Ан-12
Ан-12 (за кодифікацією НАТО: Cub — «Новачок») — тактичний військово-транспортний літак, призначений для посадкового та парашутного десантування особового складу повітряно-десантних військ та різноманітних військових вантажів, а також для перевезення поранених і великогабаритних вантажів.
Ан-12 | |
---|---|
Тактичний військово-транспортний літак Ан-12 | |
Тип | Військово-транспортний літак |
Розробник | АНТК імені Олега Антонова |
Виробник |
Іркутський авіазавод, ВАТ «Воронезьке акціонерне літакобудівне товариство», Ташкентське авіаційне виробниче об'єднання імені В. П. Чкалова |
Головний конструктор | В. Гельприн |
Перший політ | 16 грудня 1957 |
Початок експлуатації | 1959 |
Статус | експлуатується |
Основні експлуатанти |
ВПС СРСР ВПС України, ВПС Росії |
Роки виробництва |
1957—1973 (СРСР) 1974—1993 (Китай) |
Вироблено | 1248 |
Базова модель | Ан-10 |
Варіанти | Ан-40 |
Ан-12 у Вікісховищі |
Спочатку літак забезпечував транспортування бронетранспортерів типу БТР-152 та БТР-40, АСУ-57, автомобілів ЗІЛ-157, згодом номенклатура вантажів розширилася, до її складу увійшли автомобілі МАЗ-200 та ін.
Частина літаків (Ан-12 «Куб-A» і «Куб-B») була обладнана для ведення електронної розвідки, а Ан-12 «КУБ-С» — для електронної радіопротидії.
На озброєння прийнятий у 1958.
Історія
Ан-12 («Каб» (англ. «Cub»), за класифікацією НАТО) створювався як військово-транспортний літак для Радянських ВПС, перший політ зробив в 1957 р. Після демонстрації Ан-12 в 1961-му на повітряному параді у Тушино НАТО привласнило йому ім'я «Cub», що в перекладі означає «Новачок».
Розроблений в ОКБ під керівництвом О. К. Антонова (АНТК ім. О. К. Антонова). За роки виробництва літак неодноразово модернізувався. Всього на трьох заводах СРСР побудовано 1242 літаки Ан-12 різних модифікацій (155 — в Іркутську, 258 — у Воронежі і 830 — в Ташкенті). Під позначенням Y-8 літак будувався в Китаї (скопійований без ліцензії). 183 літаки в різні роки було поставлено в інші країни.
Всього створено близько 40 модифікацій цього літака. Деякі літаки Ан-12 до цього часу продовжують залишатися в строю, використовуються вони і в цивільній авіації різними авіакомпаніями.
У 1995 році ресурс деяких Ан-12 був подовжений до 43000 годин, 16000 польотів, 40 років експлуатації.
Опис
Ан-12 є вільнотримальним монопланом суцільнометалевої конструкції з верхнім розташуванням крила, однокільовим вертикальним оперенням та шасі, що забирається.
Фюзеляж складається з передньої (відсік Ф1), середньої (Ф2) і хвостової (ФЗ) частини, а також кормової (Ф5) кабіни.
Силова установка складається з чотирьох турбогвинтових двигунів АІ-20 з чотирьохлопатевими автоматичними гвинтами флюгерів лівого обертання. Двигун на максимальному режимі розвиває потужність 4000 к.с. Для забезпечення безпечного польоту і рішення інших завдань Ан-12 оснащений низкою комплексних систем і обладнанням.
Транспортне обладнання призначене:
- для посадкового десантування бойової і інженерної техніки з обслугою і боєприпасами і особового складу (до 96 чоловік);
- для парашутного десантування бойової техніки з обслугою, вантажів в парашутно-десантній тарі типу ПДММ-47, ПДУР-47 і ПДТЖ-120 і особового складу ПДВ (до 58 бійців) Завантаження і розвантаження самохідної техніки проводиться своїм ходом з використанням вантажних трапів (перевозяться на борту), несамохідної — за допомогою бортових лебідок БЛ-52.
Для парашутного десантування техніки та вантажів на платформах на літак встановлено транспортер ТГ-12.
У санітарному варіанті можливе перевезення 60 хворих або поранених на уніфікованих армійських носилках у супроводі медпрацівників.
Озброєння складається з артилерійського і бомбардувального.
