Анадирський острог

Анадирський острог (рос. Анадырский острог) або Анадирськ (рос. Анадырск) — острог, що існував на Чукотському півострові з 1660 року по 1771 рік.

Анадирський острог
Анадырский острог
Основні дані
64°43′31″ пн. ш. 170°48′31″ сх. д.
Країна  Росія
Регіон Чукотський автономний округ
Засновано 1649
Часовий пояс UTC+12
Міська влада
Мапа

Знаходився на одному з островів в середній течії річки Анадир, приблизно за 10 км вище за течією від сучасного села Маркове, у кінці ділянки, за якою можлива тільки навігація плоскодонними маломірними суднами. Поставлено на місці зимовища, заснованого в 1649 році. Згідно з указом уряду про ліквідацію Анадирского острогу все населення в 1771 році виїхало, острог був спалений.

Історія
Анадирський острог на карті Івана Львова (біля 1710)

У 1649 році, вперше виявивши Берингову протоку, козацький загін дослідника Семена Дежньова побудував хату на зимовище на острові Анадир,[1] який був довжиною два кілометри та шириною один кілометр. У 1650 році тут був поставлений острог. В подальшому він багаторазово перебудовувався. У 1659 році Дежньов, який затримався на Колимі через промисел моржової кістки, передав острог Курбату Іванову, а в 1662 році виїхав до Якутська. У 1670-ті роки значення острогу впало, оскільки земля була бідна соболем. У 1675—1676 роках населення Анадирського острогу складалося з прикажчика, 16 служивих людей і 12 юкагірських аманатів. У 1676 році якутський воєвода А. А. Барнашлев вважав подальше утримання острогу невигідним і поставив перед царем питання про його закриття.[2] В кінці XVII століття до острогу повернулося значення стратегічного центру. Так, в 1689 році анадирци розповіли Якутському правлінню про відкриття Камчатки. З відкриттям морського шляху на Камчатку на початку XVIII століття значення Анадирского острогу знову впало.[3]

В середині XVIII століття в острозі проживало близько 1000 жителів. У 1763 році стіни острогу вміщували 130 хат та церкву. Анадирський Острог був найважливішою базою в північно-східному Сибіру, ​​звідки росіяни контролювали область Юкагірів та Коряків між Анадиром на півночі і Гіжигінською губою та Олюторською затокою на півдні.[4] Звідси загони Володимира Атласова в 1697 році завоювували півострів Камчатка. Це посилило значення поселення, оскільки це був єдиний шлях від Якутська до Камчатки.[5] Острог був також відправною точкою каральних загонів Дмитра Павлуцького проти бунтів чукотського народу в 1731 та 1732 роках та непокірних коряків у 1732 році. Новий похід проти чукчів 1744 року закінчився поблизу Острога в 1747 році розгромом козаків та смертю Павлуцького.

З острогу відправлялися вивчати географію Чукотки. У 1742 році Д. Лаптєвим було виконано перший науковий опис річки Анадиря, а Якобом Линденау — складена перша карта Чукотки. У 1746 Т. Перевалов склав докладне креслення Чукотки. З Анадирського острогу приходили перші відомості про корінні народи і природу Чукотки, Камчатки та Америки.[6]

Ліквідація
Гіжігінськ, куди в 1774 році з Середньоколимська були привезені Анадирські дзвони[7]

Призначений в Анадирський острог для спостереження за Охотсько-Колимським краєм підполковник Ф. Х. Пленіснер в 1760 році прийшов до висновку про недоцільність подальшого існування острогу.[8] 5 березня 1764 року Сенатом було видано указ про ліквідацію Анадирського острогу, затверджений Катериною II 28 вересня 1766 року. У березні 1771 року населення покинуло острог, який був спалений. План острогу до сих пір ніхто не знає. За збереженими описами острог був побудований на острові довжиною два/чотири і шириною одну/дві версти. У 1730-ті роки було складено більш детальний опис вже нового острогу, побудованого замість колишнього, який був затоплений повінню. Його площа становила 1814 м², висота стін — 3,18 м. Чотири вежі розміщували в кутах стін і одна з проїзними воротами. Через мізерний розмір острожка церква і житлові будинки гарнізону розміщувалися за його межами. У 1756 році посад був обгороджений парканом. Після ліквідації острогу церква була «розібрана і спущена на воду». Чотири дзвони, відлиті тут устюжаніно Петром Сєрковим з пожертвуваних срібних і мідних монет анадирцями, були відвезені на Колиму. Військове майно (у тому числі гармати та ядра) яке не було вивезено, «на урочище від колишньої фортеці вгору по річці Анадир … за непридатністю зарито». На початку XX століття чукотські старожили ще знали місце «у старого острога», де був заритий «скарб». Від острогу та посаду залишилися фундаменти будівель, а також деякі предмети побуту.[9]

Джордж Кеннан писав, що гарнізон острогу максимально становив 600 солдатів і мав в розпорядженні артилерійську батарею. Значення Анадирського острогу знизилося після відкриття морського шляху через Охотськ на Камчатку в 1718 році. Внаслідок цього значимість острогу обмежилася зв'язками з чукчами. У 1866 році під час відвідування Джорджа Кеннана Анадирськ складався з чотирьох сіл: Маркове (центральне), Покоруков, Псолкін та Фортеця. У них проживало близько 200 чоловік і священик. Фортеця була частиною Анадирського форту на березі на висоті близько 10 метрів над рівнем води, і представляв собою ряд дерев'яних будинків без будь-яких слідів колишніх укріплень. Маркове розташовувалося в 15 км вище за річою, Покоруков — ще за 20 км.[10]

Примітки
  1. Peter Simon Pallas: Geographische Beschreibung des Anadyr-Flusses und der in selbigen einfallenden Bäche. In: Neue nordische Beyträge zur physikalischen und geographischen Erd- und Völkerbeschreibung Band 1, Nr. 2, 1781, S. 238—244.
  2. Под ред. Дикова Н. Н. Очерки истории Чукотки с древнейших времён до наших дней. — Новосибирск: наука, 1974. — С. 81—82.
  3. Диков Н. Н. История Чукотки с древнейших времён до наших дней. — М.: Мысль, 1989. — С. 79.
  4. Зуев: Анадирский остров в Сибирской энциклопедии истории, 2009.
  5. Anadyr und Anadyrsk. In: Geographisches Lexicon, Anhang I in: Karl von Ditmar: Reisen und Aufenthalt in Kamtschatka in den Jahren 1851—1855, 2. Teil, Sankt Petersburg 1900, S. 219.
  6. Вдовин, И. С. Анадырский острог // Памятники, памятные места истории и культуры Северо-Востока России. — Магадан: Магаданское книжное издательство, 1995. — С. 71—74.
  7. Богорах, В. Г. Чукчи. — Ленинград: Издательство института народов Севера ЦИК СССР, 1974. — Т. 1. — С. 52.
  8. Вдовин, И. С. Анадырский острог // Памятники, памятные места истории и культуры Северо-Востока России. — Магадан: Магаданское книжное издательство, 1995. — С. 78.
  9. Вдовин, И. С. Анадырский острог // Памятники, памятные места истории и культуры Северо-Востока России. — Магадан: Магаданское книжное издательство, 1995. — С. 74, 75.
  10. Kennan, George (1870). Tent Life in Siberia: Adventures Among the Koryaks and Other Tribes in Kamchatka and Northern Asia у проєкті «Гутенберг» reprint 1986 ISBN 0-87905-254-6 ; reprint 2007 ISBN 1-60239-045-2.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.