Альшиць Леон Якович

Народився 17 [30] січня 1910(19100130) року в місті Житомирі (тепер Україна). У 1931 році закінчив Київський художній інститут (викладачі Володимир Татлін, Костянтин Єлева, Микола Тряскін).

У 1929—1941 роках працював в Київському театрі російської драми. Оденочасно у 1937—1941 роках викладав у Київському театральному інституті імені Карпенка-Карого.

Брав участь у німецько-радянській війні в якості головного художника фронтового театру. Нагороджений медаллю «За оборону Сталінграда» (наказ по підрозділу № 102 від 4 листопада 1944 року)[1]. Член ВКП(б) з 1942 року.

У 1954—1979 роках працював в Одеському російському драматичному театрі імені А. Іванова (з 1957 по 1975 рік — головний художник. Одночасно у 1975—1978 роках викладав в Одеському театральному художньо технічному училищі. У 1970-х — початку 1980-х років співпрацював з Київським театром російської драми імені Лесі Українки.

Жив в Одесі в будинку на вулиці Рози Люксембург, 2, квартира 7. Помер в Одесі 21 лютого 1983 року.

Працював в галузі театрально-декораційного мистецтва. Серед оформлених вистав:

• «Собака на сіні» Лопе де Вега (1940; Київський театр Червоної армії);
• «Фронт» Олександра Корнійчука (1943, Театр Забайкальського фронту);

у Київському російському драматичному театрі імені Лесі Українки

• «Діти сонця» Максима Горького (1937);
• «Рідний дім» Бориса Ромашова (1938);
• «Розгром» за Олександром Фадєєвим (1971);
• «Добряки» Леоніда Зоріна (1973);
• «Інтерв'ю в Буенос-Айресі» Генріха Боровика (1974);
• «І відлетимо з вітрами» Миколи Зарудного (1977);
• «Гравець» за Федором Достоєвським (1981);

в Одеському театрі Радянської армії

• «Бронепоїзд 14-69» Всеволода Іванова (1950);
• «Людина з рушницею» Миколи Погодіна (1950);

в Одеськомиу російському драматичному театрі імені А. Іванова

• «Третя патетична» Миколи Погодіна (1956);
• «Влада темряви» Льва Толстого (1961);
• «В день весілля» Віктора Розова (1966);
• «Дощ» Сомерсета Моема (1975);

у Київському українському драматичному театрі імені Івана Франка

• «Учень диявола» Бернарда Шоу (1970);
• «Справа» Олександра Сухово-Кобиліна (1971).

Брав участь у всеукраїнських та всесоюзних виставках з 1967 року.

• Українські радянські художники. Довідник. — Київ: Мистецтво, 1972. — 563 с., сторінка 9;
• Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1973. — С. 10.

;

• Глазов М. Простота мудрості. «Український театр», 1977;
• Кучеренко З. В. Альшиць Леон Якович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
• Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 22. — ISBN 5-88500-042-5.;
• Кучеренко З. В. Альшиць Леон Якович // Мистецтво України: енциклопедія: у 5 томах. / редколегія: А. В. Кудрицький (відп. ред.) [та ін.]. — Київ: «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1995, Том 1 : А-В . — 1995, сторінка 49;
• Альшиць, Леон Якович // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2016. — ISBN 978-617-7238-39-2.;
• Кучеренко З. В. Альшиць Леон Якович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.;
• Школьна О. Альшиць Леон Якович // Словник художників України. Біобібліографічний довідник. Книга 1 : А-В / [головний редактор Г. Скрипник]; НАН України, ІМФЕ імені М. Т. Рильського. Київ: видавництво ІМФЕ, 2019. 240 с. сторінка 53. ISBN 978-966-02-8960-4.