Система гарматного озброєння ПВ-23У, призначена для захисту задньої півсфери від атак винищувачів, має кормову башту ДБ-65У з двома 23-мм гарматами АМ-23.
Боєкомплект — 700 набоїв (350 на кожну гармату), скорострільність — 1250—1350 постр/хв. на ствол. Бомбардувальне озброєння передбачає:
- 2 фотографічні бомби ФОТАБ-100-80 або 2 нічні орієнтувально-сигнальних авіабомби НОСАБ-100 або 2 денні орієнтувально-сигнальні авіабомби ДОСАБ-100;
- 6 кольорових орієнтувально-сигнальні авіабомби ЦОСАБ-10 або 6 нічних орієнтувально-морські авіабомб ОМАБ-25-8Н або 6 денних орієнтувально-морські авіабомби ОМАБ-25-12Д або 6 радіозондів;
- 70 авіабомб калібру 100 кг (ОФАБ, ЗАБ) або 29-32 авіабомб калібру 250 кг (ОФАБ, ЗАБ, ПТАБ, РБК) або 18-22 авіабомби калібру 500 кг (ФАБ, ЗАБ, ФЗАБ, РБК) або 18 авіамін УДМ-500.
Під час експлуатації різні варіанти Ан-12 обладнувалися такою апаратурою:
- «Клин» (Ан-12А/Б, 1965 р.) — контроль місця літаків в бойових порядках;
- «Яхта» (Ан-12БК, 1969 р.) — засекречування переговорів екіпажу із землею і іншими літаками;
- 75Т (Ан-12БК, 1971 р.) — забезпечення польотів на закордонних авіатрасах;
- «Ланка» (Ан-12БК, 1972 р.) — пілотування в щільних бойових порядках;
- «Кремній» (Ан-12БК, 1974 р.) — дальня навігація.
Конструкція
Чотиримоторний турбогвинтовий високоплан з однокільовим оперенням і хвостовим вантажним люком.
Технічний опис[1]
Ан-12 — вільнотримальний моноплан суцільнометалевої будови з верхнім розташуванням крила, однокільовим вертикальним оперенням і складаним шасі.
Фюзеляж
Силова конструкція фюзеляжу складається з 68 шпангоутів, 110 стрингерів. Фюзеляж складається з 4-х частин: передньої — відсік Ф1, середньої — Ф2, хвостової — ФЗ і кормової кабіни ф5. На серійному літаку Ф4 як окремий технологічний відсік відсутній і об'єднаний з ФЗ. Фюзеляж виконаний з алюмінієвих сплавів Д-16, В95, АЛ9 і магнієвих сплавів МД8 і МЛ5-Т4. Кріпильні болти і деталі виконані з сталей ЗОХГСА і 40ХНМА.
Передній відсік непроникний. У ньому знаходяться кабіни штурмана, льотчиків і персоналу, що супроводжує вантаж. Огляд штурману забезпечується через осклянілість носа фюзеляжу. У кабіні пілотів розташовано два аварійних люка: верхній, для покидання кабіни при вимушених посадках без шасі або на воду і нижній, для покидання літака в повітрі. Кабіна частково броньована листами протиосколкової броні АПБЛ-1 товщиною 8 мм. Крісла мають сталеві бронеспинки зі сталі марки АБ-548 товщиною 16 мм і бронезаголівники товщиною 25 мм.
Середня частина фюзеляжу не герметична, в ній знаходиться вантажна кабіна. Підлога середнього відсіку є одним з основних силових агрегатів фюзеляжу. На підлозі є вузли установки санітарних носилок і гнізда зі швартувальними вузлами. Під підлогою розташований відсік головних стійок шасі, переднє і заднє багажні приміщення. Для доступу в багажні приміщення є люки в підлозі та в правому борту фюзеляжу. На лівому борту розташовано вхідні двері. У вантажній кабіні є 3 аварійних люки, два на лівому борту і один на правому, і 15 вікон діаметром 384 мм.
У хвостовому відсіку розташований вантажний тристулковий люк, дві передні стулки відкриваються вбік, а задня — відкриваються вгору. На стулках є сходинки для проходу до заднього туалету і в кормову кабіну через перехідні настили. Вантажний люк окантований з права та з ліва балками, які несуть вузли навішування стулок. Обшивка стулок вантажного люка захищена титановими листами від пошкоджень кінцями фал парашутів. Також відсік ФЗ несе вузли кріплення вертикального і горизонтального оперення.
