Анджей Валіцький

Анджей Станіслав Валіцький (пол. Andrzej Stanisław Walicki, 15 травня 1930, Варшава 20 серпня 2020, там само) польський філософ та історик ідей, почесний професор Університету Нотр-Дам, син історика мистецтва Міхала Валіцького.

Анджей Валіцький
пол. Andrzej Walicki
Народився 15 травня 1930(1930-05-15)
Варшава, Польська Республіка
Помер 20 серпня 2020(2020-08-20) (90 років)
Варшава, Польща
Країна  Польща
Діяльність історик, філософ
Галузь філософія
Alma mater Faculty of Philosophy and Sociology, University of Warsawd і Варшавський університет (1953)[1]
Знання мов польська[2]
Заклад Університет Нотр-Дам
Членство Польська академія наук[3]
Нагороди

Біографія

Спочатку навчався в Лодзькому університеті, будучи учнем, зокрема, Сергія Гессена і Тадеуша Котарбінського[4]. Диплом магістра захистив у 1953 р. у Варшавському Університеті. Отримав диплом в 1957, а дисертацію захистив у 1964 році в Інституті Філософії Польської Академії Наук (ПАН). Звання професора отримав у 1972 році[5].

У 50-ті роки працював у Варшавському Університеті. Потім працював в Інституті Філософії і Соціології ПАН — спочатку на посаді викладача, а потім доцента (з 1964), професор (з 1972). У 1981—1986 роках він був професором Австралійського Національного Університету в Канберрі. В 1986 році був прийнятий на роботу в Університет Нотр-Дам (США). З 1999 року почесний професор цього університету. Як запрошений професор читав лекції і у Стенфордському Університеті (1976)[5].

Автор численних праць у галузі соціально-політичної філософії перекладених на багато мов[4], дослідник російської та польської національної філософії, історії марксизму і ліберальної думки. Його наукові інтереси включають, зокрема: тоталітаризм, комунізм, лібералізм, патріотизм, націоналізм, месіанізм та інтелект. Він був одним із представників (разом із з Л. Колаковським, Б. Бачко і Ю. Шацького) так званої «варшавської школи історії ідей».

У 2001 отримав звання доктора honoris causa Лодзького Університету[6]. У 2005 році, за видатні заслуги перед польською наукою був нагороджений президентом Олександром Кваснєвським Великим Хрестом Ордену Відродження Польщі[7].

Є членом Комітету Історичних Наук ПАН[8].

За публікацію. Росія, католицтво і польську справу був висунутий на здобуття Літературної Премії Nike 2003 (увійшов у фінальну «сімку»)[9].

Окремі публікації

  • Osobowość a historia. Studia z dziejów literatury i myśli rosyjskiej, Warszawa 1959
  • W kręgu konserwatywnej utopii. Struktura i przemiany rosyjskiego słowianofilstwa, Warszawa 1964 (wyd. 2, Warszawa 2002)
  • Filozofia a mesjanizm. Studia z dziejów filozofii i myśli społeczno-religijnej romantyzmu polskiego, Warszawa 1970
  • Rosyjska filozofia i myśl społeczna. Od Oświecenia do marksizmu, Warszawa 1973 (publikacja ta została wznowiona i znacznie poszerzona: Zarys myśli rosyjskiej. Od Oświecenia do renesansu religijno-filozoficznego, Kraków 2005)
  • Między filozofią, religią i polityką. Studia o myśli polskiej epoki romantyzmu, Warszawa 1983
  • Polska, Rosja, marksizm. Studia z dziejów marksizmu i jego recepcji, Warszawa 1983
  • Spotkania z Miłoszem, Londyn 1985 (praca ta weszła w skład książki Zniewolony umysł po latach, Warszawa 1993)
  • Trzy patriotyzmy. Trzy tradycje polskiego patriotyzmu i ich znaczenie współczesne, Warszawa 1991 
  • Aleksander Hercen — kwestia polska i geneza pewnych stereotypów, 1991 
  • Filozofia prawa rosyjskiego liberalizmu, Warszawa 1995 (oryg. wyd. ang. 1987)

Перекладені українською

  • Марксизм і стрибок у царство свободи. Історія комуністичної утопії / пер. з польск. Д. Андрухів – К. : Всесвіт, 1999.

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.