Арктичний вірус сказу

Арктичний вірус сказу — різновид вірусів, що провокують сказ. Охоплює арктичні регіони США (Аляска), Канади, Гренландії, Ісландії, Фінляндії, Швеції, Норвегії та Росії. Основним носієм є полярна лисиця.[1][2]

?
Арктичний вірус сказу

Ареал поширення арктичного вірусу сказу
Класифікація вірусів
Група: V
Ряд: Mononegavirales
Родина: Rhabdoviridae
Рід: Lyssavirus
Вид: Вірус сказу

Належить до родини Rhabdoviridae та роду Lyssavirus. Представляє один із чотирьох генотипів вірусу сказу, кожен з яких адаптується до різних хазяїв, у тому числі травоїдних і комахоїдних кажанів та полярних лисиць.[3]

На території Фінляндії завдяки вакцинації розповсюдження арктичного вірусу сказу було зупинено.

Характеристика

Розповсюджений в арктичних регіонах, філогенетично споріднений з вірусом сказу, що поширений в Індії. Індійський вірус сказу відноситься до арктичної гілки, що сформувалася протягом останніх двохсот років; протягом цього ж періоду відбувалося заселення арктичного регіону спорідненими мікроорганізмами з території Канади.[4]

Історія відкриття

Вперше прояви захворювання, подібного до сказу, на території Арктики були зафіксовані у 1859 в Гренландії.[5][6] У 1867 прояви захворювання були зафіксовані в арктичних регіонах Канади,[7] у 1886 — у Швеції,[8] у 1887 — на Алясці.[9] У 1916 було встановлено, що симптоми захворювання, які спостерігалися серед їздових собак, є аналогічними симптомам, виявленим у полярних лисиць.[7] У 1945—47 було вперше виявлено вірус, який є збудником цього захворювання.[9] У 1954—56 вірус було виявлено в СРСР — на території Ямало-Ненецького автономного округу.[10] У 1959 вірус виявлений у Гренландії.[5][6]

Значно пізніше, у 1980-х вірус зафіксували в Норвегії — на території островів Шпіцберген — та на Кольському півострові Росії.[11][12]

Патогенез

Інкубаційний період, згідно з лабораторними даними, триває від восьми днів до півроку.[13][14] Під час клінічних проявів кардинально змінюється поведінка тварин — вони втрачають почуття страху та стають агресивними, спостерігаються також кардинальні порушення діяльності мозку. Кінцевими стадіями захворювання є параліч та смерть — нею закінчуються всі прояви сказу. Клінічно встановлено, що смерть настає через день або два після початку прояву симптомів.[10][15]

Серед людей також мали місце випадки зараження та ризику зараження арктичним вірусом сказу. Однак люди здебільшого контактували не з лисицями, а із зараженими собаками, внаслідок чого ризик передачі вірусу людині знижувався. Тому існувала думка, згідно з якою людина менш вразлива по відношенню до арктичного вірусу сказу. Ще одним поясненням цього слугує природний імунітет до сказу в інуїтів.[5][10][16][17][18]

Епідеміологія

Зручними для вірусу носіями є полярні лисиці — серед них спостерігаються міграції на довгі дистанції,[19] що є одним із факторів розповсюдження вірусу сказу. При цьому, однак, вони мають низьку густоту популяції. Найсприятливіший період для розповсюдження вірусу — осінь, коли полярні лисиці починають мігрувати, до того ж перед початком осені серед полярних лисиць спостерігаються найбільші показники густоти популяції. Сприятливими для розповсюдження вірусу є також періоди спарювання у полярних лисиць.[14] Серед дослідників не до кінця вирішеним залишається питання розповсюдження вірусу в періоди низької густоти популяцій полярних лисиць. Серед можливих причин вказуються довготривалі інкубаційний та період екскреції вірусу, а також властивості морозного повітря, що дають можливість вірусу «консервуватися» в ньому та, як наслідок, дистанційно передаватися представникам тієї чи іншої популяції полярних лисиць.[20][21]