Кормова частина фюзеляжу містить герметичну кабіну стрільця і агрегати кормової артилерійської установки. Стрільцю забезпечується хороший огляд через осклянілість ліхтаря та бокові вікна. У нижній частині кабіни стрільця є аварійний люк для покидання літака в повітрі. Кормова кабіна частково броньовані прозорою бронею товщиною 110—135 мм, а з торця прикрита знімним броньованим щитом (20 мм).
Крило
Конструкція крила — дволонжеронна, кесонного типу. Технологічно розділено на п'ять частин: центроплан, дві середні (СЧК) і дві консольні (КЧК) частини. По всьому розмаху задньої крайки КЧК розташовується двосекційний елерон, що має внутрішнє вагове балансування. Кожна його секція навішена на двох кронштейнах. Коренева секція оснащена тримером-сервокомпенсатором. Загальна площа елеронів — 7,84 м², кути відхилення — 25° (вгору) і 15° (вниз). Весь розмах задньої крайки СЧК займає висувний двощілинний закрилок з дефлектором. Закрилок підвішений на п'яти монорейках за допомогою кареток і приводиться до руху двома гвинтовими підйомниками. Загальна площа закрилок — 26,5 м², кути відхилення — 25° (при зльоті) і 33° (при посадці). Для поліпшення поперечної керованості літака всередині хвостових частин СЧК, встановлені пластинчасті елерони-інтерцептори, що висуваються з крила вверх при відхиленні вгору найближчого до них елерона. У кесонах центроплану і СЧК розташовуються м'які паливні баки. Внутрішні порожнини цих кесонів облицьовані листами з склотекстоліту.
Хвостове оперення
Вільнотримальне, складається із стабілізатора з кермом висоти, кіля з кермом напрямку, форкіля, підфюзеляжного гребеня і двох закріплених на кінцях стабілізатора шайб. Площа горизонтального оперення — 26,1 м², вертикального оперення — 17,63 м², однієї шайби — 4,0 м², форкіля — 3,63 м², гребеня — 2,75 м². Кермо однолонжеронної конструкції. Площа керма висоти −7,1 м², кути відхилення — 28° (вгору) і 13° (вниз). Кожна половина керма висоти навішена на чотирьох кронштейнах і оснащена тримером. Площа керма напряму — 7,85 м², кути відхилення — ±24,5°. Кермо напряму має п'ять вузлів навішування, на ньому встановлені тример і пружинний сервокомпенсатор. Рулі, тримери і сервокомпенсатор виконані з аеродинамічною компенсацією і ваговим балансуванням. Обшивка тримерів та сервокомпенсатора полотняні.
Шасі
Шасі включає чотири опори: передню, дві основні та хвостову запобіжну. База шасі — 9,58 м, колія — 4,92 м. Основні опори шасі, коли прибираються, повертаються до осі симетрії літака, а передня і хвостова — назад по польоту. Основна і передня опори складаються з: телескопічної амортизаційної стійки, чотириколісного візка (основна) і двох зблокованих коліс (передня), складного підкосу, циліндра прибирання-випуску, замків і механізму керування стулками. Також до складу основної опори входить стабілізуючий амортизатор і підкісна ферма. Передня опора — керована, тому до її складу ще входить рульовий циліндр-демпфер і механізм повороту із спостережною системою. Хвостова опора складається з щитка, вилчастих підкосів, амортизатора і електромеханізму прибирання-випуску. Всі опори оснащені азотно-масляними[уточнити] амортизаторами. Колеса основних опор КТ-77 розміром 1050×300 мм забезпечені дисковими гальмами і інерційними антиюзовими датчиками УА-23/2. Передні колеса К2-92/1 без гальм, розміром 900×300 мм, вони можуть повертатися на кут ± 35° від штурвала або на кут ± 9° від педалей керування. Пневматика коліс напівбалонного типу. Тиск у пневматика основних коліс — 6,5 кгс/см, передніх — 5,0 кгс/см.
