Афанасьєв Георгій Омелянович

Георгій (Юрій) Омелянович Афанасьєв (нар. 28 лютого (11 березня) 1848(18480311), Уфа, Російська імперія пом. 15 грудня 1925, Белград, КСХС) історик, педагог, журналіст, громадський діяч, міністр закордонних справ Української Держави.

Афанасьєв Георгій Омелянович
Народився 28 лютого (11 березня) 1848[1]
Уфа, Оренбурзька губернія, Російська імперія
Помер 15 грудня 1925(1925-12-15) (77 років)
Белград, Королівство Югославія
Країна  Російська імперія
Діяльність історик, журналіст, дипломат, банкір
Alma mater Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Науковий ступінь доктор історичних наук
Знання мов російська
Заклад Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Посада Міністр закордонних справ України

Життєпис

Народився в родині військовика.

У 1869 закінчив навчання в Новоросійському університеті. Тема наукових розробок — історія Стародавнього Єгипту, історія слов'янства та Російської імперії, історія середніх віків і новітнього часу (Велика Британія та Франція), російська література, політекономія.

З 1879 — приват-доцент кафедри всесвітньої історії Новоросійського університету в Одесі.

У 1884 захистив і видав магістерську дисертацію «Головні моменти міністерської діяльності Тюрго», 1892 — докторську дисертацію — «Умови хлібної торгівлі у Франції в XVIII ст.». Деякі праці А. видавались у Франції і в Англії. Згодом він змушений був залишити посаду як «політично неблагонадійний».

За доброписом Сергія Вітте призначений управителем відділенням Державного банку Російської імперії в Києві (керував ним у 1896—1918 роках)". Одним із головних досягнень на посаді є будівництво для банку нової будівлі (нині будинок НБУ). У цьому йому знову допоміг випускник Одеського університету Сергій Вітте.

В серпні 1905 будинок нового банку у Києві запрацював. Причому Афанасьєв брав активну участь у житті Києва — входив до кредитних та благодійних товариств, засновував гімназію; товаришував з багатьма діячами цього міста, продовжуючи займатися наукою.

У 1879—1912 — власний кореспондент низки одеських і київських часописів та газет.

Очолював товариство взаємного кредиту, керував відділенням Державного банку у Києві.

З 3 травня 1918 — член першого Уряду Української Держави: Державний контролер.

«Новим міністром іноземних справ був Афанасьєв, професор, найпопулярніша в Києві людина, з величезною ерудицією, він мав величезний недолік — він був дуже старий» — писав пізніше П. Скоропадський. Скоропадський висловлювався про нього, як про людину надто схильну до союзу з Антантою, причому цим шкодив союзу з Німеччиною й «на реальну ситуацію мало звертав уваги», довіряючи досить сумнівним людям (французькому консулу Е. Ено).

Непримиренні протиборці Скоропадського з українського національного табору закидали Афанасьєву російське походження та антиукраїнську позицію у мовному питанні. М. Ростовець: "Г. Афанасьєв — державний контролер, згодом міністр закордонних прав, росіянин з Уфи (Сибір). Послідовний ворог українства, вів кампанію проти української мови, яку називав «грубою й угловатою» (у записці до Ради Міністрів 15 вересня).

М.Ростовець не оминув й підписання Афанасьєвим, а також і С. Гутником записки: «дев'ять з гетьманських міністрів (Василенко, Ржепецькі, Гербель, Гутник, Романов, Зіньковській, Колокольцев, Вагнер, Афанасьєв і Завадські) підписали записку прем'єрові Лизогубу у жовтні 1918 р., в якій висловили домагання федерації з Росією».

З 14 листопада — Міністр закордонних справ. На цій останній посаді безуспішно намагався змінити зовнішньо-політичний курс України, зав'язавши союз з країнами Антанти.

Після падіння гетьманату, очевидячки, приїхав до Одеси: «Одесский листок» публікував його статті.

Емігрував до Королівства сербів, хорватів і словенців де викладав історію на філософському факультеті Белградського університету. Помер у Белграді.

Архів Афанасьєва частково зберігся, його частина міститься у фондах Інституту рукопису НБУВ.

Праці

  • Два момента конституционной истории Англии XIX века. — Одесса, 1882;
  • Главные моменты министерской деятельности Тюрго. — Одесса, 1884;
  • Внешняя политика Наполеона ІІІ. — Одесса, 1885;
  • Судьбы Ирландии. — Одесса, 1887;
  • Две публичные лекции о Марии Стюарт. — Одесса, 1888;
  • Капитал, спекуляция и банкиры. — Одесса, 1893;
  • Наши конкуренты. — Одесса, 1893;
  • Гугеноты при Людовике XIV. — Одесса, 1895;
  • Наполеон І. — К., 1898;
  • Мирабо. — Одесса, 1902;
  • Наполеон и Александр. Причины войны 1812 года. — К., 1912.

Література

  • В. М. Матвієнко. Афанасьєв Георгій Омелянович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • Кареев Н. И. Историки французской революции. Т.3: Изучение французской революции вне Франции. — Л., 1925. — С.168;
  • Молок А. И. История Франции нового времени в трудах русских историков // Ист. журнал. — 1945. — № 1/2. — С.53;
  • Очерки истории исторической науки в СССР. Т.3. — М., 1963. — С.486;
  • Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918. — К.;
  • Філадельфія, 1995. — С.268,316,324,325,372,376;
  • Стрельський Г. Діячі України доби національно-визвольних змагань (1917—1920 рр.) // Історія в школі. — 1998. — № 5-6. — С.48;
  • Таран Л. В. Историческая мысль Франции и России. 70-е годы XIX — 40-е годы ХХ вв. — К., 1994. — С.69-71, 172;
  • Енциклопедія українознавства. — Т.1. — 1955. — С.77.
  • Тарас Гончарук, Ірина Дружкова. Одесити — міністри урядів Української держави гетьмана П. Скоропадського: матеріали до історичних портретів Сергія Гутника та Георгія Афанасьєва
  • В. Савченко. «Одеські історики»
  • Капарулін Ю. В. Георгій Афанасьєв (1848-1925): нариси біографії і наукової творчості // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — Запоріжжя : ЗНУ, 2015. Вип. 43.

Примітки

Джерела

Посилання

  • Афанасьєв Георгій Омелянович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.19-20
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.