Іншими переносниками захворювання виступають північний олень, нерпа,[22] сірий тюлень,[23] білий ведмідь,[24] вовк,[25] єнотовидний собака та лисиця звичайна; на відміну від двох останніх, вірус вражає їх лише періодично. Єнотовидний собака та лисиця звичайна разом з полярними лисицями є активними переносниками арктичного вірусу сказу.[26][27]

Контроль

Контролювання рівня захворюваності на сказ полягає в максимальному зменшенні рівня захворюваності на окремих територіях та зупиненні процесу розповсюдження вірусу. В арктичних широтах здійснення таких заходів ускладнюється багатьма чинниками, серед яких значні обсяги території та відсутність інфраструктури.

Сучасні вакцини, які застосовуються для боротьби з вірусом сказу, не надто ефективні в умовах Арктики. Для боротьби з розповсюдженням захворювання застосовується метод орального вакцинування. Він полягає в тому, що вакцину непомітно дають тваринам разом з їжею, яку використовують як приманку.[28] Такий метод, незважаючи на малу ефективність загалом, добре зарекомендував себе у Фінляндії, Канаді та на Алясці.[27][29][30][31]

Див. також

Примітки
  1. Torill Mørk1* and Pål Prestrud. Arctic Rabies — A Review. Acta Veterinaria Scandinavica 2004, 45:1-9
  2. Cherkasskiy BL: The epidemiological surveillance on Arctic fox rabies. WHO/NVI Workshop on Arctic fox rabies, Uppsala, Sweden. Background papers 1990, 25-28
  3. Degaard ØA, Krogsrud J: Rabies in Svalbard: Infection diagnosed in Arctic fox, reindeer and seal.Vet Rec 1981, 109:141-42.
  4. Susan A. Nadin-Davis, Mary Sheen, Alexander I. Wandeler. Recent Emergence of the Arctic Rabies Virus Lineage. Virus Research. Volume 163, Issue 1, January 2012, pages 352—362.
  5. Holck SN. Rabiesforekomst i Grønland før og nu. (Occurrence of rabies in Greenland, before and now) Dan Vet Tidsskr. 1989;72:22–30
  6. Rabies in Greenland. LASSEN HC Ugeskr Laeger. 1962 Mar 2; 124():269-72
  7. Elton C. Epidemics among sledge dogs in the Canadian Arctic and their relation to disease in the arctic fox. Can J Res. 1931;58:673–92
  8. Wierup M, Engvall A. Rabies — Sweden. WHO/NVI Workshop on arctic rabies, Uppsala, Sweden. Background papers. 1990. pp. 83–85.
  9. Rabies in Alaska. Williams RB Can J Comp Med Vet Sci. 1949 Jun; 13(6):136-43
  10. NATURAL FOCI OF A RABIES-LIKE INFECTION IN THE FAR NORTH. KANTOROVICH RA J Hyg Epidemiol Microbiol Immunol. 1964; 8():100-10
  11. Westerling B. Rabiessläget i Finland. (The Rabies battle in Finland) Svensk Vet Tidn. 1989;41:315–17
  12. Selimov MA, Botvinkin AD, Khozinskii VV, Klyueva EV, King A, Petrenko LG, et al. Lyssavirus characterization with monoclonal antibodies on strains of certain regions of the USSR. Rabies Bulletin Europe. 1990;14:8–9
  13. EXPERIMENTAL INVESTIGATIONS INTO RAGE AND RABIES IN POLAR FOXES, NATURAL HOSTS OF THE INFECTION. II. AN EXPERIMENTAL MORPHOLOGICAL STUDY OF RABIES IN POLAR FOXES. KONOVALOV GV, KANTOROVICH RA, BUZINOV IA, RIUTOVA VP Acta Virol. 1965 May; 9():235-9
  14. Observations on some natural-focal zoonoses in Alaska. Rausch RL Arch Environ Health. 1972 Oct; 25(4):246-52