Силова установка
Силова установка складається з чотирьох турбогвинтових двигунів АІ-20 з металевими чотирилопатевими повітряними гвинтами АВ-68І змінного кроку. Двигун АІ-20 — одновальний турбогвинтовий авіадвигун з осьовим 10-ступеневим компресором, кільцевою камерою згоряння, 3-ступінчастою турбіною, планетарним редуктором і нерегульованим реактивним соплом. Потужність двигуна на злітному режимі — 4000 к.с. Двигун обладнаний системою автоматичного регулювання, яка підтримує постійне число обертів ротора на всіх робочих режимах. Керування двигуном — механічне, проводка від керма керування двигуном — тросова. Двигуни запускаються стартер-генераторами СТГ-12ТМ. Двигун розташовується в мотогондолах перед крилом. Двигун кріпиться до силового шпангоута гондоли за допомогою рами з амортизаторами. Шпангоут за допомогою ферми і двох підкосів закріплений на передньому лонжероні СЧК.
Гвинт
Гвинт АВ-68І — тяговий, лівого обертання, флюгований, діаметром 4,5 м. Його флюгування проводиться льотчиком або системою автоматичного флюгування. Вивід гвинта з Флюгерного положення примусовий. Переклад лопатей на мінімальний установлений кут під час пробігу після посадки, забезпечує додаткове гальмування літака за рахунок авторотації гвинта.
Паливна система
Складається з 22 м'яких баків, розташованих усередині кесонів центроплану і СЧК. Двигуни отримують паливо зі свого півкрила. Праві та ліві групи баків з'єднані між собою трубопроводом з краном кільцювання. Загальна ємність паливних баків — 18100 л. На літаку застосовується пальне — Т-1, ТС-1 і Т-2. На верхній поверхні крила є заливні горловини для заправлення баків самопливом або це можна робити централізовано під тиском через заправний штуцер в передній частині правого обтічника шасі. У польоті система нейтрального газу заповнює простір над паливом вуглекислим газом, а також ця система використовується як додатковий засіб пожежогасіння.
Мастильна система
Кожен двигун має автономну мастильну систему, з ємністю мастильних баків — 58 л, яка забезпечує подачу мастила для змащування і охолодження двигуна, керування повітряним гвинтом, роботи ІКМ та системи регулювання. Під повітрозабірником мотогондоли встановлений сотоподібний, регульований мастильний радіатор.
Протипожежна система
Складається з шести вогнегасників ОС-8М, системи сигналізації про пожежу ССП-2А, трубопроводів і розпилювальних колекторів. Всі вогнегасники об'єднані в три черги по два в кожній. Перша черга розряджається у загрозливий відсік автоматично по сигналу датчиків ССП, інші вмикаються командиром судна. При аварійній посадці літака від кінцевиків на нижній поверхні фюзеляжу спрацьовують всі вогнегасники, направляючи вогнегасну суміш у всі відсіки. Протипожежною системою оснащені паливні відсіки крила і гондоли двигунів.
Система керування
Механічна, безбустерна. Керування кермом і елеронами здійснюється жорсткими тягами, до них приєднані кермові машинки РА5-ВП автопілота АП-28д. У системі керування кермом висоти встановлено пружинні завантажувачі. Проводки керування тримерами керма висоти і механізмами стопоріння — тросові. Керування тримерами елеронів і керма напряму — електродистанційне. Пластинчасті елерони-інтерцептори приєднано до тяги керування елеронами. Літак оснащений механічною системою стопоріння керма і елеронів на землі.
Гідравлічна система
Складається з двох незалежних систем — правої і лівої. Кожна система працює від двох гідронасосів, встановлених, відповідно, на правих і лівих двигунах. Обсяг кожної гідросистеми −60 л. Номінальний робочий тиск — 150 кгс/см². Гідросистема заправляється мінеральною оливою АМГ-10. При відмові обох систем окремі гідроагрегати працюють від ручного насоса. За потреби, в ручному насосі передбачена можливість використання пального як робочої рідини.
Права гідросистема призначена для приводу закрилків, основного прибирання-випуску шасі, керування передньою опорою шасі, живлення приводів склоочисників і рульових машинок автопілота, аварійного гальмування коліс і керування нижнім аварійним люком.
Ліва система служить для приводу закрилків, основного гальмування коліс, флюгування гвинтів, керування нижнім аварійним люком, аварійного прибирання-випуску шасі та аварійної зупинки двигунів.
За допомогою ручного насоса можна забезпечити випуск закрилків, роздільний випуск шасі, створення тиску в лівій системі з одночасною зарядкою її гідроакумулятора, заповнення гідрорідиною баків обох систем та її перекачування з одного бака в іншій.
