Андрей Павел

1991—1998

Павел з юних років виділявся на фоні своїх однолітків. У 17 років він непогано проявив себе на юніорському Roland Garros, дійшовши до чвертьфіналу одиночного турніру та півфіналу парного. Рік потому європейська серія турнірів для гравців такого віку складалася ще вдаліше: у Франції румун переміг, перегравши по ходу змагання Ніколя Ескюде та Марсело Ріоса, а через місяць на Вімблдоні дійшов до півфіналу, де поступився майбутньому чемпіону Давиду Шкоху.

Дебют Андрея в дорослому турі стався досить рано: вже в 1991 році він зіграв свій перший турнір серії «челленджер» (вдома — в Бухаресті), а в квітні наступного року і перше змагання основного туру (в Сеулі). У цей період, проте, він більшу частину часу проводить на змаганнях початкового рівня, періодично досягаючи досить тривалих переможних серій, намагаючись піднятися вище в рейтингу. У 1992 році він отримав шанс зіграти у кваліфікації до ґрунтових Олімпійських ігор у Барселоні і успішно подолав її, будучи на той момент лише гравцем п'ятої сотні одиночного заліку ATP.

Поступово набираючись досвіду Павел стає настільки конкурентоспроможний, що не просто грає на рівних з гравцями Top100, але і обіграє їх: перша подібна перемога здобута в липні 1994 року над британцем Марком Петчі, в матчі регіональної зони Кубка Девіса. Загальна стабільність, однак, приходить повільніше — лише влітку 1995 року він вперше вийшов у фінал «челленджера» (в Нідерландах), а в лютому наступного року вперше увійшов до Top200.

Уперше потрапив до кваліфікації дорослих турнірів Великого шолома в 1994 році, але пройти до основи вдалося лише з п'ятої спроби участі у відбіркових змаганнях (для одиночний турнірів) та другої (для парних): на US Open 1996 року. За жеребом йому в одиночному розряді випало зіграти з Марсело Ріосом, а в парі румунові і південноафриканцю Клінтону Феррейрі протистояли Алекс О'Брайен та Себастьян Ларо. Обидва матчі були програні, але у Ріоса Павло зміг виграти один сет.

Шлях до першої сотні минув швидше: нарощуючи стабільність результатів на «челленджерах», Андрій починає все вдаліше грати на турнірах основного туру, домігшись півфіналу у Ченнаї і Празі. Попутно видобуваються все більш статусні перемоги: у лютому 1997 року в матчі Кубка Девіса обіграв Яна Симеринка (тодішня 21-я ракетка світу), на індійському турнірі здобута перемога над Ріхардом Крайчеком (№ 6 рейтингу). Позбувшись від необхідності грати кваліфікацію на турнірі Великого шолома румун зміг вже на першому своєму змаганні серії на рівних боротися з лідерами: перегравши в першому колі Roland Garros все того ж О'Брайена він у другому вів 2-1 по сетах у Альберта Кости, але не зміг виграти матч. Через місяць ситуація повторилася на Вімблдоні, але в ролі Кости виступив Ріхард Крайчек.

Поступово румун став пристосовуватися до нового рівня конкуренції, у березні 1998 року надовго закріплюючись у першій сотні рейтингу. У квітні здобув перший титул на змаганнях основного туру: на призі в Токіо він, користуючись вдалою сіткою, дійшов до фіналу, де вирвав чемпіонський трофей у Байрона Блека. Слідом закріпив цей успіх півфіналами турнірів у США. Вийшовши на пік форми він кілька разів травмувався. На тлі падаючих результатів в одиночному розряді вдалося домогтися першого парного титулу на змаганнях основного туру: Павел разом з Габріелем Трифу стали першими румунами, що перемогли на турнірі в Бухаресті.

1999—2004

На початку 1999 року румунові вдалося повернутися до найкращій формі: після чвертьфіналу в Окленді він виходить до четвертого кола Australian Open, де відіграється з рахунку 0-2 по сетах у матчі проти Євгена Кафельникова, але все ж поступається; росіянин потім виграє турнір. Завдяки парі фіналів на турнірах базової категорії і чвертьфіналу на турнірі Masters у Штутгарті Андрей закінчує рік в Top50.

Через невеликі проблеми зі здоров'ям на початку 2000 років до кращих результатів Андрей Павел прийшов напочатку грунтового сезону: Павел вийшов до третього раунду в Римі (перегравши Седріка Пьоліна), потім пробивається до півфіналу в Гамбурзі (попутно обіграв Хуана Карлоса Ферреро) і завершує цей відрізок сезону титулом у Санкт-Пельтені. Подальший сезон пройшов на стабільному рівні, а підтвердження чвертьфіналу на змаганні Штутгарті наприкінці 2001 року (з перемогами над Андре Агассі та Патріком Рафтером) дозволило румунові закінчити сезон гравцем Top30.

