Атіла золотогузий

Золотогузий атіла — відносно великий представник родини тиранових. Середня довжина його тіла становить 18-19 см, а середня вага — 40 г. Його голова велика, оливково-зелена, поцяткована чорними смужками. Спина каштанова або оливкова, гузка яскраво-жовта, хвіст коричневий. Крила темно-коричневі з двома жовтими смужками і світлими кінчиками пер. Білувате або жовтувате горло і жовті груди поцятковані темними смужками. Живіт білий, низ живота жовтуватий.Очі червоні. Дзьоб міцний, гачкуватий. Виду не притаманний статевий диморфізм. У молодих птахів тім'я коричневе з бахромою, очі карі.

Виділяють дванадцять підвидів:[3]

• A. s. pacificus Hellmayr, 1929 — північно-західна Мексика (від крайнього півдня Сонори до заходу Оахаки);
• A. s. cozumelae Ridgway, 1885 — острів Косумель;
• A. s. gaumeri Salvin & Godman, 1891 — півострів Юкатан і сусідні острови;
• A. s. flammulatus Lafresnaye, 1848 — від південно-східної Мексики (Веракрус) до Белізу і півночі центрального Гондурасу;
• A. s. salvadorensis Dickey & Van Rossem, 1929 — від Сальвадору до північного заходу Нікарагуа;
• A. s. citreopyga (Bonaparte, 1854) — від південно-східного Гондурасу і Нікарагуа до західної Панами;
• A. s. sclateri Lawrence, 1862 — східна Панама і північно-західна Колумбія (верхня течія річки Сіну);
• A. s. caniceps Todd, 1917 — північна Колумбія (центральна течія Магдалени і нижня течія Сіну);
• A. s. parvirostris Allen, JA, 1900 — північно-східна Колумбія (Сьєрра-Невада-де-Санта-Марта) і північно-західна Венесуела;
• A. s. parambae Hartert, E, 1900 — західна Колумбія (від Атрато до Нариньйо) і північно-західний Еквадор;
• A. s. spadiceus (Gmelin, JF, 1789) — східна Колумбія, Венесуела, Гвіана, бразильська Амазонія і острів Тринідад;
• A. s. uropygiatus (Wied-Neuwied, 1831) — узбережжя південно-східної Бразилії (від Алагоаса і Баїї до Ріо-де-Жанейро).

Золотогузі атіли живуть у вологих і сухих тропічних лісах, на узліссях, в саванах і галерейних лісах, в садах, на кавових і бананових плантаціях. Зустрічаються на висоті до 1500 м над рівнем моря (подекуди на висоті до 2100 м над рівнем моря). Живляться комахами, павуками, дрібними ящірками і жабами, яких ловлять на землі або серед рослинності, а також плодами (зокрема Bursera simaruba і Cymbopetalum mayanum) і насінням. Гніздо глибоке, чашоподібне, робиться з моху, листя і рослинних волокон, розміщується на висоті до 3 м над землею, серед епіфітів, між корінням або на березі струмка. В кладці 2 білуватих або рожевуватих яйця з ліловим або оранжевим відтінком. Інкубаційний період триває 14-15 днів, пташенята покидають гніздо на 17 день.

МСОП класифікує цей вид як такий, що не потребує особливих заходів зі збереження. За оцінками дослідників, популяція золотогузих атіл становить від 500 тисяч до 5 мільйонів птахів.

• Foster, Mercedes S. (2007): The potential of fruiting trees to enhance converted habitats for migrating birds in southern Mexico. Bird Conservation International 17(1): 45–61. DOI:10.1017/S0959270906000554 PDF fulltext
• Hilty, Steven L. (2003): Birds of Venezuela. Christopher Helm, London. ISBN 0-7136-6418-5
• Leger, Daniel W. (2005): First documentation of combinatorial song syntax in a suboscine passerine species. Condor 107(4): 765–774. DOI:10.1650/7851.1 PDF fulltext
• Stiles, F. Gary & Skutch, Alexander Frank (1989): A guide to the birds of Costa Rica. Comistock, Ithaca. ISBN 0-8014-9600-4
• Salaman, Paul G.W.; Stiles, F. Gary; Bohórquez, Clara Isabel; Álvarez-R., Mauricio; Umaña, Ana María; Donegan, Thomas M. & Cuervo, Andrés M. (2002): New and noteworthy bird records from the east slope of the Andes of Colombia. Caldasia 24(1): 157–189. PDF fulltext