Електросистема
Забезпечує живлення постійним струмом напругою 27 В, змінним (з частотою 400 Гц) однофазним струмом напругою 115 В і трифазним струмом напругою 36 В. На кожному з чотирьох двигунів встановлено по два стартер-генератора СТГ-12ТМ, які є основними джерелами постійного струму, а резервними — сім акумуляторних батарей 12-САМ-28, розташованих у обтічниках шасі. Також на двигунах встановлені по одному генератору СГО-12 для забезпечення споживачів змінним однофазним струмом. Резервним джерелом змінного однофазного струму служить перетворювач ПО-750, приєднаний до мережі постійного струму. Два перетворювачі ПТ-500Ц (основний і резервний) і один перетворювач ПАГ-1ФП служать джерелами змінного трифазного струму. Розподільні мережі постійного і змінного однофазного струму — однопровідні, трифазного струму — трипровідні з ізольованим нулем. Аеродромне живлення постійним і змінним однофазним струмом здійснюється через відповідні роз'єми, що знаходяться в задній частині правого обтічника шасі. При непрацюючих двигунах і відсутності відповідного аеродромного живлення перетворювач ПО-750 використовується для живлення на землі споживачів змінного однофазного струму.
Радіоустаткування
Радіоустаткування літака призначене для здійснення двостороннього телефонного та телеграфного зв'язку з землею і між літаками в повітрі, внутрішнього телефонного зв'язку, а також для вирішування навігаційних завдань з літаководіння та заходів на посадку в складних метеоумовах (СМУ) вдень та вночі.
До складу радіозв'язкового устаткування входить: авіаційний переговорний пристрій СПУ-6; командна УКХ радіостанція РСИУ-4П; командно-резервна KB радіостанція РСБ-5 з блоком СВБ-5 і приймачем УС-8 і радіостанція 1-РСБ-70 з блоком БСБ-70 і приймачем РПС.
Радіонавігаційне обладнання складається з прийомоіндикатора місця розташування літака в гіперболічній системі координат, апаратури сліпої посадки СП-50, радіовисотомір РВ-2 з сигналізатором З-2В, двох автоматичних радіокомпасів АРК-5 і маркерного приймача МРП-56П.
Також на борту є панорамний радіолокатор РБП-3. Блоки радіообладнання живляться від мереж постійного і змінного однофазного струму.
Пілотажно-навігаційне обладнання
Забезпечує визначення місця розташування і курсу літака, і політ по заданому маршруту. Пілотажно-навігаційне обладнання (ПНО) полегшує пілотування літака в складних метеоумовах і вночі. ПНО складається з електрогідравлічного автопілота АП-28д, гіронапівкомпаса ГПК-52, дистанційного компаса ГИК-1, астрокомпаса ДАК-ДБ-5, магнітних компасів КИ-13, авіагоризонтів АГБ-2, покажчика повороту ЕУП-53, навігаційного індикатора НИ-50БМ, барометричного висотоміра ВД-10 (або ВД-20), варіометра ВАР-30-3, комбінованого покажчика швидкості Кус-1200, термометра зовнішнього повітря ТНВ-15 і годинника АЧХО.
Система проти обледеніння
Складається з повітряно-теплової та електротеплової систем.
Тепле повітря відбирається від компресорів двигунів і надходить у повітрянотеплову систему проти обледеніння (СПО), яка захищає від обмерзання носиків крила, передньої крайки повітрозабірників мотогондоли і повітро-повітряного радіатора системи кондиціонування повітря, тунелі мастильних радіаторів. Також теплим повітрям обдувається скло ліхтарів штурмана і льотчиків для запобігання їх запотівання.
Електротеплова СПО захищає лопаті гвинтів, носики кіля, стабілізатора і шайб, приймачі повітряного тиску і передні триплексні стекла ліхтарів.
Кисневе обладнання
Забезпечує короткочасну подачу кисню всім членам екіпажу. Робочі місця екіпажу оснащені стаціонарними кисневими приладами КПЖ-30. При розгерметизації кабіни кисень подається всім членам екіпажу протягом 15-20 хв. На випадок аварійного покидання є шість парашутних кисневих приладів КП-23.
Технічні характеристики
Джерело: [1]
Основні характеристики
- Екіпаж: 6 чоловік
- Пасажиромісткість: 96 парашутистів або 60 хворих або поранених на уніфікованих армійських носилках у супроводі медпрацівників.
