Ампренавір
Ампренавір (міжнародна транскрипція APV) — синтетичний противірусний препарат з групи інгібіторів протеази для прийому всередину. Препарат розроблений компанією «GlaxoSmithKline» та застосовувався для лікування ВІЛ-інфекції з 1999[1] до 2004 року.[2]
 | |
| Систематична назва (IUPAC) | |
| (3S)-oxolan-3-yl N-[(2S,3R)-3-hydroxy-4-[N-(2-methylpropyl)(4-aminobenzene)sulfonamido]-1-phenylbutan-2-yl]carbamate | |
| Ідентифікатори | |
| Номер CAS | |
| Код ATC | J05 |
| PubChem | |
| DrugBank | |
| Хімічні дані | |
| Формула | C25H35N3O6S |
| Мол. маса | 505,628 г/моль |
| SMILES | & |
| Фармакокінетичні дані | |
| Біодоступність | 89% |
| Метаболізм | гепатичний |
| Період напіврозпаду | 7-10 год. |
| Виділення | фекалії, Нирки |
| Терапевтичні застереження | |
| Кат. вагітності |
C(США) |
| Лег. статус | |
| Використання | перорально |
Фармакологічні властивості
Ампренавір — синтетичний противірусний препарат з групи інгібіторів протеази. Механізм дії препарату полягає у інгібуванні активного центру ферменту вірусу ВІЛ — протеази, порушенні утворення вірусного капсиду та пригнічує реплікацію вірусу ВІЛ з утворенням незрілих вірусних частинок, що не можуть інфікувати клітини організму. До ампренавіру чутливі виключно віруси ВІЛ-1 та ВІЛ-2.
Фармакокінетика
Ампренавір при прийомі всередину відносно швидко всмоктується, максимальна концентрація в крові досягається протягом 1—2 годин, повторне збільшення максимальної концентрації в крові спостерігається через 10—12 годин, що може бути наслідком уповільненого всмоктування або кишково-печінковою рециркуляцією. Біодоступність препарату при пероральному прийомі становить близько 89%. Ампренавір погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Ампренавір проникає через плацентарний бар'єр та виділяється в грудне молоко. Препарат метаболізується в печінці, виводиться з організму переважно з калом, частково виводиться нирками у вигляді неактивних метаболітів. Період напіввиведення ампренавіру становить 7—10 годин, цей час може змінюватися при печінковій недостатності.
Показання до застосування
Ампренавір застосовується для лікування інфекції, спричиненої вірусом ВІЛ-1 та ВІЛ-2 у складі комбінованої терапії у дорослих. Монотерапія препаратом не застосовується у зв'язку з швидким розвитком резистентності вірусу ВІЛ до препарату.
Побічна дія
Найчастішою побічною дією, що спостерігалась при застосуванні ампренавіру, була нудота, що по різних оцінках, спостерігалась у 3—30% випадків застосування препарату[3]; часто спостерігалися також блювання, метеоризм та діарея. При застосуванні ампренавіру спостерігалися також висипання на шкірі, синдром Стівенса-Джонсона, головний біль, парестезії в ділянці рота, підвищена втомлюваність, остеопороз, підвищення рівня активності амінотрансфераз в крові, гіпертригліцеридемія, гіперглікемія, ліподистрофія; рідше аваскулярний некроз, збільшення частоти кровотеч у хворих гемофілією. Під час проведення комбінованої антиретровірусної терапії у хворих спостерігалась вища імовірність лактатацидозу, остеонекрозу, гепатонекрозу. При проведенні ВААРТ у хворих спостерігалась вища імовірність розвитку серцево-судинних ускладнень, гіперглікемії та гіперлактемії. Під час проведення ВААРТ зростала імовірність синдрому відновлення імунної системи із загостренням латентних інфекцій.
Протипокази
Ампренавір протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату, при вагітності та годуванні грудьми. Ампренавір не застосовують у дітей молодших 4 років. З обережністю застосовують препарат при печінковій недостатності. Ампренавір не застосовують разом із астемізолом, цизапридом, терфенадином, мідазоламом, рифампіцином, препаратами звіробою.
Форми випуску
Ампренавір випускався у вигляді капсул по 0,05 та 0,15 г. З 2004 року випуск ампренавіру припинено, препарат замінено на фосампренавір, який є проліками ампренавіру.[4]
Примітки
- http://www.eurolab.ua/aids/2879/2890/31581/
- http://healthnative.ru/lech/lech-vich/zachem-usilivat-ingibitory-proteazy.html (рос.)
- http://meduniver.com/Medical/farmacologia/90.html (рос.)
- http://arvt.ru/sites/default/files/Medical_Management_of_HIV_Infection_2009-2010_BartlettGallant-RUS.pdf Дж. Бартлетт, Дж. Галлант, П.Фам Клинические аспекты ВИЧ-инфекции 2009–2010, ст. 239 (рос.)