Амандус Генріх Адамсон

Ама́ндус Ге́нріх А́дамсон (ест. Amandus Heinrich Adamson, у Російській імперії — Ама́нд Іва́нович або Аммон Іва́нович; 12 листопада 1855 — 26 червня 1929) — один із найвизначніших представників естонського мистецтва. Академік Петербурзької Академії мистецтв, працював у жанрах монументальної пластики, камерної мініатюри, живопису. Основна тема його витворів — море.

Амандус Генріх Адамсон
ест. Amandus Heinrich Adamson
Народився 12 листопада 1855(1855-11-12)[1][2][…]
Палдіскі, Paldiski Cityd, Гар'юмаа, Естонія
Помер 26 червня 1929(1929-06-26)[3][2][4] (73 роки)
Палдіскі, Paldiski Cityd, Гар'юмаа, Естонія
Поховання Пярну
Країна  Російська імперія
 Естонія
Діяльність скульптор, художник
Alma mater Петербурзька академія мистецтв
Жанр скульптура
Magnum opus Russalka Memoriald

Біографія

Амандус Адамсон народився недалеко від Палдіскі, у родині моряка. Навчався в Ревельській Вишгородській школі для дітей із бідних сімей, де виявив схильність до мистецтва, вирізаючи фігури з дерева. 1875 р. переїхав до Санкт-Петербурга і 1876 р. вступив до тамтешньої Імператорської Академії Мистецтв, спочатку як вільний слухач по класу живопису, потім перейшов до класу скульптури.

Залишившися працювати в Петербурзі, викладав у школі Товариства заохочення мистецтв, брав участь у виставках, виконував замовлення. 1887 р. поїхав до Парижа. Його виставкові роботи «Вічно перемагає любов» і «Лірична музика» відзначили золотою медаллю Паризького салону — найвищою нагородою у світі мистецтва кінця XIX ст.

1881 р. повернувся до Петербурга. 1896 р. брав участь у конкурсі на оформлення Михайлівського палацу (зараз — Російський музей). Створив для двох найбільших залів барельєфи для фризів із сюжетами таїнств народження творів живопису, скульптури та архітектури. Сучасники назвали його роботу «скульптурною поемою». Викладав у Художньому училищі Штігліца.

1907 р. Адамсону присвоїли звання академіка. На початку XX ст. захопився монументальною пластикою й створив пам'ятник морякам російського броненосця «Русалка», встановлений 1902 р. у парку Кадріорг, у Таллінні, що нині вважається найкрасивішим пам'ятником Естонії.

Улітку 1918 р. залишив Петербург і разом з сім'єю переїхав у Палдіскі.

26 червня 1929 р. помер від хвороби серця.

Творчий доробок Амандуса Адамсона
  • Пам'ятник броненосцю «Русалка», Таллінн, 1902
  • Пам'ятник затопленим кораблям, Севастополь, 1905
  • Пам'ятник «Запорожцям, які висадилися в Тамані 25 серпня 1792 р.», Тамань, 1911
  • Пам'ятник Ф. Р. Крейцвальду, Виру, 1926
  • Пам'ятник Йоганну Кьолеру, Вільянді, 1911
  • Пам'ятник Лідії Койдула, Пярну, 1929
  • Монумент Петру I, Полтава
  • Скульптура «Молода татарка і морський розбійник», Алупка
  • Скульптура «Русалка на камені», Алупка
  • Скульптура на сюжет легенди про красуню Арзи, Місхор
  • Скульптура «Рибак з острова Муху», 1892
  • Воскова скульптура «Хрещення Христа Іоанном Хрестителем», 1879
  • Скульптура «Калевіпоег біля воріт пекла», 1922
  • «У тривожному очікуванні», 1897
  • «Слухаючи голос моря», 1901
  • «Останній подих корабля», 1926
  • «Вічне торжество любові», 1889
  • «Світанок і сутінки», 1895
  • «Юність зникає», 1919
  • «Дружина художника Є. Адамсон», 1928
  • «Купальниця», 1928
  • «Калевіпоег і Рогатий», 1896
  • «Лірична музика»
  • «Море шумить»
  • «Чемпіон», 1904
  • «Єдиний поцілунок хвилі»
  • Пам'ятний надгробок на могилі першого естонського православного єпископа Платона, Преображенський собор, Таллінн.
  • Скульптурне оздоблення фасаду, куполи і кулі дому «Зінгера», Санкт-Петербург, Невський проспект, 28, 1904
  • Скульптурне оздоблення Будинку Штігліца, Санкт-Петербург, Соляний провулок, 9
  • Барельєфи Михайлівського палацу, Санкт-Петербург.
  • Скульптури «Промисловість», «Торгівля», «Мистецтво» та «Наука» на Будинку торгового товариства «Брати Єлісєєва», Санкт-Петербург, Невський проспект, 56
  • У Державному художньому музеї Естонії є кілька його полотен.

Адамсон і Україна

Амадсон є автором Пам'ятника затопленим кораблям у Севастополі, що заввишки майже 17 м, встановлений біля набережної Приморського бульвару в морі, на штучній скелі. Це колона з бронзовим орлом, який тримає в дзьобі вінок Слави. На п'єдесталі напис: «ВЪ ПАМЯТЬ КОРАБЛЕЙ. ЗАТОПЛЕННЫХЪ въ 1854 и 1855 гг. ДЛЯ ЗАГРАЖДЕНіЯ ВХОДА НА РЕЙДЪ». У Полтаві наявний пам'ятник Петру І, а в Тамані — пам'ятник першим запорожцям, які висадилися в Тамані. На високому постаменті, із брил дикого каменю, стоїть козак у традиційному запорізькому одязі з прапором у руках. На тильній стороні пам'ятника — слова старовинної козацької пісні про цю подію.

Див. також

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #133892069 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Grove Art Online / J. Turner — [Oxford, England], Houndmills, Basingstoke, England, New York: OUP, 1998. — ISBN 978-1-884446-05-4
  3. Адамсон Амандус Генрих / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.