- Вантажопідйомність: 20000 кг
- Довжина: 33,11 м
- Висота: 10,53 м
- Розмах крила: 38,00 м
- Площа крила: 121,73 м²
- Крило у плані: трапецевидне
- Маса спорядженого: 35340
- Нормальна злітна маса: 55100
- Максимальна злітна маса: 61000 кг
- Маса палива у внутрішніх баках: 18100 л
- Силова установка: 4 × Турбогвинтовий АІ-20 4250 к.с. ( 3125 кВт)
- Повітряний гвинт: АВ-68І
- Діаметр гвинта: 4,50 м
Льотні характеристики
- Крейсерська швидкість: 570 км/год
- Бойовий радіус: 3200
- Практична дальність: 5700 км
- Перегінна дальність: 6200 км
- Довжина розгону: 2200 м
- Довжина пробігу: 2200 м
Озброєння
- Стрілецько-гарматне: АМ-23 (2 шт.)
- Бомби: ФОТАБ-100-80, НОСАБ-100, ДОСАБ-100, ЦОСАБ-10, ОМАБ-25-8Н, ОМАБ-25-12Д, калібр 100 кг (ОФАБ, ЗАБ), калібр 250 кг (ОФАБ, ЗАБ, ПТАБ, РБК), калібр 500 кг (ФАБ, ЗАБ, ФЗАБ, РБК), УДМ-500.
Модифікації літака[2]
- Ан-12 — базова. На Іркутському авіазаводі в 1959–1962 роках випущено 154 літака.
- Ан-12 «Танкер» — літаюча водорозпилююча лабораторія для створення умов штучного зледеніння. Відрізнявся баком для води на 8000л у вантажній кабіні, водорозпилювальним колектором перед крилом. Переобладнаний 1 літак в 1981 році.
- Ан-12А — перша серійна модифікація. Відрізняється двигунами АІ-20А, збільшеним до 16600л запасом палива. Злітна маса зросла до 61т, вантажопідйомність — до 20т. Випускався на Воронезькому авіаційному заводі (1961–1965) і Ташкентському авіаційному заводі (1961–1972). Виготовлено 155 літаків.
- Ан-12Б — модернізований. Відрізняється посиленим центропланом, збільшеним до 19500л запасом палива, складом устаткування. Випускався з 1963 року на Воронезькому авіаційному заводі і Ташкентському авіаційному заводі.
- Ан-12Б («виріб 93Т») — летюча лабораторія для метрологічного обслуговування та перевірки КЗА. Переобладнаний 1 літак в 1972 році.
- Ан-12Б (ЛІАТ) — лабораторія для дослідження авіаційної техніки. Призначений для проведення робіт на місцях льотних пригод. Переобладнаний 1 літак в 1972 році.
- Ан-12Б «Кубрик» — літак для дослідження інфрачервоного випромінювання надводних, наземних і повітряних цілей. Виготовлений в 1969 році.
- Ан-12Б-30 — зі збільшеною вантажопідйомністю до 30т (проєкт). Відрізнявся двигунами АІ-20ДК і гвинтами діаметром 5,1 м. Розроблено в 1963 році.
- Ан-12Б-І — літак РЕБ. Відрізняється станцією індивідуальної радіоелектронної протидії «Квасоля». У 1964 році побудовано 7 літаків.
- Ан-12БЗ-1, Ан-12БЗ-2 — летючі лабораторії для відпрацювання системи дозаправлення паливом у повітрі (проєкт). Розроблений в 1969 році.
- Ан-12БК — модернізований. Відрізняється оновленим бортовим устаткуванням і двигунами АІ-20М. Ширина вантажної кабіни збільшена до 3,12 м. Випускався з 1966 року на Ташкентському авіаційному заводі.
- Ан-12БК - комерційний. Призначений для цивільної авіації. Відрізнявся відсутністю оборонного озброєння.
- Ан-12БК-ВКП «Зебра» — повітряний командний пункт (проєкт). Обладнаний засобами зв'язку та 18 робочими місцями для оперативної і службової обслуги.
- Ан-12БК-ІС — літак РЕБ. На борту встановлені станції «Квасоля» і «Бузок». У 1970 році виготовлено 45 літаків. У 1974 році переобладнано ще 105.
