Аммосов Володимир Михайлович

Володимир Аммосов народився 1871 року в с. Кучерівка Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині Есманьської селищної ради Шосткинського району Сумської області) в родині Михайла Дмитровича Аммосова (нар.. 1834) та онуки Артемія Терещенка — Катерині Семенівні Куксіній (доньці Маріани Артемівни Куксіної (Терещенко)[1]. У нього був старший брат Михайло. Після смерті батька Михайла Дмитровича опікуном малолітніх дітей став відомий цукрозаводчик та фабрикант Нікола Терещенко, як рідний дядько Катерини Семенівни Аммосової[3].

1872 року мати Катерина Аммосова взяла шлюб із заможним та впливовим вдівцем (з 1866 року) Петром Беком[4]. Цей шлюб стане результатом дружніх, довготривалих бізнесових стосунків Петра Вільгельмовича та родини Терещенків[5]. 1875 року Глухівська дворянська опіка передасть в опікунство титулярному раднику Петру Беку майно та малолітніх дітей Катерини Аммосової. Петро Вільгельмович отримує в орендне управління маєток та землі покійного порутчика Михайла Дмитровича Аммосова в селі Кучерівка[6]: 1300 десятин землі, господарські споруди, винокурню, сад з городом, млини та шинковий двір. Незважаючи на те, що Петро та Катерина вже одружилися, дворянська опіка накладала на Бека певні забов'язання. Гроші з орендаторів землі отримував Петро Вільгельмович, а рибу із кучерівського ставу можна використовувати тільки для власного харчування, вирубка дерев дозволялася лише в зазначених опікунською радою місцях, всі споруди Бек мав утримувати, логодити та страхувати за власний рахунок. Після закінченню терміну опіки 1 січня 1881 року, Петро Бек мав віддати все майно за описом в розпорядження опікунів. Також були передбачені умови подальшої оренди маєтку Аммосових. Річний дохід Кучерівського маєтку складав 3500 рублів.[7].

Незважаючи на другий шлюб Катерини Семенівни Бек, її діти залишили прізвище Аммосов. Навчався Володимир Аммосов в Київській другій гімназії. 1891 року закінчив Колегію Павла Ґалаґана. Після цього вивчав юриспруденцію на юридичному факультеті університету святого Володимира у Києві, який закінчив у вересні 1895 р. із дипломом другого ступеня[2].

Його політична кар'єра почалася 1887 року, коли 17-річний Володимир Аммосов передав земству відсотки з капіталу на суму 4500 руб. для утримання училища в с. Кучерівка[8].

Після закінчення університету 1895 року Володимир Аммосов кілька років перебував на військовій службі в 4-й батареї 33-ї артилерійської бригади. У січні 1897 року йому присвоєно військове звання прапорщика запасу артилерії[9].

Паралельно із військовою службою 5 жовтня 1895 року Володимира Аммосова було обрано гласним Глухівських повітових земських зборів[10]. На цій посаді (яку обіймав чотири терміни підряд) він опікувався проблемами розвитку медичної та освітніх галузей у Глухівському повіті[11]. Починаючи з 1896 року Володимир Аммосов постійно обирався почесним мировим суддею по Глухівському повіту. За сумлінне виконання обов'язків на цій посаді він був визнаний гідним «Найвищої подяки»[10]. Також у жовтні 1896 році він отримав чин губернського секретаря (ХІІ клас згідно «Табеля про ранги»)[12].

1898 року Аммосова обирають опікуном Глухівської земської лікарні[13]. Три роки, з 1899 по 1902 роки він працював почесним мировим суддею[14]. 1899 року, замість дворянина М. П. Марковича, Аммосова обирають членом Глухівського училищного зібрання[15]. У 1900—1901 роках обирався депутатом дворянського депутатського зібрання від Глухівського повіту. Також, у липні 1900 року його обрали до складу Глухівської повітової земської управи[10][16], а також виконувачем посади предводителя дворянства[17]. У грудні 1900 року Міністерство внутрішніх справ затвердило Володимира Аммосова кандидатом у земські начальники при Глухівському повітовому з'їзді[10]. Працюючи членом управи, Володимир Аммосов вирішував медичні, ветеринарні та освітні проблем Глухівського повіту[18].

