра була продана за рекордну ціну ще за життя художника. 1881 року він отримав від уряду орден Почесного Легіону.
Ілюстратор книг
Незважаючи на потяг до військової тематики і батального жанру, брався робити ілюстрації з інших, невійськових тем. Так, робив ілюстрації для журналу «Навколо світу», наполегливо працював з акварелями і гуашами. Працював для паризьких видавців Кальмана Леві та Жуля Герцеля.
Створив низку ілюстрацій до книг французьких літераторів Жуля Верна («20.000 льє під водою», « Навколо Місяця», «Навколо Землі за вісімнадцять днів»), Франсуа Гізо (1787—1874), політика, що не цурався літератури («Історія Франції»), ілюстрації до деяких романів Олександра Дюма старшого тощо.
Смерть
Помер в Парижі. Поховання відбулося на цвинтарі Монпарнас.
Увічнення пам'яті
Картини талановитого митця давно розійшлися по престижним мистецьким збіркам і великим музеям, серед яких Музей д'Орсе, музей мистецтва Метрополітен, Художній музей Волтерс, Державний Ермітаж.
На честь популярного художника ще 1889 року був встановлений монумент на площі Ваграм в Парижі. Під час військового захоплення Парижа німцями монумент де Невілю був, як і низка інших металевих монументів, зруйнований і перелитий на потреби німецької армії. Монумент в повоєнний період не відновлено.
Вибрані твори
- «Автопортрет в майстерні»
- «Кошенята і равлик»
- «Вояки Франції в Бурже», 1870 р.
- «Битва на шляху»
- «Двобій біля печей для випалення вапна»
- «Концерт на аванпості»
- «Французький гренадер»
- «Батарея Жерве під Севастополем»
- «Вуличка старого міста», Ермітаж, Санкт-Петербург
- «Частування вином військового командира», Ермітаж, Санкт-Петербург
- «Табір французьких вояків біля села ле Бурже», 1870 р.
- «Баталія у Шампіньї», 1870 р.
- «Три французькі вояки»
- «Попередження вояка про небезпеку»
- «Останні патрони», 1873 р.
- «В траншеї взимку», 1874 р.
- «Несподівана атака вранці», 1877 р., Художній музей Волтерс, Балтимор, США
- «Рятування гармати і оборона брами під Буженвілем 21 жовтня 1870» (1879 р.)
- «Шпигун», 1880
- «Оборона позиції на скелі Дріф», 1880, Художня галерея Нового Південного Уельсу, Австралія
- «Двобій на кладовищі Сент Пріво», 1881 р., Музей д'Орсе
- «Обстріл ворога з даху», 1885, варіанти
Галерея вибраних творів
Джерела
- Гос. Эрмитаж, каталог 1, «Западноевропейская живопись», Ленинград, «Аврора», 1976
- Chabert, Philippe Gérard. Alphonse de Neuville: l'épopée de la défaite, Paris, Copernic, 1979.
- Jackson, David, 'Zulu War Paintings — Alphonse De Neuville', Journal of the Society for Army Historical Research, Vol. LXIX, No. 277, Spring 1991, pp. 56–57.
- Southey, R. J., 'De Neuville and Isandhlwana', Africana Notes and News, Vol. 19, No. 6, June 1971, pp. 253–254.
Примітки
- Ebel O. Les femmes compositeurs de musique: Dictionnaire biographique — 1910.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Альфонс де Невіль