- Ан-12БКВ — бомбардувальник і постановник мін. Міг брати на борт 12т бомб. У 1969 році виготовлено кілька літаків.
- Ан-12БКК «Капсула» — літак-салон командувача ВТА. Обладнаний герметичною кабіною-капсулою на 20 осіб. У 1975 році переобладнано 1 літак.
- Ан-12БКТ — заправник літаків фронтової авіації. Міг одночасно заправляти на землі 2 літаки. Розроблений в 1972 році.
- Ан-12БКЦ «Циклон» — лабораторія для дослідження метеорологічних процесів. У 1979 році переобладнано 2 Ан-12БК.
- Ан-12БЛ — літак, обладнаний протилокаціонним ракетним комплексом Х-28. У 1970 році переобладнано 1 Ан-12Б.
- Ан-12БМ — літак для дослідження можливості дальнього радіозв'язку через супутник «Молнія-1». У 1962 році переобладнано 1 Ан-12Б.
- Ан-12БП («виріб 51») — розвідник радіаційного зараження атмосфери. Відрізнявся фільтрогондолами для забору повітря, дозиметрами ДП-35, лабораторним обладнанням. Випускався в 1968–1969 роках.
- Ан-12БСМ — цивільний літак для перевезення контейнерів. Відрізнявся наявністю двох кран-балок і роликових доріжок. Міг перевозити 8 піддонів ПА-2, 5 або 4 ПА-5, 6, 8 контейнерів УАК-2, 5 або 4 УАК-5А. Розроблений в 1973 році.
- Ан-12БШ, Ан-12БКШ — літаки для групового навчання штурманів. У вантажній кабіні обладнано 10 робочих місць. У 1970 році переобладнано кілька літаків.
- Ан-12Д — дослідний літак зі збільшеним діаметром фюзеляжу. Розроблений в 1965 році. Оснащений двигунами АІ-20ДК з гвинтами діаметром 5,1 м. Злітна маса збільшена до 83т.
- Ан-12Д УПС — з системою управління межовим шаром крила (між повітрям та власне крилом) та оперення для поліпшення злітно-посадкових характеристик (проєкт)[3].
- Ан-12ЛЛ — летюча лабораторія. У різні роки переобладнано кілька літаків.
- Ан-12М — модернізований. Відрізняється двигунами АІ-20ДМ потужністю 5180 к.с., гвинтами АВ-68ДМ. Виготовлений в 1972 році в одному примірнику.
- Ан-12М ЛЛ — летюча лабораторія для відпрацювання систем катапультування. Відрізняється кормовою поворотною кабіною. Виготовлений в 1975 році.
- Ан-12П — з підпільними паливними баками. Випускався з 1963 року. По типу Ан-12П в 1963–1989 роках допрацьовувалися Ан-12А і Ан-12Б (позначені відповідно Ан-12АП і Ан-12БП). На літаках Ан-12БП частково змінено радіоустаткування.
- Ан-12ПЛ — полярний на лижному не складному шасі. У 1961 році побудовано 2 літаки.
- Ан-12ПП, Ан-12Б-ПП, Ан-12БК-ПП, Ан-12БК-ППС — постановники перешкод.
- Ан-12ПС — пошуково-рятувальний. Має на борту рятувальний катер «Йорж» або «Гагара». Розроблений в 1969 році.
- Ан-12Р — зі збільшеною вантажопідйомністю до 25т (проєкт). Відрізнявся ТРДД Д-36. Розроблений в 1962 році.
- Ан-12РУ — з 2 стартовими прискорювачами ПРД-63 (проєкт). Розроблений в 1962 році.
- Ан-12СН — літак спеціального призначення (проєкт). Призначався для перевезення танка Т-54 на відстань 1500 км. Відрізнявся двигунами АІ-20ДК, додатковим ТРД РД-9, збільшеною вантажною кабіною, скороченим складом устаткування. Розроблений у 1965 році.
- Ан-12Т — паливовіз (дослідний). Призначався для перевезення різних видів палива. Виготовлений в 1961 році.
- Ан-12ТП-2 — літак для полярної авіації. Відрізняється турбогенератором ТГ-16 в лівому обтічнику шасі, підпільними паливними баками, засобами астронавігації і дальнього радіозв'язку, місцями відпочинку в кабіні супроводу. У вересні 1961 року брав участь у далекому перельоті Москва-Мирний (26423 км).
