Антоній (Ангелович)

Народився у селі Гринів у сім'ї священика УГКЦ.

Спочатку як шляхтич[2] навчався у Львівському єзуїтському колегіумі. За рекомендацією єпископа Льва Шептицького посланий 1776 на навчання до започаткованої Марією-Терезією в 1775 р. духовної семінарії для греко-католиків «Барбареум» у Відні, яку закінчив 1780 ][3]). 1781 року здобув як перший русин з Галичини ступінь доктора теології (богослов'я) у Віденському універистеті. Вільно володів німецькою, французькою, латинською мовами[4]Висвячений на священика у 1782. Від 1783 року канонік, перший ректор новозаснованої Греко-католицької генеральної семінарії у Львові (1783, 1787–1796), професор догматики Львівського університету (1784–1787), ректор університетуту (1796—1797).

Від 1796 — єпископ Перемиський, Самбірський і Сяноцький, 1798 — адміністратор Львівський, від 1804 — адміністратор Холмський. Проявив себе як палкий патріот Австрійської Вітчизни у справах ліквідації монастирських власностей за цісаря Йосифа II, активний противник Французької революції та ідеї відновлення Речі Посполитої. Відомий своїми проавстрійськими пастирськими листами 1796, 1798, 1805 та 1809 рр., антинаполеонівськими памфлетами «Хто є наступальною стороною: Австрія чи Франція?» (1805), «Спостереження австрійського патріота з приводу деяких статей у закордонних газетах» (1809)., 29 травня 1809 р., після зайняття Львова військами союзного щодо Франції Варшавського герцогства, відмовився урочисто вітати генерала Александра Рожнецького, а згодом і скласти прсягу на вірність імператорові французів (якого уважав Антихристом) таємно утік зі Львова та був затриманий у Стрию. Вадим Ададуров типологізує політичні погляди Ангеловича як консервативно-християнські, на основі аналізу його текстів показує становий характер його свідомості та осуд з його боку модерних ідей нації та громадянського суспільства. Ангелович зарекомендував себе як лідер австрорусинської політичної течії, яка була аналогом малоросійства у підросійській частині України[5]. В 1806 р. був номінований цісарем Францем I (з яким листувався німецькою мовою) на митрополита Галицького, роль Ангеловича у цьому пизначенні була підрядною і звелася до надання довідок австрійському урядові, який протягом майже 1,5 років домагався від Святого Апостольського Престолу потвердження: буллу In Ecclesiae Regimine було видано 23 лютого 1808 р. після зайняття Риму військами Наполеона, що спонукало папу Пія VII погодитися на небажаний спочатку більшістю кардиналів, зокрема впливовим Лоренцо Літта — колишнім нунцієм у Варшаві та Санкт-Петербурзі, крок створення нової церковної провінції[6]. Від 1808р.— митрополит Галицький. Був ініціатором заснування греко-католицьких парафій на Буковині — у Чернівцях, Сучаві та інших містах. На території «Тернопільського краю» створив окрему консисторію з підпорядкуванням Львівській митрополії (проіснувала від 21 серпня 1810 до 21 жовтня 1811).

За відданість Австрії нагороджений Великим хрестом ордена Леопольда. Свою бібліотеку з 8 тисяч томів передав у дар митрополичій капітулі у Львові.[7]

За його сприяння у 1812 році розпочала роботу Ангелівська доменна піч.

Хворів підагрою та їздив на води в Угорщину[5]. Помер від скарлатини.[8] По його смерті цісар залишив матері призначену йому річну пенсію 400 флоринів. Був похований на Городецькому цвинтарі Львова. У 1863 році могили не змогли знайти.[3]

4 квітня 2006 у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України відкрили виставку з нагоди 250-річчя з Дня народження першого Митрополита відродженої Галицької митрополії — Антіна Ангеловича. До експозиції увійшли пастирські листи, єдині в Україні стародруки про його шлях, видані у часи життя Митрополита, газетні некрологи.[9]

• ' Вадим Ададуров.Вірнопідданий слугаа Його цісарської Величності: світ політичних поглядів владики Атонія Ангеловича // Імперські ідентичності в українській історії XVIII — першої половини XIX ст. / За ред. В. Ададурова і В. Склокіна. Львів, 2020. С. 171—233>
• Андрохович А. Львівське «Studium Ruthenum» // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — 1927. — Т. 146. — С. 45—53.
• Мельничук Б., Пиндус Б. Ангелович Антін // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 36-37. — ISBN 966-528-197-6.
• Стеблій Ф. І. Ангелович Антін // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 80. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Стаття на сайті Інституту історії України Національної академії наук України
• Ks. Umiński Józef. Angełłowicz Antoni (1756—1814) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane : Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935. — Tom 1, zeszyt 1; Reprint — Kraków : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — S. 112. — ISBN 8304034840 (пол.)

• ' Вадим Ададуров.Вірнопідданий слугаа Його цісарської Величності: світ політичних поглядів владики Атонія Ангеловича // Імперські ідентичності в українській історії XVIII — першої половини XIX ст. / За ред. В. Ададурова і В. Склокіна. Львів, 2020. С. 171—233>
• Фундація Галицької митрополії у світлі дипломатичного листування Австрії та Святого Апостольського Престолу 1897—1808 рр.: збірник документів та матеріалів / упор. і передмова В. Ададурова. Львів, 2011>.
• Поділ Київської та піднесення Галицької унійних митрополій: Документи та матеріали Ватиканських архівів 1802—1808 рр. / за урпор. і передмова В. Ададурова. Львів, 2019. (вміщено неопубл. меморандум Антонія Ангеловича).

Попередник Микола (Скородинський)

Єпископ Львівський, Галицький та Кам'янецький 1808-1814

Наступник Михайло (Левицький)