Наступні кілька років Андрій стабільно входив до третьої десятки одиночного рейтингу, регулярно граючи у вирішальних стадіях всіх змагань регулярного туру. Влітку 2001 року він виграв свій єдиний у кар'єрі турнір серії Masters, перегравши у фіналі в Канаді все того ж Рафтера. На змаганнях «Великого шолома», його пораз переслідували невдачі: лише одного разу (на Roland Garros-2002) йому вдалося пробитися до чвертьфінальної стадії, де перегравши Томмі Гааса він поступився Алексу Корретхе.

У березні 2003 року він отримав пошкодження на турнірі в Маямі. Повернувшись восени, Андрей, на своєму другому турнірі досягає півфіналу, а на листопадовому Paris Masters і виходить до фіналу, перегравши серед інших Райнера Шуттлера і поступившись тільки Тіму Генману. Зігравши до кінця того року ще кілька «челленджерів» він закріплює свої позиції у Top100 і уникає необхідності грати відбір на Australian Open.

2004 року румун виходить на пік своєї кар'єри: на турнірах Великого шолома він єдиний раз за весь час виграє по матчу в основній сітці кожного змагання; на турнірах серії Masters у парі лосягає чвертьфіналів. Загальна стабільність результатів на менш статусних змаганнях дозволяє йому до кінця жовтня піднятися на тринадцяту сходинку одиночної класифікації.

2005—2009

Румунський тенісист Андрей Павел у 2007 році.

Утриматися на новому рівні румунові не вдалося — численні програші вже в перших матчах відкинули його на кінець першої сотні. Щоб не втратити ігрову практику Андрій все частіше заявляється в парні турніри: в 2005 році, разом з різними партнерами, він тричі доходить до фіналів змагань основного туру і вперше перемагає за сім років. На Australian Open Павел разом з Томашем Бердихом виходить до першого для себе чвертьфіналу турніру Великого шолома.

У 2006 році результати в одиночних змаганнях ще гірші: дванадцять разів програв у перших раундах і покинув Top100. В той же час, у парних виступах у 2006 році завоював три титули, а також вийшов до першого в кар'єрі півфіналу на турнірах Великого шолома: на Roland Garros Павел та Александр Васке поступилися лише братам Брайанам.

2007 року повертається до першої сотні рейтингу. Наприкінці липня Андрей в останнє у своїй кар'єрі дійшов до фіналу змагання основного туру асоціації, поступившись головний приз в Умазі Карлосу Мойє.

В той же час, у парному розряді до середини квітня піднявся на вісімнадцяту сходинку парної класифікації. Разом з Васке двічі дійшов до фіналу турнірів середнього рівня, а також кілька разів грав у чвертьфіналах призів серії Masters. Через проблеми зі здоров'ям (болі в спині) восени 2009 року на домашньому турнірі в Бухаресті, Павел завершує ігрову кар'єру.

Переключається на тренерську діяльність: разом із співвітчизником Горієм Текеу у травні 2009 року в Кіцбюелі доходить до фіналу турніру основної серії асоціації. Отримана тоді впевненість дозволить незабаром Текеу стати одним з найсильніших парних гравців світу, а Андрей і далі буде йому допомагати, але вже як тимчасовий тренер.

Збірна та національні турніри

Андрей Павел дебютував у національній команді в Кубку Девіса в 17 років, взявши участь у великій перемозі румунів у матчі за право залишитися в першій групі регіонального турніру проти ірландців. Павел зіграв два одиночних матчі і обидва виграв. З 1994 року Андрей стає одним з постійних гравців збірної, зігравши поспіль у шістнадцяти сезонах турніру. Провівши за цей час 62 гри в рамках 27 матчевих зустрічей, він здобув 40 перемог.

До моменту закінчення своєї останньої гри в турнірі він за більшістю статистичних показників входив до трійки найкращих гравців в історії збірної, поступаючись лише Іліє Настасе та Йону Цірьяку.

Румун брав участь у тенісних турнірах відразу чотирьох Олімпіад: у 1992 році він подолав для участі в одиночному турнірі додатковий відбірковий турнір, а в 1996, 2000 і 2004 роках грав відразу в основних змаганнях, причому і одиночного і парного турнірів. За всі чотири участі в подібних змаганнях він виграв лише два матчі: в кваліфікації одиночного турніру до Олімпійських ігор 1992 року в Барселоні.

Поступово завершуючи свою ігрову кар'єру, Андрей взимку 2009 року прийняв пропозицію національної федерації очолити румунську команду на Кубку Девіса; наступні три сезони він беззмінно працював на цій посаді, допомагаючи збірній Румунії балансувати на грані світової і регіональної груп турніру.

Восени 2010 року Павел почав працювати тренером сербської тенісистки Єлени Янкович. Деякий час його методи приносили відносні результати, але до липня наступного року, після кількох прикрих поразок, сторони припинили співпрацю.[3]

Навесні 2011 року румун домовився з австрійцем Аріфом Мухамедом про роботу з його донькою — Тамірою Пашек.[4] У червні 2012 року Таміра за підтримки Андрея виграла поспіль дев'ять матчів у Істборні та на Вімблдоні, попутно вигравши відразу три матчі у гравців Top10[5].