Атюша

Село розташоване за 22 кілометри від райцентру Короп та за 15 кілометрів від залізничної станції Алтинівка, за 4 кілометри від автотраси Київ-Бачівськ М02.

Назва населеного пункту походить від назви річки Атюша, яка протікала через середину села і впадала в річку Сейм. У селі зберігся давній переказ про виникнення назви річки. Йшли три поселенці, і в долині невідомої річки зустрілися з вовком. Один з них крикнув — «А!», другий — «Тю!», а третій — «Ша!». З цих вигуків і виникла назва річки, а ті люди заснували на ній поселення. Ми часто всерйоз не сприймаємо такі перекази, хоча схожі факти мають місце в топонімії^{[джерело?]}.

Пошуки кореня — «атю» в довідкових виданнях української мови вказують на можливість походження назви села від слова «атю», що означає бери, лови^{[джерело?]}.

Село Атюша було засноване не пізніше першої половини XVII ст. серед лісів, хоча за описом 1654 р. воно не згадується.

У XVII–XVIII століттях Атюша перебувала у власності Новомлинського Кербутівського жіночого монастиря. Згадка про село наявна у підтверджувальному універсалі Кербутівському монастирю на володіння землями від гетьмана І. Самойловича.

«Мазепина книга» (упорядник Ігор Ситий) вказує на належність села до Батуринської та Новомлинської сотень.

Борис Крупницький у книзі «Гетьман Мазепа та його доба» згадує Атюшу у зв'язку з подіями Північної війни (1700-1721 рр.) між Росією і Швецією. Про них нагадують яри за селом, які називають Швединими. В місцях легендарного перебування козацького отамана Морозенка до сьогодні існує топонім — Морозів пруд. Є свідчення, що атюшани у 1708 році зустріли Мазепу та Карла ХІІ хлібом-сіллю. Також у «Мазепиній книзі» знаходимо згадку про те, що в січні 1726 року атюшівський отаман Іван Гаркавенко разом з військовим товаришем Остафієм Боченком давав свідчення у справі ревізії колишніх маєтностей Івана Мазепи.

Незважаючи на погану якість місцевих ґрунтів, місцеве населення у XVIII ст. швидко збільшувалося, цьому сприяла відсутність гніту державців й монастирських старшин, адже жіночий Новомлинський монастир не міг накласти на селян важкі повинності. У свою чергу, козацьку старшину не цікавили атюшські піщані землі. За описом монастирської власності 1766 р. монастир володів с. Атюша та слобідкою Кербутівкою.

Після скасування Гетьманщини і запровадження нового адміністративного поділу, Атюша стала центром волості Кролевецького повіту Чернігівської губернії, до якої входили села Билка, Ксьонзівка, Мельня, хутори Горохове, Рубаників, Пуста Гребля, Киселівка, Лотошевський, Гончарівка (Лубенець).

Напередодні скасування кріпацтва, 1859 року у казенному й козацькому селі Кролевецького повіту Чернігівської губернії мешкало 848 осіб (1433 чоловічої статі та 1625 — жіночої), налічувалось 503 дворових господарства, існували 2 православні церкви й сільська розправа[1].

У 1866 році в Атюші налічувалося 503 двори, 3058 жителів.

Станом на 1886 у колишньому державному й власницькому селі, центрі Атюської волості, мешкало 3330 осіб, налічувалось 577 дворових господарств, існували 2 православні церкви, школа, 6 постоялих будинків, 3 лавки, вітряний млин, відбувались базари й 2 ярмарки на рік[2].

За даними на 1893 рік у поселенні мешкало 3959 осіб (1930 чоловічої статі та 2029 — жіночої), налічувалось 709 дворових господарства[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зменшилась до 3689 осіб (1768 чоловічої статі та 1921 — жіночої), з яких 3659 — православної віри[4].Працювала земська школа, бібліотека.

За кріпаччини в селі мали володіння поміщики Косач, Тарасов, Коронний, поручик Литовський та інші. У своєму володінні вони мали найкращі землі.

1857 року в селі побудували Миколаївську, а 1890-го Михайлівську церкви. До наших днів збереглася тільки Миколаївська церква.

У селі народилися:

• Карацюба Анатолій Миколайович (1 серпня 1946) — генерал-майор міліції у відставці, заслужений юрист України, заступник директора центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії. Генерал-майор у відставці.
• Ковтун Станіслав Григорович (1986—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Тимко Василь Федосійович — директор ДП «Городнянське лісове господарство», заслужений лісівник України.
• Рак Леонід Пилипович (25 лютого 1935 — 12 серпня 2005)-кандидат у майстри спорту з волейболу, відмінник народної освіти, Соросівський стипендіат у галузі хімії.

• Погода в селі Атюша