- Ан-12У — з системою управління прикордонним шаром (проєкт). Розроблений в 1962 році.
- Ан-12УД — літак збільшеної дальності. Розроблений в 1960 році. Відрізняється двома додатковими паливними баками загальною місткістю 7600л (від бомбардувальника 3М). При цьому запас палива склав 21870 л.
- Ан-12УД-3 — збільшеної дальності з трьома додатковими баками у вантажній кабіні.
- Ан-40 — транспортний літак укороченого зльоту і посадки (проєкт). Відрізнявся двигунами АІ-30, додатковими розгінними ТРД РД-36-35. Розроблений у 1964 році.
- Ан-42 — варіант Ан-40 з системою управління вектором тяги (проєкт).
- Y-8 — китайський варіант Ан-12БК. У 1974–1993 роках побудовано 667 літаків різних модифікацій.
Застосування
Особливо широко вони застосовувалися під час бойових дій 40-ї армії у Афганістані, де продемонстрували високу експлуатаційну надійність при використанні з ґрунтових аеродромів і живучість. Саме там літак отримав другу назву — «Чорний тюльпан», так як часто використовувався і для перевезень тіл загиблих на війні солдат.
Літаки Ан-12 поставлялися Афганістану, Алжиру, КНР, Іраку, Ефіопії, Чехословаччині, Індії, Йорданії, Малайзії, Польщі, Югославії. Вони застосовувалися в локальних війнах і збройних конфліктах практично у всіх регіонах світу.
Літаки Ан-12 різних модифікацій довгий час становили основу військово-транспортної авіації багатьох країн, а їхні чисельні спецваріанти успішно застосовувалися для вирішення широкого кола завдань.
За півсторіччя застосування літака Ан-12 розбилися 20 літаків. Архівовано 30 вересня 2007 у Wayback Machine.. За іншими даними, станом на жовтень 2019 року, за весь час в авіакатастрофах було втрачено 253 літаки[4] Ан-12.
Додаткові факти
- Літак АН-12БК (EK-12104), що належить компанії Air Armenia можна побачити у відеокліпі Sirusho до пісні «I LIke It».
Катастрофи
Станом на 24 лютого 2011 року було втрачено 190 літаків типу Ан-12[5].
Найбільша авіакатастрофа за участю Ан-12 сталася 22 червня 1969 року близько Юхнова. Військовий Ан-12 зіткнувся з цивільним Іл-14, пілот якого всупереч вказівкам диспетчера був змушений знижуватися через сильну турбулентність. На борту обох літаків знаходилося 120 людей, всі вони загинули.[6]
- 4 жовтня 2019 року біля аеропорту Львова сталася катастрофа транспортного літака Ан-12БК авіакомпанії Air Ukraine Alliance, що виконував рейс UKL4050[7].
- 3 листопада 2021 при спробі приземлення біля аеропорту Іркутська розбився траспортний Ан-12 біларуської авіакомпанії «Гродно», що летів рейсом Якутськ — Іркутськ. Загинули всі 7 осіб, що були на борту, серед них — 2 громадян України[8].
Див. також
Примітки
- http://www.airwar.ru/enc/craft/an12.html
- http://aviaros.narod.ru/an-12.htm
- http://www.airwar.ru/other/shawrov/htmls/glava01.html
- Ranter, Harro. Aviation Safety Network > ASN Aviation Safety Database > Aircraft type index > Antonov An-12. aviation-safety.net. Процитовано 7 жовтня 2019.
- http://aviation-safety.net/database/type/type.php?type=042
- http://aviation-safety.net/database/record.php?id=19680622-0
- Катастрофа Ан-12 біля Львова: кількість загиблих зросла до п'яти
- Серед загиблих в авіакатастрофі в Росії було двоє громадян України – МЗС. Радіо "Свобода". 3 листопада 2021.
Джерела
- Ан-12 (CUB), военно-транспортный самолет
- Ан-12
- Транспортный самолет Ан-12 Cub
- Военно-транспортный самолет Ан-12
- "Авіабаза =KRoN="
- Avia.ru
- Фотографії Ан-12 з аерошоу у Пушкіно-2007 на сайті ScaleModels.ru
- Ан-12 на сайті «Сервіс і Технології»
- Фотоогляд Ан-12БП на сайті Літнік[недоступне посилання з червня 2019]