Анні Жирардо

Їй не було і дев'яти років, коли почалася німецька окупація, мати відіслала її до бабусі у Бретань. У дитинстві Анні мала намір стати хірургом і після закінчення коледжу навіть вступила в школу медсестер. Однак мрія про сцену привела її в Паризьку консерваторію драматичних мистецтв, куди вона вступила в 1952 році. Тут їй довіряли як драматичні, так і комічні ролі, однак навчальна сцена — не єдиний майданчик, на якому пробувала себе Жирардо. Вона працювала статисткою в «Комеді Франсез», а також співала в кабаре на Монмартрі.

Після закінчення навчання з 1954 по 1957 роки Анні Жирардо грала на сцені «Комеді Франсез». У кіно дебютувала в 1955 році у фільмі режисера Юнебеля «Тринадцять за столом» (1955). Через рік після дебюту удостоїлася премії Сюзанни Б'янкетті як найкраща молода акторка.

У 1950-х роках вона зіграла близько дюжини ролей у комерційних стрічках різного жанру («Людина з золотим ключем», «Мегре розставляє мережі», «Пустеля Пігаль» та інші). Перелом у творчій долі актриси стався після зустрічі з італійським режисером Лукіно Вісконті, який в 1959 році запропонував їй головну жіночу роль у театральній виставі «Двоє на гойдалці» за п'єсою Гібсона. Справжня ж слава прийшла до актриси з роллю повії Наді в епохальній картині режисера «Рокко та його брати». Її партнерами по фільму виступили Ален Делон і Ренато Сальваторі, за якого вона вийшла заміж. За іронією долі, у фільмі саме персонаж Сальваторі завдає її героїні 13 ударів ножем.

Пізніше Анні Жирардо знімалася в безлічі фільмів, серед яких «Жити, щоб жити», «Діллінджер мертвий», «Ніжний поліцейський», «Говоріть, мені цікаво», «Чорна мантія для вбивці», «Життя триває», «Крик в ночі». Актриса з гіркотою згадує, як майже всі помітні ролі, на які вона пробувалася в 1960-ті роки, відходили щасливішій Жанні Моро. На життя вона заробляла, граючи комедійні ролі у виставах, які йшли в різних паризьких театрах. Успіх у кіно прийшов з віком, і в 1970-х роках вона стала самою затребуваною кіноактрисою Франції. Її візитною карткою став фільм «Померти від кохання» (1970), котрий оповідав про трагічний зв'язок вчительки середніх років з учнем-підлітком. У 1970-х роках Анні Жирардо неодноразово з'являється в психологічних драмах Андре Кайата «Померти від кохання», «У кожного своє пекло», «Любов під питанням». З цього часу вона поступово змінює своє амплуа, переходячи від складних психологічних образів до характерних комедійних персонажів. Це фільми «Стара діва», «Останній поцілунок», «Знайомство за шлюбним оголошенням», «Доктор Франсуаза Гайя» та інші. Вона багато знімалася в комедіях — таких, як «Свара» (1978) з Луї де Фюнесом. Формально не вступаючи в феміністський рух, часто грала феміністок.

У 1980-ті роки Жирардо переживала творчу кризу. Вона розійшлася з чоловіком, посилилися її проблеми з алкоголем, через афери одного зі своїх коханців вона втратила практично всі заощадження. Тим не менше вона знайшла в собі сили повернутися на великий екран.

У 1988—1989 роках вона знялася у ряді картин: «Ув'язнені», «Легендарне життя Ернеста Гемінгвея», «П'ять днів у липні», «Комедія кохання» та інших. Тоді ж вона знялася у стрічці російського режисера Валерія Ахадова «Рут».

На початку 1990-х Анні Жирардо практично зникла з екрана. За останні роки в кіно можна було б виділити хіба що роботу у австрійця Міхаеля Ганеке — роль старої у фільмі «Піаністка», що принесла їй безліч кінопремій.

Серед останніх її робіт — мадемуазель Медельбаум в комедії Олівера Накаша «Просто друзі», Марія в серіалі Валерія Ахадова «Вільна жінка».

Анні Жирардо була одружена з актором Ренато Сальваторі, у неї є дочка Джулія Сальваторі.

Актриса видала дві автобіографічні книги.

Останні роки Анні Жирардо проживала в пустельному селищі Лізі-сюр-Урк за 50 кілометрів від Парижа під повною опікою дочки, прикута до інвалідного візка. У 2006 році, щоб припинити багаторічні чутки про алкоголізм Жирардо, її дочка змушена була зробити офіційну заяву про те, що її мати страждає від хвороби Альцгеймера. Анні Жирардо померла 28 лютого 2011 року в Парижі на 80-му році життя.

• 1956: Премія Сюзанни Б'янкетті (Prix Suzanne Bianchetti) в номінації найкраща молода акторка у фільмі L'homme aux clés d'or
• 1961: премія Каннського фестивалю
• 1962: іспанська премія Sant Jordi
• 1965: премія Кубок Вольпі Венеційського кінофестивалю
• 1972: нагорода UNICRIT МКФ в Західному Берліні
• 1977: Премії «Давид Донателло» (Італія)
• 1977: «Сезар» за роль у фільмі Dr. med. Françoise Gailland
• 1987: Премії «7 d'Or» ()
• 1996: «Сезар» за роль літньої селянки в екранізації роману «Знедолені» (реж. Клод Лелюш)
• 2001: «Сезар» за роль у фільмі «Піаністка»
• 2002: «Премія Мольєра» за головну роль у виставі Madame Marguerite
• 2005: премія на МКФ в Трансільванії (Румунія)

• Christian Dureau, Annie Girardot — Aimer pour vivre, Éditions Didier Carpentier, Paris, 2010, 110 p. (ISBN 978-2-84167-668-2)

• Annie Girardot на сайті IMDb (англ.)
• Анни Жирардо. Биографическая справка