1901 року Володимира Аммосова обрано головою Глухівської повітової земської управи (цю посаду він обіймав до 1908 року)[10]. Через два роки (також до 1908 року) обрано ще й головою розпорядчого комітету Глухівської публічної бібліотеки. Крім того, у 1908 та 1910 роках він обирався членом цього комітету[19]. Крім того, також у 1903—1908 роках Аммосов входив до попечительної ради Глухівських гімназій та Глухівської повітової училищної ради (1903—1908)[20]. 1904 року обирався опікуном Кучерівського та Ямпільських народних училищ, а також членом повітової військової повинності[21]. З 1905 по 1908 роки Володимира Аммосова знову обрали почесним мировим суддею у Глухівському повіті[19]. В червні 1905 року він став піклувальником Воргольської церковно-приходської школи, а в серпні наступного року — співробітником піклувальника підвідомчої імператорському людинолюбному товариству лікарні Святої Євфросінії в м. Глухові[12]. У травні 1907 року він отримав чин колезького секретаря (Х клас), а в листопаді цього ж року — титулярного радника (ІХ клас)[12]. Крім того, у червні 1907 року обрано гласним Глухівської міської думи[10].

У березні 1908 року Володимира Аммосова призначено виконуючим обов'язки Чернігівського губернського тюремного інспектора. Він опікувався всебічним контролем губернських тюремних установ. З червня 1908 року він отримав чин колезького асесора (VIII клас), у жовтні 1908 р. — надвірного радника (VII клас). З 15 лютого 1910 року він був переведений на посаду Ярославського губернського тюремного інспектора[12].

Також працював головою Глухівського товариства споживачів (1906, 1908), попечителем Глухівської Петровської школи робітників садівників (1907, 1908, 1910—1911) та членом попечительної ради Глухівських гімназій (1911, 1912, 1914, 1915). Крім того, він уходив до складу Глухівського повітового відділення Єпархіальної училищної ради (1910, 1911). 1908 року обирався її головою, а 1910 року увійшов до складу Чернігівської ради Товариства взаємного кредиту[20]. Також Володимир Аммосов був опікуном Воргольського народного училища у 1915 році[22].

Після 1914 року Володимир Аммосов займав посаду Глухівського міського голови. Улітку 1917 року обраний головою Глухівської повітової управи.

З активізацією більшовиків восени 1917 року діюча місцева влада, що підтримала діяльність Української Народної Республіки[23], не давала у Глухові для них жодної можливості. 17 грудня 1917 року за наказом Глухівського міського голови Володимира Аммосова та цивільного комісара Трофименко Глухівський військово-революційний комітет був розгромлений, а частина його членів заарештована та відправлена до Києва[24].

Садибний будинок Пармена Снєжка у дворі якого було вибито Володимира Аммосова з родиною

14 (1 — за старим стилем) січня 1918 року був убитий більшовиками у дворі власного будинку, його брат Михайло[25] та ще 9 поміщиків, що там переховувалися[26][27][28].

Хоча глухівський дослідник Валерій Бєлашов зазначає, що Володимира Аммосова червоногвардійці вбили у дворі кам'яного будинку Пармена Снєжка, що розташовувався на розі Києво-Московської та Вознесенської вулиць. Саме в цьому будинку проживала родина Аммосових після повернення влітку 1917 року до Глухова. Більшовицькі військовики, рухаючись Глуховом з боку залізничного вокзалу розправились з родиною міського голови та їх зятем, молодим офіцером Брусиловим, що зустрічав тут Новий рік[29].

За спогадами Василя Ковальчука з неопублікованої роботи «Історія села Студенка» (1965) всі керівники «контреволюційної» Ради, в тому числі й Аммосов, були розстріляні. Це відбулося вранці 14 (1 — за старим стилем) січня 1918 року після захоплення Глухова більшовиками[30]. Білогвардійський офіцер В. Бурятинський у рукописному щоденнику зазначає, що у ніч з 2-го на 3-тє січня було заарештовано 11 відомих громадських діячів Глухова. Ще через два дні їх розстріляли за містом. Найбільше намагався помститися новий голова Глухівського воєнно-революційного комітету Василь Циганок (уродженець Студенка) Володимиру Аммосову (поміщику з сусіднього села Кучерівка) та його зятеві Брусилову (племіннику відомого російського генерала)[31].

У рапорті начальника Глухівської в'язниці Чернігівському губернському тюремному інспектору від 7 листопада 1918 р. за № 695, наводиться свідчення, що Василь Циганок був незадоволений, що Володимир Аммосов, обіймаючи посаду тюремного інспектора Ліфляндської губернії не погодився його підтримати під час перебування у в'язниці. Під час їх зустрічі в камері Аммосов відповів Циганку, який звернувся із скаргою на утиски з боку тюремної адміністрацією, що подібних арештантів ще більше треба утискувати. У грудні 1917 року місцева влада, якою керував Володимир Аммосов намагалася арештувати Циганка, як шкідливого для громадського спокою і можливо, що хтось повідомив Циганку про це[25].