  15. Crandell RA. Arctic fox rabies. In: Baer GM, editor. The Natural History of Rabies. second. CRC Press, New York; 1991. pp. 291—306
  16. Johnston DH, Fong DW. Epidemiology of Artic fox rabies. Wildlife rabies control. Proceedings of the international WHO symposium on Wildlife Rabies Control, Geneva, 1990 and report of the WHO Seminar on Wildlife Rabies Control, Geneva 1990. Wells Wells Medical cop. 1992. pp. 45–49
  17. Survey of fox trappers in northern Alaska for rabies antibody. Follmann EH, Ritter DG, Beller M Epidemiol Infect. 1994 Aug; 113(1):137-41
  18. Naturally acquired serum rabies neutralizing antibody in a Canadian Inuit population. Orr PH, Rubin MR, Aoki FY Arctic Med Res. 1988; 47 Suppl 1():699-700
  19. Eberhardt LE, Hanson WC. Long-distance movements of arctic foxes tagged in northern Alaska. Can Field-Nat. 1978;92:386–89
  20. History and epizootiology of rabies in Canada. Tabel H, Corner AH, Webster WA, Casey CA Can Vet J. 1974 Oct; 15(10):271-81
  21. Cherkasskiy BL. The epidemiological surveillance on Arctic fox rabies. WHO/NVI Workshop on arctic fox rabies, Uppsala, Sweden. Background papers. 1990. pp. 25–28
  22. Rabies in Svalbard: infection diagnosed in arctic fox, reindeer and seal. Odegaard OA, Krogsrud J Vet Rec. 1981 Aug 15; 109(7):141-2
  23. Westerling B, Stenman O. Hälsotilståndet hos säl i Östersjön. (The health condition of seals in the Baltic Sea) I veterinären och den yttre miljön, Nordisk komiteé för veterinärvitenskapeligt samarbete (7:e symposiet), Wik, Uppsala, Sverige. 1992. pp. 77–83
  24. Observation of a polar bear with rabies. Taylor M, Elkin B, Maier N, Bradley M J Wildl Dis. 1991 Apr; 27(2):337-9
  25. Occurrence of rabies in a wolf population in northeastern Alaska. Weiler GJ, Garner GW, Ritter DG J Wildl Dis. 1995 Jan; 31(1):79-82
  26. Major antigenic groups of rabies virus in Canada determined by anti-nucleocapsid monoclonal antibodies. Webster WA, Casey GA, Charlton KM Comp Immunol Microbiol Infect Dis. 1986; 9(1):59-69
  27. An epidemic of sylvatic rabies in Finland--descriptive epidemiology and results of oral vaccination. Nyberg M, Kulonen K, Neuvonen E, Ek-Kommonen C, Nuorgam M, Westerling B Acta Vet Scand. 1992; 33(1):43-57
  28. Anonymous . World Health Organization. Report of a WHO/NVI workshop on arctic rabies, WHO/Rab. Res./90.35. Uppsala, Sweden; 1990
  29. Elimination of rabies from red foxes in eastern Ontario. MacInnes CD, Smith SM, Tinline RR, Ayers NR, Bachmann P, Ball DG, Calder LA, Crosgrey SJ, Fielding C, Hauschildt P, Honig JM, Johnston DH, Lawson KF, Nunan CP, Pedde MA, Pond B, Stewart RB, Voigt DR J Wildl Dis. 2001 Jan; 37(1):119-32
  30. Immunization of arctic foxes (Alopex lagopus) with oral rabies vaccine. Follmann EH, Ritter DG, Baer GM J Wildl Dis. 1988 Jul; 24(3):477-83
  31. Oral rabies vaccination of arctic foxes (Alopex lagopus) with an attenuated vaccine. Follmann EH, Ritter DG, Baer GM Vaccine. 1992; 10(5):305-8

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.