Архітектура Кропивницького

Стаття Архітектура Кропивницького присвячена історичному розвитку містобудування Кропивницького, видатним міським будівлям та будівничим.

Площа Героїв Майдану — центральна міська площа Кропивницького
Торговельний центр «Дзеркальний» на вулиці Великій Перспективній (модерн)
Вулиця Михайлівська
Водолікарня Гольденберга
(міська лікарня № З, Дворцова, 45)

З історії містобудування Кропивницького

У Кропивницькому, зокрема в історичному центрі, частково (у порівнянні з іншими обласними центрами країни доволі непогано) збереглася стара забудова (переважно 2-а пол. XIX століття), в тому числі низка культових споруд, рештки російських укріплень, єврейські квартали тощо. Особливістю Кропивницького є застосування в архітектурі окремих стилів (доволі великого числа), а не пануючого еклектизму, як скажімо в Києві.

Так, з кінця XVIII ст. місто забудовувалось спорудами у стилі класицизму (неокласицизму):

Деякі будинки мають мотиви бароко. Так, у стилі неокласицизму з вкрапленнями елементів бароко збудована будівля академічного українського музично-драматичний театру ім. М. Л. Кропивницького (1865- 1867).

Є в місті і споруди т.зв. «єврейського бароко», по суті еклектичні, але з використанням деяких цікавих стилів — так, скажімо, в будівлі сучасної міської лікарні № 3 на вулиці Дворцова використано мавританський стиль. У низці будівель в стилі модерн вдало застосовано мотиви неоросійського («неоруського») стилю.

Наприкінці XIX — на початку ХХ ст.ст. цікавою архітектурною тенденцією у Єлисаветграді стало використання стилю модерн:

  • будівля Пасажу — зараз обласний художній музей, 1887;
  • будинок Барського, збудований у стилі «ранній модерн» у 18851905 рр, зараз краєзнавчий музей;
  • будинок поштової контори, зараз офіс дирекції Кропивницької філії «Укрпошти», кін. XIX ст., з елементами модерну та інші.

Однак у немалому ступені архітектурне обличчя Кропивницького визначали робочі квартали, забудовані спорудами напівбарачного типу[джерело?]. Вулиця Кірова — одна з декількох вулиць історичного центру, що зберегла забудову робітничих кварталів.

За СРСР Кропивницький був забудований багатоповерховими (на той час) адміністративними, громадськими та житловими будинками, серед яких:

  • будинок обкому Компартії України (арх. Л. Дворець, В. Сікорський, 1954);
  • універмаг «Дитячий світ» (арх. А. Сидоренко, 1955);
  • Будинок політосвіти (1972);
  • критий ринок (1972);
  • педагогічний універитет (арх. А. Сидоренко, 1978)[1].

У 1970-х роках значним успіхом місцевих інженерів та будівничих стала реалізація проекту з упорядкування і забудови міської набережної річки Інгул[2].

Наприкінці 1980-х рр. було розпочато будівництво, а здано в експлуатацію вже за незалежної України (1992 року) готель «Європа», на розі вулиць Велика Перспективна і Єгорова, що відтоді посідає провідне місце в готельному господарстві регіону[3].

У 2000-х після тривалої економічної кризи в місті знову почали зводити будівлі, переважно бізнесового призначення, також житлові будинки.

Архітектори Кропивницького

Визначними архітекторами-будівничими Єлисаветграда є:

Історико-культурні та культові пам'ятки

До історико-культурних та культових споруд і пам'яток Кропивницького належать:

  • Кафедральний собор Різдва Богородиці (Грецька церква), 1805-12 рр. — кам'яну церкву Пресвятої Володимирської Богородиці було зведено на місці старої дерев'яної. Збереглися давні розписи, реставровані 1905 року, тут також розташовується кам'яна дзвіниця й будинок настоятеля (1812 рік). Собор є єдиною культовою спорудою, яка ніколи не припиняла свою діяльність, навіть за доби СРСР.
  • залишки Єлисаветинської фортеці — окремі будівлі військового поселення, яке дало початок місту: казарми, аптека, канцелярія, лікувальний корпус, житловий будинок, кухня (у теперішній час тут міститься Перша міська лікарня), фортечні вали, спеціально для огляду встановлено тогочасні гармати.
  • комплекс будівель військового містечка (кін. 1840-х — поч. 1850-х років).
  • Спасо-Преображенський собор (пам'ятка архітектури XVIIIXIX ст.ст.) — за СРСР 1965 року в його стінах було відкрито картинну галерею, що власне і врятувало культову споруду від знесення, а з проголошенням незалежності України господарем Спасо-Преображенської церкви 1992 року знову стала релігійна громада УПЦ МП, і відтоді богослужіння в ньому не припиняються. У 19902000-х рр. храм не тільки прикрасився зовні, але й став притулком для багатьох святинь.
  • Свято-Покровська церква, 185075 роки.
  • Головна синагога, 1853 рік.

Галерея видів міста

Див. також

Виноски-джерела

  1. Кіровоград // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. К. : Головна редакція УРЕ, 1980. — Т. 5 : Кантата — Кулики. — 566, [2] с., [24] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с., стор. 202—203
  2. Набережна міста Кіровограда // Місто і люди. Єлисаветград — Кіровоград, 1754—2004. Ілюстрована енциклопедія., Кіровоград: , «Імекс-ЛТД», 2004, стор. 195
  3. Місто і люди. Єлисаветград — Кіровоград, 1754—2004. Ілюстрована енциклопедія., Кіровоград: , «Імекс-ЛТД», 2004, стор. 218

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.